Ексмер Дебальцевого Андрій Бондарчук раніше таксував, тепер навчає українських школярів у Німеччині
Близько 180 тисяч українських школярів через війну навчаються у Німеччині. У невеличкому місті Обернбург на землях Баварії живе та викладає Андрій Бондарчук. У минулому він мер Дебальцевого, політконсультант, водій таксі. А сьогодні один з мільйонів біженців, який намагається бути корисним у вимушеній еміграції. Андрій розповів для Свої, чим німецька школа відрізняється від української та як він з дітьми вшановує українських захисників.
Андрій Бондарчук з березня живе у Німеччині. За його плечима депутатство, крісло мера у невеличкому промисловому Дебальцевому на Донеччині і престижна робота політконсультантом. Прийняти окупацію рідного містечка він не зміг. Як і не зміг жити поруч з прихильниками “народной республики”. Тому у 2014 він переїхав до Києва. Взяв іпотеку на житло і влаштувався таксистом, аби прогодувати сім’ю. Робота в Uber йому подобалась. Щодня нові люди — зірки шоубізнесу, міністри, іноземні гості. Велика війна змінила цей поміркований ритм життя.
Виїхати переконав військовий — випадковий пасажир таксі
До 19 березня Андрій перевозив людей до кордону. В цей час окупаційні війська намагалися штурмувати Київ і ніхто не знав, де їх зупинять. Виїхати на час війни до Європи його переконав випадковий пасажир.
“У вас троє дітей. Якщо бої почнуться у місті, їх життя перетвориться на жах”, — сказав Андрію військовий у кабіні таксі.
Рішення було прийнято. Три дні чоловік із сім’єю їхав до західної Німеччини. На цю мандрівку витратив майже всі кошти, але дістався до Франкфурта. Реальність біженця виявилась жорсткішою, ніж можна собі уявити. Житла для сім’ї не знайшлось. Через тиждень поневірянь Андрій вирішив повертатись додому. Вже в дорозі їх наздогнав дзвінок волонтерів. "Ми знайшли вам кімнату", — сказав хлопець, і чоловік натиснув на гальма.
Сьогодні сім’я Бондарчуків живе у більярдній залі. Діти Андрія ходять до школи. Він викладає англійську в українському класі.
“В Баварії, де я зараз, живуть 30 тисяч українських учнів і близько 700 вчителів. Загалом до Німеччини приїхали 160 тисяч наших школярів”, — розповідає чоловік.
До викладання працював на алюмінієвому заводі
Клас Андрія створений для адаптації дітей. Половину часу малі вчаться з українськими вчителями дистанційно, іншу половину — з німецькими. Конфліктів між дітьми особливо не виникає. Все, звісно, сильно залежить від темпераменту дитини, але сварки скоріше виключення, ніж правило.
“Головна відмінність української школи від німецької — вчителям важливо, аби діти не тікали з уроків. Тут цікаво вчитися. Школярів не перевантажують завданнями та поважають їх особистість”, — каже Андрій.
Андрій з учнями вшановує полеглих за Україну
Перш ніж влаштуватись вчителем англійської Андрій працював на заводі — у алюмінієвому цеху. Там продовжує працювати його дружина. Андрій викладає вісім годин на тиждень — це третина ставки. Міг би отримати більше, але за освітою він історик.
З його слів, українці не бояться роботи. У групі з німецької мови більше половини наших біженців вже працюють на місцеві компанії. Влаштуватись до школи виявилось легко. Однак Андрій до кінця не вірив, що це можливо. Німецький товариш допоміг чоловіку написати резюме. Його Андрій відправив до місцевого соціального центру. У липні його запросили на співбесіду та запропонували викладати вісім годин на тиждень.
З українськими дітьми щодня вшановуємо загиблих захисників
Попри міграційну кризу, яка розпочалась у Німеччині сім років тому, до українських біженців тут ставляться добре. Андрій каже, якщо спитати німця — чому, він нічого не відповість. Бо розділяти людей на групи, національності і раси — табу.
"Я особисто думаю, що Україна ближче, і у них є солідарність з країною, на яку так жахливо напала Росія".
У класі Андрія вчаться діти з різних куточків України. Комусь з них пощастило вирватись з лап самопроголошеної "ЛНР". Аби діти не забували хто вони і звідки, чоловік щодня проводить з ними хвилину мовчання — так вони вшановують пам’ять про загиблих захисників України. У День Гідности та Свободи Андрій підготував для дітей лекцію про значення цього дня.
"Діти повинні відчувати, що вони — українці, аби мати стрижень. Я думаю, половина дітей повернеться додому. Важливо, аби вони не відчували, що були відсутні. А ті, хто залишаться жити у Європі, матимуть українську ідентичність і поважатимуть себе", — каже чоловік.
Свої в Telegram 
