Про страйки та незалежність. Монолог донеччанина про річницю Всеукраїнського референдуму
Станіслав Федорчук, голова правління громадської організації “Українська народна рада Донеччини та Луганщини” описує на своїй сторінці у Facebook, як на сході виборювали незалежність.
Ми тоді страйкували за незалежність
В нинішню річницю загальноукраїнського референдуму за незалежність, вирішив написати декілька слів про організацію референдуму та агітацію за незалежність на теренах Донеччини. За українську незалежність проголосувало 83% виборців, проти 12%. В кількісному вимірі прихильників незалежності України в Донецькій області виявилося 2 481 157 людей, противників 372 157.
Станіслав Федорчук, голова ГО “Українська народна рада Донеччини та Луганщини”
Як сталося так, що у зрусифікованому регіоні, де комуністична влада та КДБ, здавалося б, забетонували минуле, сучасне та майбутнє була така висока підтримка? Спробуємо розібратися. Референдуму за незалежність України передували численні шахтарські страйки на Донеччині та Луганщині, які почалися влітку 1989 року. Піонером страйкового руху стала шахта "Ясинівська-Глибока" на території Макіївки.
За кілька днів протест охопив всі шахти регіону і слідом за Донеччиною та Луганщиною, страйк розпочався в Тернопільській, Львівській, Волинській областях та місті Києві.
Соціалістична планова економіка тріскалася по швах
Система розподілу ресурсів, де Москва вирішувала за всіх та за все відверто дратувала. Вкрай важкий соціальний стан, а також зношеність засобів виробництва була надзвичайною. Для вугільної галузі УРСР зношеність фондів складала 40%. Імперія перетворювалася на попіл.
Попри всевладдя КДБ, яке придушувало будь-які прояви інакодумства, шахтарські страйки стали неприємною несподіванкою. Більшою несподіванкою стало те, що страйкові комітети зайняли антикомуністичну позицію. Партійне керівництво шахт було в розпачі, вони вірили у свою вічну владу.
Страйк шахтарів Донбасу в Києві, 16 квітня 1991 року Фото: Валерій Соловйов із фондів Укрінформу
В буквальному сенсі, як трава з під асфальту, почали створюватися перші осередки легальних громадських організацій. У січні 1989 року в актовому університеті Донецького університету відбулися установчі збори Донецького товариства української мови імені Т.Г.Шевченка.
У квітні 1989 року в стінах Донецької філармонії пройшов другий етап установчих зборів організації. Промосковське керівництво Донецької області, спільно з КДБ намагалося не тільки інфільтрувати своїх людей до Донецького Товариства української мови, а й створити фальшиві структури.
Наприклад, вони хотіли зробити "Общество родного языка", щоб демонструвати Москві свою боротьбу з українським відродженням на Донеччині.
За короткий час, у 1990 - 1991 роках до Товариства української мови на Донеччині входить 1500 зареєстрованих членів і понад 2000 прихильників.
Все почалося з мови
Серед них було чимало викладачів університетів, технікумів, шкіл, інженерів та кваліфікованих працівників з різних галузей. Всього налічувалося до 60 осередків Товариства української мови на території Донеччини.
Товариство стало основою для майбутніх українських партій та громадських рухів.
Представники Товариства Ігор Пасько (мій викладач у 2000-х), Ілля Шутов та Володимир Білецький увійшли до загальнонаціональної великої ради Народного Руху України. На установчі збори Донецької обласної організації НРУ приїхало до Донецька 109 делегатів.
Мітинг шахтарів, Донецьк, 11 липня 1990 року
Це був серпень 1989 року. Наприкінці 1989 року на теренах Донеччини діяли міські осередки РУХу в Маріуполі, Донецьку, Горлівці, Димитровому (тепер Мирноград), Єнакієве, Красноармійську (тепер Покровськ), Білицькому. Комуністична влада була розгублена, вона не очікувала такого піднесення. У Святогірську активісти Народного Руху України підняли український прапор над Сіверським Дінцем 16 липня 1991 року.
Хтось скаже, що кількість членів НРУ Донеччини тоді не перевищувала 1000 членів, однак, які це були люди? Яким був їхній вплив на історію краю та країни?
Донецька організація РУХу брала участь в загальноукраїнських заходах, під час символічного "Живого ланцюга" до Дня злуки УНР та ЗУНР делегація з Донеччини стояла в районі метро "Берестейська".
Велика делегація поїхала на святкування 500-річчя українського козацтва до Нікополя.
Після проголошення незалежності Литви, постала організація солідарності з мужнім литовським народом. Головою Донецького відділення став Микола Тищенко, який спільно з Іллею Шутовим провів наприкінці березня 1990 року несанкціонований мітинг на підтримку Литви на площі Леніна. Організаторів мітингу донецькі міліціонери притягнули до адміністративної відповідальності, склавши на них протоколи.
КДБ, спільно з донецькою міліцією вирішили розігнати мітинг на центральній площі Донецька в березні 1990, так само як у 2014 році, коли донецька міліція брала участь в придушенні українських мітингів за цілісність України. Були й численні провокатори, які перешкоджали мітингу.
Під час виборів до міської ради Донецька у березні 1990 року, був окремий список депутатів, яких підтримував Народний Рух. Серед них був і мій батько, Сергій Федорчук. На той момент він викладав у Інституті підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Донецьку. Його студентами були представники з усіх куточків України, від Галичини до Криму. Вони вмовили батька спробувати власні сили та стали першими агітаторами за нього на виборчому окрузі. А округ був ще той. Його опонентом був парторг Донецького металургійного заводу, росіянин.
Похід шахтарів Західного Донбасу, 1998 рікФото: Володимир Рязанов, із архіву Незалежної профспілки гірників України
Вибори відбувалися у два тури й в другому турі батько переміг з перевагою у 50 чи 60 голосів. У Донецькій міськраді нарешті зʼявився перший український представник демократичних сил. З батьком у демократичну фракцію увійшов відомий журналіст Сергій Фурманюк та ще два депутати.
Комуністичне керівництво тимчасово розбіглося з переляку
Почалася боротьба за створення першої української школи в Донецьку (попередні були закриті ще в 1960-х роках). Донецький РУХ організував штаб спротиву ДКНС, державному перевороту, спрямованому на збереження імперії СРСР.
Під Донецькою міськрадою постав пікет проти ДКНС, а міська рада під тиском РУХу прийняла рішення про визнання дій заколотників неконституційними. Батько з частиною депутатів перебував у відпустці на мисі Тарханкут (Крим). Звідтам вони надіслали телеграму з протестом проти дій заколотників та вирушили до Донецька. Спільно з активістами вони брали участь в захопленні Донецького обкому комуністичної партії, але на жаль, більшість документів була вже знищена, а комуністичне керівництво тимчасово розбіглося з переляку. Розпочалася підготовка до проведення референдуму за державну незалежність України, в якій брали участь як активісти громадсько-політичних рухів, так і лідери страйкових комітетів шахтарів. Ілля Шутов, як один з провідних керівників НРУ на Донеччині, організував навіть розкидання агітаційних листівок за українську незалежність з літаків та гелікоптерів Донецького авіазагону. Листівки були в кожному домі, їх розносили та поширювали практично всі свідомі українці.
КДБ та місцеві комуністи програли цей бій
Донеччина проголосувала за українську незалежність. Зараз намагаються знецінити цю подію, вбачаючи в цьому виключно економічний фактор, бажання кращого життя, ніж усвідомлену необхідність самостійного державного життя.
Шахтарський мітинг біля Донецького обкому партії. Зараз тут - Донецька ОДАФото: istpravda.com.ua
Однак, референдум за українську незалежність на Донеччині був і символом українського відродження, нашого Ренесансу, в якому брало участь чимало достойних людей. Більшість з тих, хто дожив до нашого часу, стали активістами Євромайдану. Наша Реконкіста триває. До перемоги. І після.
Свої в Telegram 
