Ексмер Дебальцевого працює таксистом у Києві. Дивіться, що він каже за кермом про війну і не тільки
Андрій Бондарчук – наймолодший мер в історії Дебальцевого. Коли його обрали на цю посаду в 2006 році, йому було лише 36 років. Згодом він з сім’єю перебрався до Донецька, а на початку війни поїхав звідти й оселився у Києві. У нього три вищих освіти й стільки ж дітей. Але зараз він працює таксистом в Uber.
Кореспондентка Свои.City Анна Курцановська проїхались з Андрієм столицею та дізналися, як склалася його доля після переїзду із Донецької області.
Як опинився на одному фото з Чорноволом і Лук’яненком
Я народився у селищі Луганське, це зараз Бахмутський район Донецької області, знаходиться під контролем України. Але дитинство моє пройшло у Світлодарську. Колись у цьому селі я був директором школи і зробив у 90-х роках цей навчальний заклад українським.
Перший український прапор я підняв влітку 1990 року в Світлодарську. Добре пам’ятаю, як мене комуністи у місцевому Палаці культури витягували за волосся і хотіли відібрати прапор. Але я не дав їм цього зробити.
У мене є фотографія, зроблена 16 липня 1990 року біля Верховної Ради України. Мені тоді було 20 років. Я тільки повернувся з армії, служив два роки у Польщі. Так ось на цій фотографії десять народних депутатів першого скликання, які сиділи у радянських таборах, – Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Ірина Калинець та інші. І моє обличчя також потрапило на фото, абсолютно випадково.
Андрій Бондарчук потрапив на історичне фото біля Верховной Ради з Левком Лук'яненком і В'ячеславом ЧорноволомФото: З архіву героя
Як Дебальцеве хотіли перейменувати на Сосюринськ
У Дебальцевому є школа і бібліотека на честь Володимира Сосюри, який там народився. У 80-ті роки навіть обговорювалось питання, щоб перейменувати місто на щось типу Сосюринська. Але від цієї ідеї відмовилися. Жодного пам’ятника йому в місті немає. Був план, був проєкт, але, на жаль, війна зашкодила реалізації.
Чому радіє програшу за мерське крісло
З 1998 по 2002 рік я був депутатом Дебальцівської міської ради. З 2002 по 2006 рік – депутатом Донецької обласної ради. Логічно, що я хотів політичного зростання. У 2006 році став міським головою Дебальцевого. За чотири роки вибори програв. Спочатку думав, що це погано. Але зараз дякую Богові, що так сталося. Бо не знаю, що би зі мною сталося тоді, в 2014 році, і де би я був зараз. Тоді багато людей знаходили мертвими у посадках.
Моїм наступником став Володимир Проценко. Він зрадник України, допомагав окупантам захоплювати місто (будучи міським головою Дебальцевого, він сприяв проведенню у місті так званого «референдуму» 11 травня 2014 року – Свои). Його кілька місяців тримали у СІЗО. Потім був суд у Костянтинівці, який виніс вирок – не винуватий. Поки подавалася апеляція, він утік у Росії. Це дуже мутна і брудна людина.
Чому отримує задоволення від виборів
Мені зараз 50 років, з яких я практично 30 займаюся виборами. Тож майже жодної виборчої кампанії я не пропустив. Починав ще в 1990 році у «Народному руху України», потім були інші політичні проєкти. Тому, коли йдуть вибори, я отримую величезне задоволення. Наразі проводжу багато навчальних і консультаційних заходів, і мені це дуже подобається. Зараз консультую деяких кандидатів, які мають потребу в моїх знаннях.
Про скасування виборів
Минулого року тричі були вибори у Донецькій та Луганській областях (президентські, парламентські та вибори в ОТГ – Свои). І навіть у селищі Зайцеве, що розташоване за 100 метрів від окупованої території, були виборчі дільниці.
Я вважаю, що треба було проводити місцеві вибори усюди. Розумію, чому влада скасувала їх – щоб не дати абсолютну перевагу одній партії. Але вважаю відміну не нормальним процесом, тому що народ – це єдине джерело влади. Якщо влада нехтує цим постулатом, то у нас буде як у Білорусі зараз.
Про події в Білорусі
Події в Білорусі я сприймаю як народження нації. Білоруси – красива нація у центрі Європи. Їх навіть називають «німцями східної Європи». А ми – «італійці східної Європи», тому що ми анархісти-індивідуалісти. А ось білоруси – більш спокійні. Бажаю білорусам перемоги. Те, що робить їхня влада, жахливо. Піночет у Чилі – просто хлопчик у порівнянні з узурпатором Лукашенком.
Про виїзд з Донецька
Коли мене не було обрано на другий строк, я із сім’єю переїхав до Донецька. Працював у Державній архітектурно-будівельній інспекції.
Я вивіз родину з Донецька 27 травня 2014-го. Наступного дня почалися бої в аеропорту. Сам покинув місто 10 червня. Вважаю, що цивільним треба покидати зону бойових дій. А аргумент, що «я тут народився, тут у мене дім, кіт, собака, помідори, огірки, картопля», не працює. Снаряд прилітає – і все.
Минулого року працював у Донецькій області. Побував недовго у Мар’їнці. Зі Світлодарська бачив здалеку Дебальцеве і Горлівку, а з Авдіївки – Ясинувату і Донецьк. За Донецьком серце не боліло. Той Донецьк, що був при Україні, вже помер. Це вже не те місто. Я знаю, бо багато спілкуюсь з земляками звідти. Окупований Донецьк – це в’язниця, колонія. Їхати туди, де ще 100 років будуть вибухати міни і снаряди, вважаю, бажаючих буде небагато. Серед друзів є ті, хто готовий після звільнення повернутися у Донецьк, але їх з часом стає все менше. Люди інтегруються у нових містах.
Як тільки Росія якимось дивом перестане тероризувати нас та інші сусідні країні – а станеться це, коли агресор розвалиться, сподіваюсь, що доживу до цієї миті, – тоді можна буде казати про поступове відновлення Донецької та Луганської областей. До війни тут мешкало 4 мільйони людей, але вже такої величезної цифри не буде. Максимум півтора мільйони. Це буде дуже депресивна територія, яка вже ніколи не відродиться.
Донбас – це не тільки вугілля
У Донецьку я міг собі дозволити подорожі. Дуже сумую за своєю дачею на березі водойми. Я дуже люблю донецькі степи, вони неймовірні. За ними теж скучив. Зараз лінія розмежування муж Дебальцевим і Світлодарськом проходить по балках. Там є заповідні степи, ніколи не пахані. Вони дуже красиві, причому в будь-яку пору року.
Донецький кряж – це єдине місце на Землі, де на такій маленький території накопичено 60 видів корисний копалин. Я нещодавно возив геолога, який з командою до війні на Донбасі добув 2 тони золота. Уявіть собі, як це круто! А ще є глина, сіль, різні будівельні матеріали. А всі думають, що на Донбасі тільки вугілля.
Що не так з терміном «переселенець»
Я багатодітний батько, у мене троє дітей. Усі народилися у Донецьку. Коли ти переселенець, у тебе немає житла, то доводиться займатися тим, що дає можливість заробляти. Тому я працюю у таксі. За чотири роки і два з половиною місяці виконав 23 000 замовлень. Цей найбільша цифра по всій країні. Це приблизно 20-25 замовлень на день, але було і 35.
У мене кредит на квартиру в «Ощадбанку». Для переселенців вони дають знижку 1%, виходить 18,99% річних. Порахував, що за наприкінці терміну я сплачу за понад дві квартири.
Андрій Бондарчук Фото: Свои
Багато воджу пасажирів з Грузії. Вони кажуть, що їхня країна будує житло для біженців з Абхазії та Південної Осетії. Туреччина будує для сірійських біженців. А у нас програми, які існують для ветеранів АТО і переселенців, взагалі створені для приниження людей.
І взагалі мені не подобається термін «переселенці». Переселенцями були чорнобильці, а нас ніхто не переселяв, ми тікали…
Понижають рейтинг через політику
Кожного дня підвожу дві-три людини з числа земляків. 80% пасажирів – це люди з проукраїнською позицією, ті, хто боровся за Україну навесні 2014-го. Возив донеччан, які зараз живуть у Південній Америці, Канаді, Польщі. З тієї території виїхало два мільйони – близько 1,5 залишилися в Україні, а решта розбрелася по світу і більше вже ніколи не повернеться.
А ті, хто з іншого боку, іноді мені понижають рейтинг як водія. Тут же головне – не хто ти за національністю, а які у тебе цінності. Чи ти підтримуєш свободу і демократію, чи ти любиш Сталіна. Про людей, які хвалять Сталіна і керівника країни-окупанта, не можу нічого гарного сказати.
Про комплекси
Спочатку у мене був комплекс, що я працюю таксистом. Усе змінила розмова с пасажиром родом із Вірменії. Він сказав мені: «Я усе життя займаюсь торгівлею і не соромлюсь цього. То чого тобі соромитися, що ти працюєш таксистом?»
У мене три освіти: історичний факультет університету Шевченка (червоний диплом), аспірантура (історія України) в інституті Драгоманова, юридичний факультет знову в університеті Шевченка (конституційне право, організація діяльності органів влади) і магістратура з державного управління в одному з вишив Донецька.
***
Дорогою Свои.City разом з Андрієм заїхали до будинку, де свого часу жив та працював поет Володимир Сосюра – найвідоміший земляк нашого співрозмовника. Тут ексмер прочитав уривок з патріотичного вірша Сосюри «Любіть Україну».
Свої в Telegram 
