Зона відчуження або територія експериментальних проєктів. Яке майбутнє чекає на знищений Схід
Донеччина і Луганщина сильно постраждали від війни. Земля забруднена металом та пластиком, бізнеси зруйновані або евакуйовані. Після війни обов'язково постане питання, як заробляти? Де жити? Ким бути? Свої шукали відповіді на ці питання під час ефіру на YouTube-каналі Свої разом із експертами: заступницею начальника Кремінської ВА Наталею Макогон, членом ради Національного екологічного центру України Дмитром Івановим та начальницею відділу промоції та інноваційного розвитку Департаменту міжнародної технічної допомоги Луганської ОДА Оленою Кіяшко.
Як війна вплинула на екологію в Україні
Член ради Національного екологічного центру України Дмитро Іванов разом з колегами досліджував звільнені території Сумщини і Миколаївщини. Зокрема вони працювали над аналізом ґрунтів, лісів, вод на деокупованих землях.
Пане Дмитре, ви проводили дослідження в межах п’яти громад Сумської та Миколаївської областей. Як на них вплинула війна?
— Ми мали справу з громадами, які знаходяться фактично на лінії вогню. І це навіть вплинуло на можливість та якість нашого дослідження. У трьох громадах Миколаївської області — Галицинівській, Очаківській та Куцурубській — ми не могли провести дослідження і долучали до цього інші громади. А в Сумській області працювали з Великописарівською та Хотинською громадами. Всі ці громади знаходяться під обстрілами. Тому йшла мова про аналіз того матеріалу та тієї ситуації, яка відбувається прямо зараз.
Зрозуміло, що, перш за все, людей цікавили речі, які пов'язані з їхньою щоденною діяльністю. Всі ці громади сільськогосподарські: всі вони в полях, тож там налагоджено агровиробництво. Зараз поля засіяні уламками, залишками боєприпасів. На цих територіях відбувалося багато пожеж: горіли ліси та лісополоси.
І наш аналіз був пов’язаний, перш за все, із тим, що мають громади зараз напиляти, яка хімія лишилася від вибухових речовин, як це вплинуло на ліси. Вони згоріли, і це вже проблема, але навіть порахувати площу — це вже проблема, оскільки деякі території заміновані.
Для отримання результатів використовували супутниковий аналіз. Працювали зі знімками. Коли можна було, перевіряли знімки, які були зроблені до того, як почалися бойові дії на цій території, і порівнювали їх з тими, які були зроблені після того, як було видно те, що згоріло чи вибухало. Також проводили аналіз води.
Наша громадська організація — це не просто активісти, які вирішили витратити вільний час на таку роботу. Вона об’єднує саме науковців, експертів, людей, які працюють в Академії наук, інститутах та університетах. Загалом було проведено ще кілька наукових конференцій, під час яких ми обмінювалися інформацією.
З’ясувалось, окрім пошкоджень, ґрунти забруднені важкими металами: кадмієм, міддю та свинцем. Найбільша кількість фосфору була виявлена у деяких ґрунтах Миколаївської громади — він перевищував допустиму норму у 20 разів. Це означає, що на цих територіях застосовувались боєприпаси з фосфором.
В деяких випадках була перевищена кількість інших матеріалів. Але спеціалісти-грунтознавці одразу застерегли — якщо просто міряти кількість наявних хімічних елементів в ґрунтах, не буде зрозумілим. Треба моніторити ситуацію завдяки впливу повітря, води, взаємодії з іншими хімічними елементами в ґрунті, бо вони окислюються та переходять в інший стан — словом, відбувається природній процес. І тому моніторинг дає можливість побачити, чи зникнуть деякі елементи або ж навпаки — перейдуть у ще більш небезпечний стан.
Завдяки нашому лабораторному аналізу з’ясувалося, що в деяких громадах Миколаївської області дуже багато хімічного елементу арсену, більш відомому, як миш’як.
Ми точно не можемо сказати — такі показники в ґрунтах були до початку повномасштабного вторгнення чи це спровокувало, наприклад, затоплення навколишніх територій, підняття ґрунтових вод внаслідок підриву Каховського водосховища.
З того висновку, який ми маємо, можу сказати тільки одне: попереду величезна кількість досліджень і їх в жодному разі не можна ігнорувати. Знаю, що в деяких громадах все одно планують засівати поля. Та продукція, яку будуть вирощувати на полях, які не очищені та не перевірені, може бути отруйною для людей.
Луганська і Донецька області наразі перебувають в епіцентрі бойових дій. Пане Дмитре, як ви вважаєте, чи стане Схід зоною відчуження, де не буде нічого живого?
— Поки ми не будемо бачити конкретної ситуації на цих територіях, жоден спеціаліст не дасть конкретної відповіді. Хочеться, аби все повернулося в тому вигляді, в якому було. Але потрібно виходити з реалій. Поки ми не знаємо стан територій, де відбуваються бойові дії, сказати щось конкретне абсолютно неможливо.
Я можу озвучити лише загальну думку моїх колег та тих, хто багато років займається відновленням територій лісів, намагається збільшити кількість природно-заповідного фонду. Донбас — це землі, які з точки зору екології були проблемними багато років через потужну промисловість, і вже тоді вони були забруднені. Хоча природний потенціал цих територій надзвичайно великий.
Там, де ми зможемо, потрібно розмінувати та очистити території від металевого сміття та залишків. Але після цього, щоб згодом там щось проросло, ми маємо лишити ті території в спокої.
У світі існує певна низка експериментальних міст, де системно зменшений урбаністичних тиск. Я бачив би Донбас місцем світового експерименту. Ми могли би знайти базові точки для впровадження методик, аби згодом території стали прикладом грамотного та професійного повернення земель до життя. Це достатньо складний та тривалий процес не менше, ніж на кілька десятиліть. Хто не знає — в Європі досі є нерозміновані поля з часів Першої світової війни. Життя на цих територіях не відновлене. На нас чекає такий самий процес. Але якщо ми будемо розуміти, що повернення до шахтарського, металургійного Донбасу в такому вигляді, яким він існував, не буде, а регіон має стати абсолютно з новим змістом, тоді нам все вдасться.
Бренди Луганщини
Пані Наталіє, на чому трималася економіка Кремінської громади? Це був виключно туризм? Чи були інші надходження до бюджету? Хочеться зрозуміти, що ми втрачаємо внаслідок забруднення вибухонебезпечними предметами Кремінських лісів?
— Туристична галузь розвивалася. А ще наше місто було центром олімпійської та паралімпійської підготовки. У нас була потужна спортивна база з сучасними легкоатлетичними комплексами, басейнами та спортивними спорудами.
Крім того, у нас була невеличка переробна промисловість, видобування. Було кремінське пиво. Були підприємства, які робили обладнання для торгових промислових підприємств. Також були підприємства, пов’язані із переробкою деревини і виготовленням металевої продукції.
Якщо повертатися у період до початку повномасштабної війни, коли, зокрема, Кремінна, як і сама Луганська область, ще не була окупованою. Давайте згадаємо, як громада Луганщини позиціонувала себе в Україні та хотіла позиціонувати себе у світі. Пані Олено, могли би нам нагадати, як все це було? Бренди яких громад вже створили і на чому вони базувалися?
— Щодо громад, то цей проєкт розпочався у нас у 2020 році, завершився у 2021 році. Тривав він за підтримки Програми розвитку ООН. Ми створили 13 брендів Луганської області.
Пройшло вже досить багато часу, але бренди живуть і активно використовуються. Наприклад, у листопаді 2023 року ми з пані Наталією їздили до Польщі на форум ReBuild. Там ми побачили, як наші громади використовували бренди: були блокноти з брендами Гірської громади, роздаткові матеріали Кремінської громади.
Зараз і обласний бренд «Луганщина моя» і бренди громад більш впізнавані тепер не тільки мешканцями Луганської області, які стали ВПО, а й взагалі місцевими жителями різних громад. У нас є 36 хабів, і в кожному з них представлені і обласні бренди, і бренди громад. Хотіла наголосити, що певні громади Київщини зацікавилися внутрішніми процесами створення наших брендів.
Для мене, які найбільш запам’яталися та подобаються з-поміж 13 брендів, бренд Біловодської громади. Там можна було побачити коня, а ця громада дійсно славилася своїми кінними заводами. Марківська громада розробила цікавий бренд, де були сир, бабак, цибуля: там поєднувалося минуле та сучасне. Гірська громада — це терикони. І, до речі, терикони там різного кольору.
Нині ми дискутуємо щодо того, як позиціонувати Луганщину зараз і в майбутньому. Нещодавно ми з колегами говорили, що, мабуть, терикони тепер будуть у нас зеленими, тому що вугільна промисловість вже не настільки розвинена. Попаснянська громада — це різнокольорові рейки. І після Перемоги ми мріємо запустити потяг Київ-Попасна, який був дуже комфортним. Кремінська громада — це ліси, вода, дубові гаї та сонце, бо ми бачимо туристичний потенціал. А Сєвєродонецька, яка мені найближча, оскільки я корінна сєвєродончанка, — це пікселі, інновації, мудрі рішення.
І зараз бренди також потрібні, тому що всі громади хочуть залучити якомога більше допомоги, сформувати якийсь резерв, в тому числі й матеріальний, який буде потрібен після деокупації.
Гасло Кремінської громади звучало, як «Сила силенна природи». І дійсно навколо Кремінної було багато лісів, річка. Тепер, коли території забруднені всілякими важкими металами, пластиком, який залишають військовослужбовці на позиціях, виникає питання: а чи можемо ми й надалі позиціонувати Кремінську громаду, як зелену громаду, що приваблива для туристів? Пані Наталю, що ви думаєте про це?
— Дійсно Кремінська громада була зеленою та квітучою громадою. Крім того, з давнiх-давен нас називали ще перлиною Донбасу та легенями Донбасу. Але ми все-таки надіємося і віримо в те, що громада буде деокупована і ми зможемо її відновити. Зараз у нас заключний Меморандум із італійським містом, яке звернуло на нас увагу. Вони дізналися, що на території громади є Національний парк, який зараз знаходиться на лінії активних бойових дій. На території італійської громади є один з найбільших лісових Національних парків Європи. І у них є досвід відновлення таких парків у післявоєнний період. Їхній парк пережив дві світові війни й після відновлення зараз він процвітає. І зараз ми заручилися підтримкою італійців у питанні відновлення нашого парку.
В чому полягає спосіб відновлення?
— У партнерів є різні технології відновлення. Але про роботи ми будемо говорити, коли прийдемо на звільнені території та оцінимо стан парку.
Пане Дмитре, вам щось відомо про такі технології? Як це може виглядати та скільки часу може знадобитися?
— Такі технології існують, але треба розуміти, що перші ніж говорити про технології відновлення, потрібно розуміти, що лишиться на тій території, коли її звільнять наші воїни і туди прийдуть мирні люди та представники влади.
Прикладом можна навести ситуацію з Деснянсько-Старогутським Національним природним парком, який знаходиться на півночі Сумської області. Це місце, де Десна перетинає кордон рф з Україною. Очевидно, місцевість дуже схожа з Кремінною.
Проблема в обох місцях полягає у пожежах, які знищують ліси. В такому випадку ми можемо говорити про те, що протягом тривалого часу на цій території не буде взагалі нічого. Тим більше, якщо ці пожежі були тривалий час. Якщо була одна пожежа, яка пройшлась частково десь по верхівках дерев, то природа може відновитися.
Звісно, треба бачити. Але, як говорять спеціалісти, деякі ділянки настільки знищені, що їхнє відновлення спочатку потребуватиме очистки від залишків снарядів, металу, сміття, згорілої техніки. І тільки після цього ми зможемо говорити про якусь дію, залежно від того, в якому стані знаходиться ця територія.
Є способи відновлення, перш за все, сільськогосподарських земель. Для цього використовується так звана фіторемедіація, коли території, де не було лісів, засаджуються спеціальними наборами трав, які витягують з землі непотрібні хімічні елементи. Ці набори трав відновлюють біоценоз. Потім ці трави можна зібрати, але спалити, їх не можна ніде використовувати.
Зараз на багатьох ділянках, де відбувалися пожежі, ґрунт мертвий. І там немає нічого. Треба дочекатися поки вся життєдіяльність відновиться.
Мені страшенно цікаво, який досвід є у італійських колег, з якими склалася співпраця. Більше того, скажу, що ви молодці, що таке зробили. Бо досвід європейських колег досить потужний, і їхня підтримка буде дуже цінною.
Ми повинні мати певний відсоток заповідності, тобто частина території держави має знаходитися під природно-заповідними фондами. Зараз, внаслідок війни, спеціалісти вважають, що третина цієї території вже втрачена, на ній відбуваються бойові дії. А такої території в Україні було не більше 7%. В той час як Європа вимагає 20%. Якщо ми говоримо, що втрачено третину, то залишається близько 5%. Це означає, що ті території, які найменше постраждали, потрібно перетворювати на об’єкти природно-заповідного фонду, аби встановлювати природну рівновагу.
Чи може Схід стати українським Лас-Вегасом?
Коли я кажу про Лас-Вегас на Сході, маю на увазі вільну територію, де люди заробляють гроші та куди приїжджають, аби їх витрачати. І, можливо, це стало б місцем, де дозволили азартні ігри, щоб українці та європейці приїжджали до нас? Пані Олено, що ви думаєте з цього приводу?
— Я не можу сказати, що бачу Луганщину Лас-Вегасом. Скоріш, як Силіконову долину, інноваційним майданчиком. Можливо, будуть якісь експериментальні проєкти. Зараз ми напрацьовуємо банк ідей і хочемо подати свою пропозицію до європейської програми. Там хочемо працювати в напрямку сонячної енергетики, управління водними ресурсами, можливо, й створимо переробні заводи будівельного сміття.
Є така тенденція, і ми це помітили, що на Луганщині скорочувалася кількість великих підприємств після 2014 року. Великих залишилося шість, середніх — 203, малих — 3 240, ФОПів — 18 400. Ми вважаємо, що після деокупації на Луганщині має бути більше малого бізнесу, бо він більш гнучкий, його легше підтримати навіть за рахунок грантів.
І зараз ми активно працюємо щодо розвитку міжрегіонального та міжмуніципального співробітництва. Звичайно, коли ще немає деокупаціїї, це більш м’які проєкти. Це обмін досвідом, співпраця наших науковців та студентів з іншими закладами. Вже є певний перелік країн, які одразу після деокупації готові заходити, будувати, фінансувати.
Також ми зацікавлені в ревіталізації шахт. Зараз ми вивчаємо досвід провінції Лімбург. Ми давно зацікавилися співпрацею з бельгійцями, тому що в Лисичанську є їхня спадщина.
Ми сподіваємося, що нам вдасться переосмислити вугільні міста, залишити шахтарське минуле і створити щось цікаве та інноваційне: парки, технопарки, молодіжні осередки. Нам важливо створити сприятливі умови для бізнесу та людей, аби вони поверталися в регіон. Звичайно, якщо безпекова складова це дозволятиме.
Чому вам, пані Олено, не подобається моя пропозиція щодо створення на Сході центру розвитку грального бізнесу?
— Тут питання ще в тому, як буде відбуватися деокупація: військовим чи дипломатично-політичним шляхом. Якщо говоримо, що це відбуватиметься військовим шляхом, то я не думаю про доцільність гральних ігор чи автоматів. Тому що потрібно робити маленькі підприємства, які будуватимуть щось. Можлива, ваша думка буде слушна, але через роки, коли ми вже трошки відновимо наш регіон.
Гральна сфера може розвиватися, але до неї багато питань. Ми часто відвідуємо різні заходи. Наприклад, у грудні у нас була стратегічна сесія з ПРООН, де ми обмінювалися планами, звітами, потребами. І там були представники 11 регіонів України. І, чесно кажучи, я думала, що у нас критична ситуація. Але, коли я почула представників Миколаївської області, Сумщини, Київщини, вони сказали, на розмінування, якщо воно триватиме такими темпами, як зараз, знадобиться не менше, ніж 40-50 років. А що ж тоді буде з Луганщиною, особливо з аграрною галуззю? Тому зараз не про ігри думається.
Архітектурний план Кремінної розроблятиме чилійський архітектор
Пані Наталю, як вам моє порівняння Сходу з Лас-Вегасом?
— Порівняння з Лас-Вегасом я все-таки не хотіла би. Зараз ми йдемо в іншому напрямку. Ми вже стали учасниками проєкту, в рамках якого вже підписали меморандум з міжнародною організацією IRC. Це дасть нам змогу відновити наше місто і отримати інноваційний каталог, яким воно може бути.
До цієї потужної команди долучився відомий чилійський архітектор Крістіан Віттіг, який має досвід планування і розвитку територій після руйнувань не тільки після війни, а й після землетрусів.
Окрім світових архітекторів та партнерів, ми хочемо залушити кожного мешканця нашої громади, аби вони розповіли, яким бачать майбутнє відродження міста.
Ми увійшли у хакатон «100 ідей для міст», куди було подано понад двухсот заявок, з них понад 150 відібраних анкет. І сюди приєдналися архітектори не тільки з України, а й з різних країн.
Ви казали про підписаний меморандум. Як я розумію, це документ про намір. Наскільки він дозволяє працювати над проєктом вже зараз? Чи потрібно чекати на деокупацію?
— У нас ведеться статистика руйнувань, ми маємо план. І вже зараз ми готуємо перші об’єкти. Наприклад, меморіал. Ми думаємо зараз де він може знаходитися в Кремінній, як він виглядатиме. Обговорюємо бачення наших центральних вулиць, сучасних закладів освіти. Через рік ми отримаємо каталог культурно-проєктних рішень нашого міста.
Запорука майбутнього успіху
Як ви вважаєте, чи потрібно нам змінювати свою свідомість і приймати те, що жити так, як було раніше, ми не зможемо?
Олена: Ми вже не будемо такими, як були, так само, як і наш регіон. Тому, звичайно, треба приймати якісь нові рішення. І, думаю, люди також будуть не проти. Я чула від голів органів місцевого самоврядування, що є пропозиції робити акцент на військовій тематиці. Наприклад, в Красноріченський громаді була ідея створити завод з виготовлення військової техніки чи амуніції. Щось нове має бути. Ми повинні чимось зацікавити, стати інноваційним, випробувальним майданчиком, щоб до нас їхали люди.
Дмитро: Я би хотів доповнити відповідь Олени, але з протилежної сторони. Буквально нещодавно знайомився з думкою голови однієї з Черкаських сільських громад. Після відвідування європейського форуму в Бельгії, вона поділилася своїми враженнями від поїздки. Вона жила в невеличкому будинку одного з житлових районів. Її здивувало, як місцеві підтримують порядок, сортують сміття. Досвід, який побачила там, вона привезла в свою громаду.
Нам треба змінювати багато своїх звичок. На жаль, багато з них лишилося з радянських часів. Тривалий час нам доведеться займатися перенавчанням, зміною розуміння світу, відмовою від індустріального розвитку, як єдиного способу розвитку в наших громадах. І саме це стане запорукою майбутнього успіху, зокрема Донеччини та Луганщини.
Наталія: Ми всі змінилися, і, я думаю, в кращу сторону. Особливо це стосується мешканців Луганської області. Мені здається, до початку повномасштабної війни ми не були такими об’єднаними однією метою, як зараз. Наша сила в об’єднанні, єдиному баченні та домовленості.
_____________
Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов'язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.
Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID https://www.usaid.gov/uk/ukraine та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
Свої в Telegram 
