Здавалося, що життя зупинилося. Олексій Ківер ламає стереотипи про Україну та мріє про Маріуполь
Олексій Ківер родом з Маріуполя. Він мріяв вступити до університету на факультет міжнародних відносин й стати послом у рідному місті. Та через початок повномасштабного вторгнення Олексій не встиг навіть закінчити 11 клас.
Лише на початку квітня його родині вдалося вибратися спочатку з блокадного Маріуполя, а потім — з окупованої Білосарайської коси. Нині Олексій у Туреччині. Там отримав атестат та вступив до вишу. Тепер він робить все, аби про його країну дізналося якомога більше людей з усього світу. Про боротьбу за життя, блокаду та проєкти Олексій розповів Свої.
Замість підготовки до екзаменів почалася боротьба за життя
Олексій — корінний маріуполець. У рідному місті спочатку навчався у звичайній школі, а в 7-ий клас вступив до міського ліцею. Хлопець каже, що у нього були здібності до вивчення іноземних мов, тож далі пішов вчитися за філологічним напрямком.
Тривалий час Олексій займався футболом й був гравцем футбольного клубу "Іллічівець".
Олексій граф у ФК «Іллічівець»
"Життя було насиченим та веселим. У 2022 році я мав отримати атестат та святкувати випускний. Попереду було багато планів. Я мріяв вступити на міжнародні відносини. Навіть думав продовжити навчання у Маріупольському державному університеті, бо дуже любив своє місто. У мене була мрія — після навчання стати послом якоїсь країни саме в Маріуполі".
Олексій дуже любив Маріуполь
Та втілити всі плани не вдалося через початок повномасштабного вторгнення.
"Напередодні ширилася інформація про можливий наступ росіян. Та моя родина не панікувала. Нам, як і багатьом маріупольцям, здавалося, що все має вирішитися дипломатичним шляхом. Ми допускали загострення на лінії фронту, але не очікували того, що Маріуполь буде знищено, а кожну хвилину, в буквальному сенсі, треба буде боротися за життя".
Олексій згадує, у перші дні повномасштабного вторгнення у містян почалася паніка. На заправці, яка була поруч із його будинком, утворювалися кілометрові черги. В магазинах скуповували продукти першої необхідності.
"Ми намагалися не піддаватися паніці. Вдома були запаси, тож бігати по магазинах не довелося. І хоча в нашому Центральному районі спочатку було відносно тихо, від друзів я дізнавався, що на околицях міста почалося справжнє пекло".
Родина Олексія пропонувала друзям та знайомим перебиратися з околиць міста до них.
"У нашому будинку був облаштований підвал. Окрім моїх сусідів, буквально за тиждень туди перебралося багато людей. Тож в найстрашніші моменти, коли росіяни гатили по нашому району, в укритті перебувало близько 150 людей".
Олексій згадує, у ті дні всі люди об’єдналися: ділили продукти та воду, разом готували та переживали страшні події.
"Жартома мене називали завідувачем по кухні. У нас було заведено, що рубали дрова та готували їжу саме чоловіки. Ми намагалися виходити вранці, аби нагріти води та приготувати їжу на весь день. Потім все це приносили до нашого підвалу та, за можливісті, літнім людям, які жили неподалік. Наш голова ОСМД тоді дуже допомагав всім".
Щодня, згадує Олексій, його охоплював страх невідомості.
Та за декілька днів після цього в будинок Олексія все-таки влучив снаряд.
"Було пряме влучання у четвертий під'їзд. Після вибуху залишилися тільки бетонні конструкції. Потім був приліт у восьмий поверх між другим та третім під’їздами. Тієї миті ми всі усвідомили, що захисту у нас немає — навіть укриття нас не зможе врятувати".
Дорога мертвим містом
Олексій згадує, в середині березня бої почали точитися неподалік їхнього будинку.
"Ми розуміли, що у нас залишалося дуже мало часу, аби вибратися. На підході були російські танки, які ми бачили на перехресті. Тому дуже швидко взяли найнеобхідніші речі та поїхали до селища Моряків, де у нас був будинок. Це було 19 березня".
Олексій зробив це фото 19 березня в будинку у с. Моряків
Дорога була дуже важкою. Їхали під звуки вибухів та гул літака.
"Дуже важко було дивитися на фактично мертве місто. Буквально за декілька тижнів квітуче місто перетворилося на руїни: розбиті дороги, зруйновані будинки, будівлі, що палали. Здавалося, що то страшний сон".
У Приморському районі, куди переїхала родина, на той час було трохи спокійніше. Однак це тривало не довго.
"Окупанти просувалися й до нашого району. Ми не знали, що робити далі, куди їхати. Розуміли, що часу стає все менше, продукти закінчуються".
Та якось родина Олексія зустріла сусіда. Він щодня кудись їздив велосипедом.
"Ми почали запитувати, куди він весь час їздить. Той розповів, що вивіз родину на Білосарайську косу, бо там все спокійно. Тож пів дня він проводить із ними, а потім повертається додому, аби будинок не розмародерили".
Тоді родина Олексія вирішила їхати туди.
"Нас прихистив друг батька. Хоч Білосарайська коса була окупована, там було тихо та спокійно, працювали магазини, а головне — було електропостачання та вода. За стільки днів ми нарешті змогли покупатися, поїсти за столом та поспати у ліжку".
Та попри це, родина Олексія розуміла, що залишатися в окупації вони не зможуть. Тому, трохи оговтавшись від пережитого в Маріуполі, вирішили їхати далі.
"Виїжджали ми на початку квітня. Тоді єдиний маршрут був через росію. На щастя, фільтрацію проходити не довелося, на кордоні все пройшло спокійно. Спочатку доїхали до Сочі, а звідти літаком дісталися до Туреччини. Цю країну ми обрали цілеспрямовано, бо були знайомі з її культурою та звичаями. У мирні часи понад рік ми жили там".
Зламати стереотип
На новому місці, ділиться Олексій, він ще довго оговтувався від пережитого. Передивлявся фото знищеного Маріуполя, намагався вийти на контакт з друзями та знайомими.
"Здавалося, що життя зупинилося. Душею я був у рідному місті, з тими, хто ще досі продовжував боротьбу та намагався вижити в надскладних умовах. Єдине, що витягувало з цієї депресії, — школа. Я розумів, що мушу закінчити 11 клас".
Олексій подав документи до турецької школи. Там успішно склав іспити та здійснив свою давню мрію — вступив на факультет міжнародних відносин в університет Медіпол.
"Наш університет — найбільший за кількістю інтернаціональних студентів. Тому тут традиційно проходить День культур, під час якого представники різних країн знайомлять інших зі своєю культурою".
Олексій представляв Україну. Ділиться, буквально по крупицях він збирав національне вбрання, шукав багато цікавих фактів про країну, а ще готував традиційні українські страви.
На фестивалі готували українські страви
"Тоді для мене було важливо розповісти про Україну, як про культурну, сильну, європейську державу, в якій є свої традиції та звичаї. На жаль, більшість знає лише те, що в нас йде війна, що ми захищаємося від росіян. А ось глибинно про нас майже ніхто не цікавився. Та тепер все потрохи змінюється".
В університеті Олексій познайомився з харків’янкою. Вона художниця, і активно стала допомагати маріупольцю під час заходу.
На фестивалі Олексій знайомив з українською культурою
"Вона написала картини, де зображені жінки у нашому національному вбранні, у вишиванках, з рушниками. І це викликало справжній фурор. Нам вдалося зламати той стереотип країни, що воює. Тепер про нас говорять, як про культурну та сильну державу зі своєю історією".
Український рух у Туреччині
Згодом Олексій познайомився з українцями, які у Туреччині теж знайомлять місцевих жителів зі своєю культурою.
"У Стамбулі вони організовують ярмарки. Там вони продають українські страви, прикраси і навіть одяг з нашою символікою. Потім всі виручені кошти передають на потреби української армії".
Окремо на ярмарку представлений проєкт випускника харківського університету, який власними силами та за власний кошт розробив дрони-рятувальники.
"Тепер на ярмарку збирають кошти й на це. Важливо провести ще одне тестування та виготовити декілька прототипів, аби ці дрони рятували життя наших захисників та захисниць на фронті".
Вже традиційно ці ярмарки проходять на вихідних. Туди постійно приходить й Олексій зі своїми друзями.
"Всі мої друзі з різних країн. Мені дуже приємно, що вони йдуть зі мною, аби підтримати нас. А ще тепер вони носять із собою українську символіку: стрічки та браслети, які зробили мої земляки".
Олексій з друзями на ярмарку
Олексій планує стати волонтером ярмарок. А поки у своєму університеті запропонував проєкт, завдяки якому зможе популяризувати український рух у Туреччині.
"Поки він на стадії узгодження. Але сподіваюся, що дуже скоро, завдяки підтримці керівництва університету, українські ярмарки вийдуть за межі Стамбулу".
Олексій ділиться, він вірить у Перемогу та в те, що зможе приїхати до українського Маріуполя.
"Я вже пообіцяв своїм друзям, що привезу їх у своє рідне місто. Сподіваюся, що це буде скоро. А коли завершу навчання, можливо, мені вдасться втілити ще одну мрію й повернутися до міста Марії, аби відроджувати його й просувати на міжнародному рівні".
Свої в Telegram 
