Саша Вазіанова випустила фільм “Радість”. Він і її збірка “Розплач” про життя у блокадному Маріуполі

Збірка про розпач та плач

Вже у Німеччині Олександра видала збірку віршів «Розплач», а проілюструвала її власними світлинами з Маріуполя, знятими на плівку. Каже, у назві поєднала два слова — «розпач» та «плач».

«Весь той біль, який я відчувала, я викладала у вірші. І про те, як складно бути за кордоном, і про почуття провини через те, що я хочу повернутись до Маріуполя, але нічого для того не роблю, а лише хочу, щоб хтось щось зробив, а я вже отримала результат. Я відчувала зраду в минулому до України через те, що в моїй голові жили російські наративи».

Попри те, що раніше Олександра була російськомовною, після початку повномасштабної війни вона свідомо перейшла на українську.

«Раніше я була з тих, кому не має різниці якою мовою говорити та писати, слухати музику та дивитись кіно. Зараз мені за це дуже болить. І весь цей біль я перенесла в рядки своїх віршів».

Олександра презентувала збірку у КиєвіАвтор: особистий архів

Своєю збіркою Олександра хоче показати людям, що визнавати свої помилки не страшно. Адже головне не в минулому, а в тому, ким ми є зараз та ким прагнемо бути.

«З дитинства у мене було російськомовне і ментально російське оточення. Але зараз мої погляди кардинально змінились і я хочу, аби люди не боялись змін. Нам всім потрібна активна і лагідна українізація, без тиску. І тоді українська залунає не лише у розмовах, а й у головах».

Під час презентації збірки у Києві авторка читала свої вірші гостям.

Під час презентації Олександра читала свої віршіАвтор: особистий архів

«Я все ще інколи плачу, читаючи деякі з віршів, попри те, що читала їх вже десятки разів. У віршах я розповідаю про частину власного життя. І від цього водночас боляче і легше».

Олександра продає свою збірку віршів, і якщо ви хочете купити її підтримати творчість маріупольчанки та допомогти наших захисникам, то можете зробити це за донат від 200 гривень.

«Всі кошти я збираю на банку. Від суми, яку переводять, я вираховую вартість збірки, а весь прибуток перераховую на збори для наших захисників. Перший донат у понад три тисячі я вже перерахувала другу, який закрив збір на покупку 16 дронів».

Шукати радість в кожному моменті

Під час творчої зустрічі Олександра ще презентувала короткометражний фільм. У ньому — зафільмовані поїздки Маріуполем з гуманітарною допомогою, кадри обстрілів, розбитий район, де виросла Олександра, розбиті будинки родичів, друзів, знайомих, моменті прильотів російських снарядів, дим від влучань, сліди на асфальті від мін... Над короткометражкою Олександра працювала у Німеччині. Спочатку хотіла просто закарбувати всі спогади в одному відео, та в процесі для них з'явився сюжет.

Олександра показала короткометражку про МаріупольАвтор: особистий архів

«У Німеччині мене просили розповісти про те, що відбувалося в Маріуполі. Я розуміла, що це найменше, що я можу зробити — просто говорити про той жах, який принесли росіяни. Тому, крім моїх розповідей, я вирішила показати через що довелося пройти маріупольцям. Я хотіла, щоб якомога більше людей це бачили, розуміли ситуацію та хотіли нам допомогти».

Так з’явилася короткометражка. Хоча на кадрах переважно російська мова, Олександра додала українські субтитри. А для того, щоб адаптувати відео для іноземного глядача, зробила субтитри й англійською. Стрічку назвала «Радість».

«Бо на відео є багато моментів, де ми посміхаємося та сміємося, навіть попри весь той жах, що відбувався навколо нас».

Олександра каже, суть фільму в тому, що навіть у найтемніші часи важливо знаходити світло.

«Важливо сміятись з дрібниць, просто з будь-чого, тому що кожен день може бути останнім. Я хочу, аби всі навчилися відчувати силу життя в собі. І хоча цей фільм про дуже сумні і жорстокі події, та водночас він показує справжню радість від того, що в нас просто є життя і ми його живемо».

Короткометражку, яку в Маріуполі знімали Олександра та її сестра, вже показали на різних виставках в Німеччині та Польщі. У Києві роботу представили на кінофестивалі «Своїми словами»

«Закадровий голос у стрічці розповідає саме про відчуття, як було важко і водночас смішно. Про присмак попелу в роті після чергового обстрілу. І про те, що не хотілось померти в біотуалеті».

Там є і наслідки ворожих обстрілів, і те як доводилося виживати у надважких умовах. Але у фільмі переважно все, що родина Олександри бачила, чула, відчувала та переживала.

Другий день народження

Та пережити Олександрі довелося багато. До того, що розпочнеться повномасштабна війна вона не була готовою і в такі масштаби до останнього не вірила.

«З 2020 року я була волонтеркою Червоного Хреста, а ще інструкторкою з надання першої психологічної допомоги. Ми проводили різні тренінги для жителів Донецької області, а 18 лютого були у Запоріжжі. Під час заходу ми говорили про війну, пропрацьовували різні варіанти у разі загострення ситуації. Та хто ж знав, що згодом їх доведеться втілювати у життя».

З перших днів повномасштабної війни Олександра разом з іншими волонтерами та працівниками Маріупольського Червоного Хреста допомагали місцевим.

«Ми розвозили продукти, засоби гігієни, одяг, матраци. Ми допомагали маріупольцям й водночас намагалися абстрагуватися від того, що було навкруги. Бо коли ти просто сидиш і думаєш про те, що все погано, це дуже погано впливає на психіку. А ми їздили, робили щось руками. І це надавало нам сил».

Допомагали місцевим допоки на будинок, що поруч із офісом Червоного Хреста, росіяни не скинули авіабомбу. Це було 8 березня.

«Вся наша родина та ще четверо людей були на вулиці. Та тут хтось крикнув: «Лягай!». Роздався потужний вибух, полетіло скло, арматура, бетонні конструкції. Побило нашу машину. Був хаос, але, на диво, ми всі вціліли — отримали лише подряпини. Момент після обстрілу зафільмувала моя сестра. На кадрах ми всі в пилу, але посміхаємося, тому що це така радість, коли такі страшні події відбуваються, а ти живий. І це знову показало, що у найжахливіший момент ми змогли знайти світло у темряві. Тепер у всієї нашої родини з’явився другий день народження».

Попри те, що автівку побило уламками, вона була на ходу. Тож родина повернулася до своєї квартири у Приморський район.

«Та й там сидіти у підвалі ми не могли. Збирали пусті пляшки у нашому та сусідніх дворах і їздили за водою до джерел, що неподалік Драмтеатру. Дорога супроводжувалася постійними обстрілами».

В середині березня Олександра дізналася, що місцеві намагаються вибратися з блокадного міста. 15 березня вони теж вирішили ризикнути й рушили з Маріуполя.

«Трохи згодом ми дізналися, що у сусідній під'їзд нашого будинку влучив фугасний снаряд — там все згоріло. На інший під'їзд росіяни скинули авіабомбу. Зараз нашого будинку немає — його знесли окупанти».

Щаслива людина

Після евакуації з Маріуполя Олександра виїхала до Німеччини.

«Я там відчувала, що не на своєму місці. Хоча у мене була класна робота. Я працювала в офісі графічною дизайнеркою. Жила у прекрасній родині, яка мене прийняла. Проте розуміла, що в той час, коли в Україні триває боротьба, я розробляю дизайни для їжі. Яку цінність несе те, що я роблю?».

Тому у серпні 2023 Олександра повернулася в Україну. Оселилася у Києві й почала працювати у Благодійному фонді Сергія Притули, який допомагає військовим і цивільним.

У серпні Олександра повернулася в УкраїнуАвтор: особистий архів

«Тепер я відчуваю, що на своєму місці і роблю те, що маю робити. Я займаюся постійним збором коштів для військових та армії в Інстаграмі. Перший мій збір був на амуніцію другові. Тепер намагаюся закривати потреби інших. І дуже приємно отримувати зворотній зв'язок від наших захисників. Розуміння того, що ти приносиш користь Україні — безцінне відчуття».

Олександра бере участь й у акціях під київською адміністрацією. Головний мета заходів — звертати увагу влади на раціональне розподілення бюджетних коштів.

«У Києві будуються розв'язки, парки. Але зараз це максимально не на часі. Ми з активістами боремося за те, щоб з бюджету виділялося більше коштів на допомогу армії. Бо 69% бюджетних коштів йдуть саме з наших податків. І влада має використовувати їх, враховуючи наші інтереси та побажання».

Олександра бере участь у акциях в КиєвіАвтор: особистий архів

Олександра ділиться, навіть попри те, що зараз вона не будує плани, а живе одним днем, вважає себе щасливою.

«Зараз я відчуваю себе кращою людиною, ніж будь-коли у своєму житті. У мене можна забрати звичне життя, можна знести мій будинок, але те, що всередині, ніхто не забере. А ще зі мною постійно чорний гумор, бо це те, що допомагає мені впоратися з усіма ситуаціями».

Валерія Гармаш ремонтує дрони і волонтерить. Це їй допомагає триматися поки чоловік у полоні

Ольга Волинська видала в Австрії книгу “Як війна нас змінює”. Це свідчення про воєнні злочини росіян

Цю книгу я присвятила сину і кожному полеглому захиснику. Світлана Припишна видала збірку “Душа моя”