Команда маріупольської «Вежі» створила меморі-гру «Місто Марії». Про що вона і як її замовити
Діана Токарєва пережила блокаду та окупацію Маріуполя. Вибратися з міста вдалося лише у вересні. Приїхавши в Одесу, Діана з командою «Вежі» почала працювати над відновленням сувенірної крамниці. Нещодавно вони розробили меморі-гру «Місто Марії». Свої поговорили з Діаною про роботу команди, плани на майбутнє та про «Вежу», де вони втілювали свої креативні задуми у мирному Маріуполі.
Про маріупольську «Вежу»
Діана Токарєва в Маріуполі працювала адміністраторкою культурно-туристичного центру «Вежа».
«Наша «Вежа» відкрила двері у 2018 році. Ми робили все, аби вона була культурно-туристичним центром, магнітом у нашому місті. Там проходило багато заходів».
Крім того, на базі центру працювала невеличка сувенірна крамниця.
Діана біля "Вежі"
«В асортименті були значки, ручки, браслети. Але й у місцевих, і у гостей міста зростав попит на товари із символами Маріуполя. Тому ми почали виготовляти листівки, дерев’яні блокноти. Також розробили декілька лінійок — традиційні магніти та значки, чашки, брендований одяг. Працювали з маріупольськими художниками, фотографами, майстрами».
Сувенірна крамниця в маріупольській "Вежі"
Діана згадує, команда «Вежі» ставила перед собою багато амбітних планів з розвитку місцевої культури.
«Але почалася війна. Хоча у місті давно говорили про можливу небезпеку, ми до останнього не вірили, що все зайде так далеко. 23 лютого я була на роботі, ввечері, після робочого дня, з центру ми йшли з напарником останніми. Закрила двері, увімкнула сигналізацію та пішла додому. А вже вранці прокинулася від вибухів та жахливих новин з усієї країни».
Зранку 24 лютого в робочому чаті повідомили, що на роботу у «Вежу» ніхто не виходить. Команда домовилася, коли все скінчиться і буде можливо, знову братися до роботи.
Нездійсненні надії
Діана жила в Приморському районі. Згадує, з перших днів у місті був справжній ажіотаж та черги у продуктові магазини.
«Але вони дуже швидко зачинилися. Люди почали мародерити. Тому у перший тиждень повиносили все, що могли. Всі виживали у холоді, голоді, без комунікацій. А найстрашніше, що Маріуполь безперервно та нещадно обстрілювали росіяни».
Ближче до середини березня окупанти почали активно гатити по Приморському району.
«Ми розуміли, що треба вибиратися, але не знали, як це зробити. Наш будинок був дуже незручно розташований від місць, де б теоретично могло бути скупчення людей, від яких можна було б дізнатися хоч якусь інформацію. Ті, хто був поруч й намагався виїхати, назад не поверталися і ми не знали, де вони та що з ними. А згодом під час бойових дій наш гараж, де була автівка, та проїзди завалило».
До того ж, Діана не знала, що з її родичами. Йти на їхні пошуки під постійними обстрілами було неможливо.
Попри те, що росіяни щодня шмат за шматом окуповували Маріуполь, Діана до останнього вірила, що прийде допомога та українським воїнам вдасться вигнати з рідної землі ворога.
«Але дива не сталося. Пам’ятаю, якось вийшла на вулицю і побачила, що там ходять люди з білими пов’язками. Від цього мені стало зле і я втратила свідомість. Оговтавшись, усвідомила, що ми потрапили до лап росіян. Від цього було страшно та гидко одночасно».
Перший вихід у місто
Наприкінці квітня, коли обстріли притихли, Діана вирішила пройтись містом.
«Доки йшла, було дуже моторошно — навкруги були розбиті, обгорілі будинки, понівечені автівки. Було багато могил людей прямо у дворах, на дитячих майданчиках. А найстрашніше, що на узбіччях все ще лежали тіла мирних жителів, прикриті якимись ковдрами чи простирадлами».
А в травні Діана дісталася до «Вежі». Вона дуже переживала що з центром, чи вцілів він. Дорогою ще досі було багато нерозібраних завалів, понівечених доріг й в багатьох місцях стояв сморід.
Так виглядав центр міста
Так виглядав центр міста
«Будівля маріупольської «Вежі» вціліла, але зазнала невеличких уламкових ушкоджень. Я зайшла всередину. Зрозуміла, що під час бойових дій у будівлі ховалися люди. Був розкиданий брудний одяг, ковдри, каструлі, сковорідки, посуд. І стояв страшенний сморід. У «Вежі» ще було підвальне приміщення, але туди я не спускалася. Боялася побачити чиєсь тіло».
У "Вежі" переховувалися люди
Товар з крамниці був розграбований.
«Люди забрали світшоти. Але я цьому навіть зраділа, бо вони були теплі й могли зігріти тих, хто їх взяв. Зникли свічки та мило, які виготовляли люди з інвалідністю. Валялися порізані шопери: як я зрозуміла, ручки від них використовували, аби носити в бутилях воду».
Такі світшоти з крамниці брали люди, аби зігрітися
Навіть невеличку схованку Діани з особистими речами знайшли.
«Коли йшла з «Вежі», забрала з собою декілька листівок на згадку про мою улюблену роботу та рідне місто. Їх я вивезла з собою, коли у вересні випала можливість покинути окупований Маріуполь».
Згодом, каже Діана, окупаційна так звана «влада» під час прибирання у «Вежі» просто викинула залишки листівок.
«Люди, які їх знаходили, фотографували чи забирали собі на згадку. Навіть перебуваючи в окупації, місцеві сумували за нашим, колись квітучим, Маріуполем».
На згадку про Маріуполь
Важкий шлях Діана з хлопцем пройшли, аби виїхати з окупації.
«Ми приїхали в Одесу. Там я почала працювати в центрі «ЯМаріуполь» Мій хлопець продовжує проводити екскурсії для маріупольців, але вже Одесою».
Майже одразу Діана зв’язалася з командою «Вежі». На щастя, всі вони змогли вибратися з пекельного Маріуполя та оселитися в безпечних містах країни та за кордоном.
«У нас виникла ідея відродити сувенірну крамницю. Особисто я відчувала, що чогось не вистачає на згадку про Маріуполь. І люди, які так чи інакше були пов’язані з містом, також потребують свого символу».
Втілення ідеї розпочалося наприкінці літа. Першою продукцією, яку виготовили, стала поштова серія — марки та листівки. Потім брендовані чашки, піни, розмальовки — саме такі були у Маріуполі. До Нового року виготовили ялинкові іграшки.
«Потім ми перейшли до випуску старих та нових листівок з відомими місцями та локаціями Маріуполя».
Листівки від маріупольської "Вежі"
Діана каже, після окупації міста Марії попит на маріупольські сувеніри значно підвищився.
«Наші клієнти — маріупольці різного віку. І зазвичай вони дуже щирі та сентиментальні. Мені дуже приємно з ними спілкуватися, й важко одночасно. Бо коли вони бачать наші оновлення, пишуть нам. І в листуванні ми підтримуємо один одного, адже весь біль втрати відчули на собі».
В центр «ЯМаріуполь» було замовлення з розробки для дитячих подарунків маленького додатка.
«Ще у 2021 році працювали над створенням маскоту міста. Одна з версій — морський котик Паскаль, який був також героєм арт-проєкту. Другий варіант — чайка Мартін, який прийшов до нас з місцевої фабрики іграшок «Марі і Поль». Для кожного героя створювали легенди, які об'єдналися у книзі розмальовці та стали основою серії аудіоказок. А згодом виникла ідея створити меморі-гру «Місто Марії».
Чайка Мартін з місцевої фабрики іграшок «Марі і Поль»
Ця гра нескладна й орієнтована на дорослих і дітей від 5 років.
«Основний меседж полягає у запам’ятовуванні пам’яток і персонажів з Маріуполя. Там є картки зі старих листівок, які збереглися з часів Другої світової війни, видатні місця Маріуполя: «Вежа», Драмтеатр, руїни синагоги, будинок Гампера тощо».
Діана каже, головне очікування від гри, показати людям, яким був Маріуполь та що після деокупації треба буде відроджувати. Наразі відкритий прийом заявок на передзамовлення без жодної передоплати.
Меморі-гра "Місто Марії"
Меморі-гра "Місто Марії"
«Вартість гри 650 гривень. Орієнтовно продаж партії за попереднім замовленням стартуватиме наприкінці квітня. Для того, щоб залишити заявку та купити гру, пишіть нам».
А ще ви можете купити продукцію маріупольської крамнички у центрах «ЯМаріуполь».
«Вже фізична точка продажу працює у Кривому Розі. Але на цьому ми не плануємо зупинятися й працюємо над відкриттям в інших центрах Києва та Дніпра. До літа оновимо асортимент, й додамо футболки, магніти та дерев’яний пазл».
Свої в Telegram 
