Олена Діденко допомагає пережити втрату рідних на війні. Чому людині не варто говорити “заспокойся”
Олена Діденко — практикуючий психолог, фахівець Гарячої лінії кризової підтримки Українського ветеранського фонду. Наразі Олена з колегами надає психологічну допомогу жінкам та матерям, які втратили близьких на війні. Свої поговорили з психологинею про те, як відбувається допомога онлайн і офлайн, чому не варто говорити людині “заспокойся” та дізналися, як побудувати стосунки з травмованими людьми.
Про групи підтримки
Олена каже, наразі є три напрямки психологічної допомоги, яку людина може отримати, звернувшись на гарячу лінію підтримки, перебуваючи у складній життєвій ситуації, відчуваючи тривогу, безвихідь, відчай, апатію, хвилювання, страх, невизначеність або інші відчуття, з якими складно впоратися.
Перший — цілодобова безоплатна підтримка телефоном. Команда з 14 фахівців допоможе впоратися зі складними емоціями та непростими життєвими викликами тут і зараз. Лінія кризової підтримки працює без вихідних, достатньо просто набрати номер: 0 800 33 20 29.
Проєкт реалізується для ветеранів, їхніх родин, а також для всіх громадян, які страждають від наслідків повномасштабного вторгнення рф в Україну.
Гаряча лінія: 0 800 33 20 29
“Другий напрямок — це щонедільні групи підтримки в онлайн-форматі через ZOOM. Зазвичай це невеликі та затишні тематичні зустрічі, ці групи відкриті, приєднатися до зустрічі може будь-хто за потреби. Для присутності достатньо зареєструватися за номером гарячої лінії, отримати та перейти за посиланням у ZOOM. Набір до груп триває на постійній основі”, — розповідає Олена Діденко.
Третій напрямок — 8-крокова група підтримки. Це 8 зустрічей, 8 людей, 2-3 психологи.
“Це групи підтримки для людей, які втратили своїх близьких через війну. Для людей, що знаходяться в скорботі та проживають важкі стадії горювання. Це простір, в якому фахівці допоможуть прожити біль і розпач, гнів та тугу, будуть поруч у самотності та нерозумінні”.
Групи проводять сертифіковані фахівці-психологи, відповідно до 8-крокової програми, розробленої Центром психологічної підтримки для людей, які втратили близьких. Групи закриті, зустрічі відбуваються раз на два тижні. Наразі є можливість отримати допомогу офлайн в Києві.
“Зараз ми проводимо паралельно три групи. Їх учасники — жінки або матері, які втратили своїх коханих, рідних через війну. Чим ми можемо зарадити? Ми допомагаємо прожити важкі стани, які трапляються з людиною під час горювання, шукаємо опору, допомагаємо повернутися до повноцінного життя. Людина може застрягати на якійсь зі стадій горювання, зосереджуватися тільки на втраті, оминаючи все життя, яке проходить повз неї. Або відкладати тяжкий процес горювання на потім, тікати від нього та з головою зануритися в роботу. Різні випадки можуть бути”, — говорить пані Олена.
Процес скорботи індивідуальний і у кожного він може проходити по-різному.
“Коли минає шокова стадія, і людям треба якось повертатися до життя, а часто трапляється так, що люди можуть застрягати у своєму горі та відчувати біль, і фізичний також, злість, зневіру, депресивні стани, апатію. Ми своєю підтримкою на групі допомагаємо їм прожити цей важкий досвід, прийняти болючу втрату та жити далі з пам’яттю та любов’ю про своїх рідних та коханих”, — говорить Олена Діденко.
Психотерапія поезією
Ідея започаткування та необхідності таких груп з’явилася через достатню кількість звернень на гарячу лінію підтримки.
“Ми в якийсь момент зрозуміли, що робимо більше, ніж зазвичай робить лінія підтримки. Ми почали виходити на якийсь інший рівень підтримки, ширші рамки, от тоді і виникла ця ідея створити групи підтримки, онлайн та офлайн”.
Робота в групі — це спосіб проживання важких станів, почуттів, емоцій, інтегрування та прийняття цього досвіду і повернення до життя, бо є ще робота, діти, батьки та майбутнє.
“Першочерговий запит у людей, які втратили близьких — це говорити про свою рідну людину, яку втратили. Горювання — то не швидкий процес, для нього потрібен час та місце. Зазвичай навіть родичі можуть втомитися від цих розмов, і людина залишається в бульбашці болю. Вона одна, вона має цю потребу, але в неї немає можливості її виразити. Саме надання часу, місця, приділення уваги та коло людей зі схожим досвідом в групі може відповісти цій потребі. Це як приклад. В групі людину слухають, чують, не обмежують в цій потребі.
Кожна зустріч — окрема тема з поглибленням та питаннями для обговорення і роздумів. Розуміння й усвідомлення механізму впливу скорботи на думки, почуття, фізичний стан та відносини, також, це створення того, що може допомогти протистояти гнітючому впливу скорботи та полегшити вихід з неї. У центрі уваги – осмислення ситуації, подолання скорботи та відновлення довіри до життя через концентрацію на тому хорошому, доброму, що було та можливостях в житті попереду. Ми торкаємося дуже болючих тем, але так це працює, необхідно йти в травму, турботливо опрацьовувати її з підтримкою фахівців, з підтримкою групи, родини, оточення. Дуже класно, коли учасники починають взаємодіяти один з одним, підтримувати, спілкуватися поза групою, зустрічатися, їздити один до одного в гості”, — говорить пані Олена.
Психологиня зазначає, що після роботи з учасниками інколи складається враження, ніби всі вони говорять про одну й ту саму людину.
“Ми зараз втрачаємо найкращих на цій війні, бо ті історії, які розповідають ці жінки, це неймовірно. І те, що вони проходять при цій втраті, це вражає. Доля поставила їх у самий центр відчаю, болю та безпорадності, але потрібно бути настільки беззахисними, наскільки й стійкими, щоб подивитися в очі цій втраті, бо це очі самої смерті. У нас такі сильні жінки, вони роблять такі речі, від яких подих перехоплює! Хоча дуже часто їм здається, що вони падають кудись у прірву”.
Про спілкування з військовими
Говорити з військовими слід з повагою, вдячністю, уникаючи тригерних тем, враховуючи сьогоденний досвід людини у формі, зазначає фахівчиня.
“По-перше, слід звернутися до себе і пригадати, які були взаємовідносини з чоловіком, батьком або з сином раніше, які слова підтримки спрацьовували. Своїх коханих ми знаємо і точно розуміємо як з ними комунікувати, пам’ятаємо, як ми це робили до того, як він пішов у військо. Пам'ятайте, що рани та опіки бувають не тільки на тілі, а й на душі, але там вони не помітні, при цьому якщо ви торкнетеся опікової рани на тілі, людина буде кричати, десь те саме відбувається і з душевними ранами”.
Олена Діденко також радить поспостерігати за поведінкою близького.
“Якщо ваша рідна людина прийшла у відпустку, спочатку варто дати їй час трохи звикнути до дому, адаптуватися до змін, не поспішайте зробити одразу все. Можливо, рідна людина захоче побути на самоті якийсь час, надайте їй для цього простір. Завжди враховуйте, якщо ви помітили якісь зміни, можливо, це саме те нове, що дало змогу їй вижити на війні. Це варто поважати, придивлятися, питати час від часу: “Що зараз тобі потрібно?”, “Як я можу тобі допомогти?” Радьтеся, плануйте час, який ви хочете провести разом, щоб це не було неочікувано для вашого рідного”.
Важливо говорити, але не тиснути, підтримувати, а не жаліти.
“Слід запитувати: “Можливо, я просто побуду з тобою поруч зараз, просто послухаю тебе, або я можу дати спокій, якщо тобі це потрібно зараз?”. Тобто говорити з повагою, розумінням та любов'ю. Не жаліти, бо це може знецінити всі дії, які були на війні. Вони всі герої, й це варто пам'ятати”.
Якщо рідна людина повернулася з війни та закрилася від родини, спілкується лише з побратимами, слід дати час.
“Якщо є можливість, дати час і поставитися до цього з розумінням, а потім знайти тихий простір для тихої розмови й відверто поговорити, що я не дуже добре почуваюся, допоможи мені тебе зрозуміти — чи це в наших стосунках щось змінилося чи тобі зараз просто так краще? Дійсно, з побратимами вибудовуються цінні, дружні стосунки. Ті, хто чекав близьку людину з війни, не важливо, чоловіка, жінку, доньку чи сина, можуть відчувати себе непотрібними та невпевненими, відчувати ревнощі. Треба проговорювати в максимально спокійних умовах, що змінилося, та як це вплине на ваші стосунки. Я розумію, що це важко, бо контексти дуже різні, стосунки різні. Тут потрібні тільки терпіння, любов та час, допомога рідних чи фахівця, бо зазвичай тому, хто чекає — складно психологічно, окрім роботи, повсякденних турбот, побуту, піклування про дітей, батьків, якість додаткові справи”.
Давайте час військовим
Водночас є табуйовані теми та питання.
“Є табу. Не варто запитувати: "А чи ти вбивав?", "А скількох ти вбив?", "А чи було тобі страшно?", "А чи страшно тобі повертатися?", “Коли закінчиться все це?”,” Чого ти нас покинув/ла та пішов/ла на війну?”. Це основні такі моменти, які не варто говорити”.
Олена зазначає, якщо виникають труднощі чи конфлікти у спілкуванні і ви не знаєте, як з цим бути, випробували різні варіанти і нічого не спрацювало, ви можете звернутися за підтримкою на гарячу лінію, аби разом з фахівцями знайти вихід.
“Ми можемо щось порадити, заспокоїти, але найперше — це піклування про себе. Є такий відомий вислів: "Для того, щоб піклуватися про когось, треба спочатку попіклуватися про себе — звернути увагу на своє здоров'я, на свій сон". Можна звертатися до нас, ми можемо підтримати, розказати, що є норма, що не є норма і коли потрібне втручання лікарів. Ще можна до сімейного лікаря звернутися”, — говорить Олена Діденко.
Про стереотипи
“У суспільстві є певна стигма та установка: “Я не піду до психолога, я що хворий?”. Зараз ми всі разом працюємо над тим, аби змінити це. Звернення до психолога може бути одним із способів піклування про себе й свій стан, проявом любові до себе. Наприклад, коли у нас болить шлунок, ми йдемо до лікаря, і це нормально. А от коли болить душа, то сприймаємо це, як саме пройде. А буває не проходить, є різні випадки, часто допомагають засоби самодопомоги, інколи цього недостатньо. Якщо у вас поганий сон, ви не хочете їсти, якщо у вас тривожні думки, ви відчуваєте, що щось з вами не так, але ви не йдете до фахівця, це не добре. Можна почати з сімейного лікаря. Психолог може підтримати, вислухати й разом з вами пошукати шляхи вирішення. Це варто робити для себе, бо ми маємо про себе піклуватися, ми маємо вистояти та бути здоровою нацією у всіх сенсах. Не варто цього боятися. Спробуйте. Просто зателефонувати та просто поговорити”.
Фахівчиня зазначає, що є певні теми чи почуття, яких люди соромляться та не можуть поговорити зі своїми близькими, розмова зі спеціалістом може допомогти у темні часи, освітити шлях.
“Люди, які вперше звернулися по допомогу, після говорять: "Дуже дякую вам. Ви мене вислухали й мені від цього вже стало легше". Тобто ти наче вивантажуєш свої переживання, дивишся на них під іншим кутом і стає легше”.
Олена Діденко також зазначає, що важливо виховувати культуру розмови з військовими, ветеранами та ветеранками на всіх рівнях державності.
“В межах навчання адміністраторів ЦНАПів, яке проводить Мінветеранів, ми з колегами проводимо лекції на тему неконфліктного спілкування з військовими. Бо знайти роботу або оформити якісь документи — ми завжди йдемо до ЦНАПу. І от дуже важливо, щоб люди, які там працюють, розуміли, хто перед ними. По-перше, ми ніколи не знаємо, який досвід пережив цей військовий. Ми навіть не можемо це собі уявити. Як приклад, рекомендується не кричати, перепитувати: "Чи правильно я вас розумію?", "Як я вам можу тут краще допомогти?", "Повторіть, будь ласочка". Тобто спілкування має бути побудоване на повазі. Ми ще це називаємо екологічним спілкуванням”, — говорить фахівчиня.
Психотерапевтка Олена Діденко
Олена Діденко говорить, давно слід відмовлятися від стигм, що з’явилися ще у 2014 -2015 роках.
“Це схоже на місточки, які ми вибудовуємо між цивільними та людьми із бойовим досвідом. Щоб працівники державних органів мали можливість розуміти, які слова не варто говорити і щоб фраза на кшталт: "Я тебе туди не посилала", зникла з нашого суспільства. Нам всім треба переходити на якийсь новий якісний рівень спілкування. На жаль, от такий тригер у нас — війна. Але через такі кризи, маємо надію, саме внаслідок перебудови нашого звичного світосприйняття, звичок у спілкуванні, набуття нового досвіду ми зможемо вибудувати нову державу-мрію, де кожен буде почуватися важливим, цінним, гідним поваги та розвитку і жити своє щасливе життя”.
Свої в Telegram 
