Залізний Ронін. Сергій Гайдай про переїзд до Казахстану, травми війни і деокупацію Сватового
Сергій Гайдай очолював Луганську обладміністрацію останні три з половиною роки. На його каденцію випали важкі часи — епідемія Covid-19, масштабні лісові пожежі та початок повномасштабної війни з росією. Цього тижня Володимир Зеленський підписав указ про відставку Гайдая з посади. У Офісі президента його бачать послом України в Казахстані. Чи радий такому підвищенню Сергій Гайдай, як війна позначилась на його здоров'ї, чому в ефірі нацмарафону він був оптимістичним та чому ЗСУ могли, але не зайшли у Сватове — читай у інтерв'ю нижче або дивись відео.
Два роки тому в інтерв’ю нашому медіа ви говорили, що день звільнення проведете з максимальною користю. Чи провели його, як планували?
Останні два дні на посаді я провів максимально корисно. Ми встигли закупити 75 дронів для військових, тисячі автоматичних протипожежних систем, величезний комплекс “Лелека” для Нацгвардії. Отримали від міжнародних партнерів засоби нічного бачення, машини. Я задоволений останніми днями.
Ви плануєте брати відпустку?
Відпочинок для мене буде в тому сенсі, що навантаження зменшиться. Трохи більше року, м’яко кажучи, було дуже важко. Я увійшов у цю війну після четвертого ковіду з кардіофіброзом серця. Під час бойових дій через постійні пересування швидко на автомобілі, носіння бронежилету, автомату і БК заробив компресійний перелам 12-го хребця. Купа проблем була, які не можна було озвучувати. Зараз займусь здоров’ям, побуду з родиною. Готовий до нової роботи приступити одразу, як тільки погодять документи.
Де саме плануєте працювати?
Поки триває війна я працюватиму всюди, де мене бачить президент. Поки йдеться про дипломатичний напрямок — призначення мене послом в Казахстан.
Як вам Казахстан? Хотіли б там пожити чи це не найкращий варіант?
Дипломати, з якими я спілкувався, сприймають Казахстан дуже позитивно. Кажуть, країна дуже крута. Це дев'ята країна за розмірами по території. Країна, в якій проживає компактно понад 300 тисяч українців. Країна, в якій багато газу, нафти, можливо, радянського озброєння. Нам такий союзник дуже потрібен. Можливо, їм потрібна наша допомога, поради, чесні історії про події в нашій країні. Аби вони не зробили такої ж помилки у стосунках з росіянами. Далеко, холодно, але після 3,5 років роботи в Луганській області і 24 лютого мене вже нічого не може здивувати. Це буде відрядження у більш спокійну країну, де можна просто працювати, без обстрілів і вибухів, але на благо України.
Казахстан є членом Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ). Членом цієї організації також є росія. Як вважаєте, вам вдасться просувати українські меседжі та ідеї, зважаючи на це?
Давайте згадаємо січень 2022 року — коли зайшли війська ОДКБ в Казахстан. Росіяни з білорусами. Все закінчилось дуже швидко. І я впевнений, росіяни хотіли залишити військовий контингент на території країни, але кулуарні дзвінки зі сторони Китаю змусили їх швиденько тікати. Буде не просто. Але я хочу показати, що росіяни брешуть. Брешуть завжди.
Ви працювали над інфраструктурними проєктами, розподілом бюджету, а зараз вас відправляють у дипломатичну місію. Чому так? Чому не на умовну позицію "господарника" в іншому регіоні?
На своїй посаді я вивів область на третє місце в країні по результатах “Великого будівництва”. Вперше, за час незалежності, Луганщина змінювалась на краще. І не сантиметрами чи метрами, а сотнями кілометрів.
Гайдай з очільником Патрульної поліції Луганщини
З початком війни, коли потрібно було підтримувати сили оборони, евакуювати населення, організовувати гуманітарні штаби, мені це вдалось. Поки проходить активна фаза бойових дій, а область майже вся окупована, президент бачить, що я принесу користі більше саме на дипломатичному напрямку.
Щодо ваших включень у національний телемарафон. Ви цей рік активно розповідали Україні, що відбувається на Луганщині. І, мені здається, ви іноді були занадто оптимістичним у прогнозах. З ваших слів здавалось — ось-ось, і ЗСУ все відіб'ють. Звідки цей оптимізм, чи це інформаційна стратегія?
Інформація була завжди різна. Вона не була на 100% оптимістична. Іноді була такою, яка потрібна військовим. Іноді мені військове командування казало: "Сергій Володимирович, вас чують на тому боці. Якщо можете, потрібно зробити наголос на отакій інформації". Вони відразу казали: "У вас потім полетить каміння". Мені було все одно. Абсолютно плювати на мій рейтинг, на мою популярність. Якщо ця інформація допомогала в наступі чи активній обороні, я її говорив. Це перше.
Друге — ми воюємо проти 140-мільйонної махіни. Так, вона застаріла, іржава, але дуже велика. Ситуація на фронті змінюється. Ми іноді плануємо певні дії, розраховуємо. І все в принципі йде крок за кроком, як ми планували. Потім виявляється, десь якась проблема на іншому напрямку і треба зробити ротацію. І внаслідок цієї ротації плани змінюються. Це війна. Наші військові, якщо б не зупинились, вони б зайшли у Сватове. І це я говорю зараз не якісь пропагандистські тези. Це реальний факт, і військові це можуть підтвердити.
Чому тоді не зайшли?
Зайшла б бригада, яка відірвалась від резервів і тилового забезпечення. Добре. Поставили ми прапор український у Сватовому, і хтось поставив собі галочку: “Ой, клас, у нас ще одна перемога”. А з напрямку Троїцького, з півночі, могла б зайти якась російська бригада чи корпуси армійські. І вони б відрізали нашу бригаду. Яка б це була перемога? Піррова? Для чого вона нам потрібна? Тому і зупинились.
Я вас чому про нацмарафон запитав, трохи недоброї слави ви зажили серед моїх знайомих переселенців, сєвєродончан. Вони кажуть, ми Гайдаю більше не довіряємо. Він, м’яко кажучи, казки розповідає з екрану телевізора про звільнення територій.
А я знаю тисячі людей по всій Україні, які підходять до мене в гуманітарних центрах і дякують за те, що кожного дня я виходив в етер. Якщо якісь чоловіки в тилу чекають, що ми завтра візьмемо Сєвєродонецьк чи Лисичанськ і у них є якесь розчарування, я хотів би порадити їм вступити в ТРО, як мінімум. Послужити, і долучитись до звільнення територій.
Сергій Гайдай у деокупованому Невському. 2022 рік
Я ніколи не казав, що завтра звільнять Сєвєродонецьк. Давайте проаналізуємо мої етери! Я говорив, ми можемо зробити це. Але кожен метр давався важко. Якщо хтось сидить, палить цигарку і думає: "Ми через тиждень повернемось додому". Так не буде. Тут не прогулянка, тут війна.
Останнім часом на різних рівнях багато говорили про весняний контрнаступ. Які у вас від нього очікування?
Я вірю і знаю, що контрнаступ буде. Але в якому саме напрямку — нехай вирішує Генштаб. Луганщина робила і робить свою справу. Наші захисники за 4,5 місяці оборони області зробили титанічну справу ціною своїх життів і здоров’я. Що дали ці місяці? Можливість нашим сусідам — Харківській, Донецькій областях, глибше заритись, більше побудувати захисних споруд. Мені, як людині, народженій на Луганщині, хочеться, щоб ми деокупували Луганську область завтра. Але, як свідомий громадянин, скажу так — якщо Луганську область треба буде деокупувати в останню чергу, але заради перемоги в цілому України над росією, то нехай так і буде. Нам не потрібна деокупація заради просто "галочки". Щоб ми ціною цілих бригад звільняли якісь міста. У нас мета одна — перемога. Якщо останній прапор над звільненою територією піднімуть саме у Луганську, нехай так і буде. Головне, щоб його підняли.
Ви з 24 лютого ходили з автоматом та боєкомплектом. Чи були ситуації, коли ви його застосували?
Ні, не застосовував. Якщо б застосовував, я б про це не сказав. Моя подальша робота — це не робота в лавах Збройних сил. Інформація про це може зашкодити.
Ви думали долучитись до ЗСУ?
У мене на посаді голови обласної держадміністрації була моя зона відповідальності. Якщо б я не був на цій посаді, то, скоріше за все, долучився би до якогось підрозділу. Як і мої друзі, які у складі однієї з бригад. У мене нормальна підготовка штурмовика. Ще у 2014-2015, майже пів року я готувався до бойових дій разом з азовцями та Правим Сектором. Якщо б не був на своїй посаді, скоріш за все, був би зі своїми хлопцями.
Свої в Telegram 
