Повісив балетки на гачок і взяв в руки зброю. Історія загиблого артиста з Донецька Вадима Хлуп'янця
15 листопада під Бахмутом загинув артист балету Київського національного академічного театру оперети Вадим Хлуп'янець. Він родом з Донецька, тут почалася його професійна кар’єра в балеті, у гімнастичному залі з тренером. Потім були народні та спортивні танці. Окупація рідного міста і переїзд до столиці. Після навчання у Київському хореографічному училищі Вадим працевлаштувався в оперету. На початку повномасштабної війни пішов до війська добровольцем. Вадим завжди мріяв про деокупацію Донецька, що одного дня він повернеться додому.
"The Ball" без Вадима
Доброволець комбатанського об'єднання "Легіон Свободи" Національної гвардії України з позивним "Магнум" пройшов Рубіжне, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Зайцеве. Куля ворожого снайпера обірвала його життя неподалік від Бахмута. Вадиму Хлуп'янцю було лише 26 років.
Минулого тижня чотири дні поспіль у Національній опереті України показували постановку "The Ball". Прем'єра була запланована на 25 лютого, але через повномасштабне вторгнення російських військ в Україну доля вистави тривалий час залишалася невизначеною.
І ось нарешті перша вистава відбулася ввечері 24 листопада. Після закінчення — овації та квіти для артистів. І сльози, бо перший прем'єрний показ колектив театру присвятив Вадиму. Він мав грати одну з ролей, але загинув, захищаючи Україну.
Був готовим віддати все
24 листопада. На годиннику восьма ранку. У будівлі київської оперети, що недалеко від метро Олімпійська, вже багато людей у чорному одязі. В руках у них квіти з траурною стрічкою. Це друзі та колеги Вадима Хлуп'янця.
Артем Тимчук у балетній трупі лише два роки і стільки ж знайомий з Вадимом. Але цього достатньо, щоб добре пізнати людину.
"Ми одразу знайшли спільну мову. Він хороший друг. На Вадима завжди можна було покластися. А ще можна було поспілкуватися на всі теми і не боятися, що про це дізнається хтось інший", — каже Артем.
Для колишнього соліста Київського національного театру оперети Михайла Боцока Вадим був, як молодший брат, про якого можна сказати тільки добрі слова.
Переписка з другом Михайлом Боцоком
"Вадим був гарною людиною, дуже добрим і готовий був віддати останнє, що в нього є. Так як я люблю стежити за своєю фізичною формою, і це йому подобалося в мені, він розпитав у мене про системи тренування, правильне харчування, просив повідомляти, коли я збираюся на тренування, щоб робити це разом. Одним словом — він тягнувся завжди до кращого! Він завжди намагався чимось допомогти, навіть під час карантину він пішов працювати на завод захисних масок, щоб бути корисним. Тоді ж він мене попросив навчити його водінню і ми почали з ним практикуватися на парковці одного з торговельних центрів. Вадим був дуже добрим учнем, ставився до навчання серйозно і намагався робити все правильно та акуратно", — згадує Михайло.
Окрім балету любив футбол та шахи
Вадим був другом і для Ігора Волошина. Вони разом були задіяни майже у всьому репертуарі оперети.
Зліва направо: Вадим Хлуп'янець, Ігор Волошин та Михайло Боцок
"Десь 90 відсотків вистав ми виступали поруч — "За двома зайцями", "Скрипаль на даху", "Москалиця" тощо. Вадим був професіоналом, робив свою роботу дуже якісно".
Колеги неоднаразово акцентували, що Вадим любив грати у футбол і шахи. Ігор Волошин згадує, як одного разу приніс в гримерку шахи.
"З тих пір ми, як тільки знаходився вільний від репетицій час, сідали за дошку. Могли зіграти по 5-8 партій поспіль. Ця інтелектуальна гра Вадиму дуже подобалась", — каже Ігор.
Вадим був форвардом у футбольній команді при опереті
При оперетті була футбольна команда, Вадим в ній грав. Він був форвардом. Одним з найкращих серед аматорів. Вболівав за донецький "Шахтар", а його друг Ігор — за київське "Динамо". Але це не заважало хлопцям товаришувати, бо разом вони завжди підтримували збірну України.
Його рідний брат Віктор Хлуп'янець, старше за Вадима на 13 років, каже, що любов до цих двох видів спорту їм прищепив тато. У Донецьку біля їхнього багатоквартирного будинку був саморобний футбольний майданчик, де Вадим ще змалечку проводив багато часу.
Остання переписка братів
"У нас вся родина творча. Мама грає на акордеоні, батько — на гітарі. Я професійний музикант, а наш з Вадимом старший брат свого часу був солістом ансамблю народного танцю "Донбас", він нині живе у Канаді. А ось Вадим став артисом балету", — розповідає Віктор.
Професіонал, з яким комфортно було працювати
Артистка балету Дар'я Ципіга згадує першу появу Вадима в театрі.
"Тоді він займався з нами на уроці класичного танцю. Чітко пам’ятаю його тяжке дихання на вправі фондю. Я, повернувшись до нього, сказала: "Дихай". Ось так з Вадимом і познайомилася. На останній нашій прем'єрі "Доріан Грей" ми працювали разом в парі. Вадим завжди після кожної вистави дякував мені за ідеальне партнерство і це було взаємно. З ним було дуже комфортно працювати. Молодий, надійний, вихований, енергійний. Вадим мав велику жагу до розвитку в професійному плані", — щиро каже Дар'я.
Вадим з партнеркою на передньому плані
Лілія Іващик разом з Вадимим працювала з 2017 року. Згадує випадок, який стався під час балету "Кармен".
"Я раптово посеред вистави впала, а Вадим дуже швидко мене підхопив і ми продовжили танцювати, наче нічого не сталося. Він був надійним та відповідальним партнером. Окрім обов'язкових репетицій Вадим ще займався самостійно, вдосконалював свою майстерність, намагався стати кращим", — говорить артистка балету.
Вадим у центрі, у костюмі бордового кольору
У вільних від роботи час Вадим розвивався в інших танцювальних напрямках, наприклад, навчався хіп-хопу. Тобто жив не тільки балетом.
Сказав, що на фронті важко і обіцяв рідним подзвонити
Для багатьох колег рішення Вадима піти на війну було неочікуваним. Новину про те, що він боронить Україну, прийняли з повагою. Всі за нього переймалися. Особливо літні батьки, які після окупації Донецька переїхали до рідні в село Старий Дорогинь Народицького району Житомирської області. Саме проукраїнські батько і мати сформували патріотичні погляди у Вадима. А ще україномовний клас у школі №91 у Кіровському районі та постійні поїздки в село на Житомирщині.
Вадим на війні
Тому на початку повномасштабного вторгнення Вадим без вагань вступив до тероборони. А потім пішов добровольцем у "Легіон Свобода". Старший брат каже, що подіями з фронту Вадим ділився скупо, розповідав лише загально.
"Це він нас так оберігав. Але було зрозуміло, що в найгарячіших точках легко не буває. Пройшов Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Зайцеве і Бахмут. Останнє повідомлення від брата отримав 15 листопада, він написав, що дуже важко і завтра подзвонить..."
Вбивча ворожа куля
Присутній на церемонії прощання виконувач обов'язків командира батальону "Свобода" Національної гвардії України (батальон складається виключно з добровольців — Свої) Денис Попов розповів, що Вадим з побратимами пройшов один з найскладніших шляхів у цій війні. Вони до останнього боронили Рубіжне на Луганщині. Вони останніми по річці на човнах за наказом відходили з Сєвєродонецька.
"І зараз ми тримаємо оборону під Бахмутом — у найгарячішій точці фронту. І робимо це доволі успішно. На жаль, ми несемо втрати. З нашого боку воюють найкращі сини України, а збоку окупантів сюди суне найгірший непотріб. Проти нас під Бахмутом поставили останні боєздатні підрозділи спеціального призначення. Складність оборонної операції під Бахмутом полягає в тому, що ворог дуже добре підготовлений і добре оснащений, і веде штурмові дії вночі. Але ми їм завдаємо втрат зараз близько 1 до 10, після кожного штурму їх виходить більше половини", — розповів військовий.
Вночі 15 листопада сталася чергова атака ворожої піхоти. Штурм відбили і Вадим виліз з укриття, щоб добити відступаючих. І в цей момент у нього влучив снайпер. Врятувати Вадима намагався його побратим, але і він загинув від кулі ворожого снайпера.
"Ми знаємо звідки стріляв снайпер, знаємо відстань. Таких снайперів залишились лічені одиниці, за ним ведеться полювання, і ми обов'язково відплатимо ворогу за смерть Вадима. Для мене особисто і бійців нашого батальйону було великою честю воювати пліч-о-пліч з Вадимом. Він казав, що після закінчення війни обов'язково всіх запросить до оперети, але, на жаль, цього вже не станеться!", — сказав Денис Попов.
Мрія, яка вже ніколи не здійсниться
Вадим Хлуп'янець мріяв знову опинитися на сцені, а колектив чекав на його повернення. За місяць до загибелі Вадим був на ротації і заходив до театру, щоб привітатися з друзями та колегами. Не робив з себе героя, казав, що виконує свій обов'язок громадянина України, що наша країна обов'язково переможе агресора.
Київська оперета — перше і останнє місце роботи Вадима. За словами генерального директора — художнього керівника театру Богдана Струтинського, сюди він прийшов у 2015 році.
Директор театру Богдан Струтинський
"Вадим обрав територію світла і добра. Він присвятив себе служінню театру. А з перших днів війни став на захист Батьківщини. Нам дуже не вистачатиме його на цій сцені".
Помічниця головного балетмейстера Скуба Наталя, стоячи біля труни, не стримувала сліз.
"Молодий, красивий, талановитий, харизматичний... У нього була найкрасивіша чоловіча посмішка в нашому театрі. Здається, Вадим завжди посміхався... Ти — справжній герой, і назавжди залишишся в наших серцях. Ми тебе любимо".
Останні оплески на честь Вадима пролунали під час прощальної церемонії під сумну мелодію оркестра.
Поховали Вадима Хлуп'янця в селі Старий Дорогинь. Малим він їздив сюди на літні канікули — рибалив та збирав гриби. Тому Старий Дорогинь можна назвати після Донецька його другою домівкою.
Дякуємо, Вадиме, за твоє життя, яке поклав за нашу свободу. Вічна пам'ять!
Свої в Telegram 
