Цей фільм не про страждання, а про героїзм і мотивацію. Свої сходили на прем’єру “Ми були рекрутами”
Фільм довелося скоротити майже вдвічі
Зняв фільм український режисер Любомир Левицький, за плечима якого робота над стрічками “Штольня”, “Тіні незабутих предків”, “#Selfieparty”, “Скажене весілля-3”.
У центрі сюжету "Ми були рекрутами" — 19-річний новобранець з позивним ”Журналіст”, його грає актор Борис Савенко. Він дійсно пройшов “Курс молодого бійця” у бригаді, хоча нині цивільний. “Журналіст” покинув навчання, щоб стати частиною Третьої окремої штурмової бригади ЗСУ.
Зйомки фільму "Ми були рекрутами"
Дорогою з Києва на фронт впродовж всього фільму він спілкується з діючими бійцями легендарного підрозділу — “Схід”, “Док”, “Хата”, “Істок”, “Дацик”, “Хельга”, “Тоха” та “Хмурий” розповідають про себе, мотивацію служити, роботу на фронті і думки про війну. Також завдяки цим інтерв’ю, які доповнюються відео з фронту, вони повністю розкриваються перед глядачами. Не лише як професійні військові, а й як звичайні люди, які мріють про власні родини і мирне життя у своїй країні.
За планом, зйомки мали тривати 10 днів, але командування Третьої окремої штурмової бригади сказало — забудьте. І відпустило бійців лише на п’ять.
Любомир Левицький під час допрем'єри розповідає про ідею стрічки та зйомки
“Ми всіма силами намагалися вкластися у відведений термін. В останній день зйомок нам завадила гроза, ми всі молилися, щоб вона якомога швидше закінчилася… Трохи затягнули з монтажем, він тривав пару місяців, бо було кілька версій. Скажу відверто, мені шкода було різати інтерв'ю. Вони були настільки круті, в них були такі потужні меседжі. Але перший монтаж вийшов 2,5 години, потім порізали і на екрани вийшов фільм тривалістю 92 хвилини”.
Це історія не про якісь конкретні бойові операції на фронті. За словами Любомира, задача стояла зробити фільм про діючих військових, про їхню участь в мілітарі-культурі, про їхній досвід на війні тощо.
Все стало великою авантюрою
За словами керівниці пресслужби 3 ОШБр Христини Бондаренко, ця історія почалася понад рік тому.
“У лютому 2023 року ми готувалися до старту нашої першої великої рекрутингової кампанії “Вривайся” і захотіли додатково змотивувати документальним фільмом. Так ми познайомилися з Любомиром. Памʼятаю, як тоді сиділи в Києві разом з його командою і думали над форматом. Любомир взяв паузу і повернувся за декілька днів зі словами: “Я хочу розкрити і показати дух вашого мілітарі двіжу”. Так все й переросло у велику авантюру — ми не просто створили документалку, а вийшли з новим для всіх форматом мок'юментарі в усіх кінотеатрах України.
Ці захисники не грали ніяких ролей у стрічці, вони були самими собою і розповідали власні історії - про мрії, службу у війську, мотивацію захищати країну і життя
Досі не можу в це повірити. Авантюра і кураж — це якраз про атмосферу бригади, яку ми хотіли передати. Це про кращі роки життя, які проводять пліч-о-пліч з кращими побратимами, виконуючи кращу роботу у світі. І при цьому, рятуючи Всесвіт від великої війни”.
В планах — розвиток мілітарі-культури
Для Любомира Левицького це другий фільм в документальному жанрі, присвячений повномасштабній війні. Першим стала документальна короткометражка “Йди за мною”. Це фільм про унікальну рятувальну операцію дроном. Любомир мріє повернутися в улюблений жанр — ігрове кіно, але поки, як то кажуть, не на часі.
“Після 24 лютого 2022 року я змінився кардинально. Якщо до цього я був режисером, який робив блокбастери для підлітків, то зараз просто знімати кіно — вже мало. Має бути обов’язково місія. До того ж я подорослішав, змінилася моя філософія. І сьогодні я хочу максимально вкласти сили в розвиток української мілітарі-культури, її популяризації, також глорізації, щоб через наші роботи надати військовим елітарного статусу. Щоб це було, як в США, коли військовий йде, наприклад, в аеропорту, всі його пропускать, всі аплодують. Це величезна повага, такого хочу і в нашій країні”.
Зйомки тривали п'ять діб замість запланованих 10. На більше бійців не відпустило командування Третьої штурмової
І додає — фільм “Ми були рекрутами” не про страждання. А про героїзм, мотивацію і натхнення.
“Під час створення стрічки розумів, що у цього фільму має бути основна мета — замотивувати бійців: тих, хто вже воює, тих, хто тільки служить, тих, хто ще вагається, і тих, хто хотів би приєднатись до бригади. Оскільки мовиться про мотивацію, значить треба знайти героїв, які б могли це зробити — замотивувати. Показати все на прикладі їхніх історій”.
Ненавиджу війну, але треба виконувати свій обов’язок
“Істок”, молодший лейтенант
Заступник командира військової частини — начальник логістики Військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця. На війні з 24 лютого 2022 року. Брав участь в боях на Київщині. Було кілька поранень. В бригаді займався безпосередньо навчанням рекрутів, зараз працює в тилу на посаді начальника логістики.
“Раніше відповідав за навчання, зараз — за забезпечення полку, який навчаю”.
"Істок". Кадр з фільму "Ми були рекрутами"
Каже, що якогось особливого набору якостей для рекрутів не існує, бо всі люди абсолютно різні.
“Людина себе розкриває за час навчання, показує свою сутність, що вона може, а що не може. І далі вже визначається її шлях, виходячи з цих результатів. Це комплексна робота. 60 діб — стільки триває програма, яка дає можливість показати себе. Або ти йдеш далі, або в тиловий підрозділ”.
Про зйомки “Істок” каже, що вони стали для нього новим досвідом. А ще можливістю відволіктись від війни.
“Всі персонажі дуже різні, у всіх різна мотивація і різне ставлення до війни. У когось позитивне, у когось негативне, хтось війну як двіжуху сприймає, хтось ненавидить. І особисто я її ненавиджу. Це бруд, кров, антисанітарія і повна відсутність романтики, але треба виконувати свій обов’язок”.
За словами “Істока”, війна показує хто є хто.
“Головне тут не фізична підготовка, а сила духу. Найчастіше на моїй пам'яті пасували "мамкини бандити" та “качки”. Вони "здуваються" швидше за всіх, але при цьому інших вважають лохами. Справжніми бійцями виявляються звичайні хлопці з села”.
Ми б'ємося проти майже найсильнішого противника на цій планеті і героїчно йому даємо відсіч
“Док”, молодший лейтенант
Тимчасово виконує обов’язки заступника командира батальйону з бойової підготовки. У цивільному житті був громадським діячем, командиром осередку CENTURIA у Білій Церкві. В націоналістичний рух потрапив у 2013 році, тоді ще в організацію “Патріот України”. Був інструктором на вишколах “Не панікуй! Готуйся!”. Тож з початком повномасштабного вторгнення вибір був очевидним. В Третю окрему штурмову бригаду потрапив, бо щоб бути кращим — треба бути серед кращих.
"Док" на допрем'єрі фільму "Ми були рекрутами"
“Док” на цій війні втратив свого друга на позивний “Танчик”. Хлопець своїм кулеметним вогнем прикрив відхід двох десятків людей, а потім в нього влучив ворожий снайпер. “Танчик” помирав, стікаючи кров'ю на очах у побратимів, які не змогли його витягти з поля бою. Підійти до нього було неможливо, бо по них без зупину гатили з кулемета й іншої зброї.
“Док” наголошує: ми воюємо не з лапотною армією недалеких бурятів, як нам намагаються вже третій рік війни втовкмачити деякі українські пропагандисти.
“Я прошу відійти від того міфу, що Росія — це армія ластоногих, якихось бурятів, якихось незрозумілих націй, які дурні й воюють з чотирма магазинами для автомата Калашникова. По-перше, це друга армія світу. Це не лише факт, який пропагандує Росія, а всесвітньо визнаний факт. Ми б'ємося проти майже найсильнішого противника на цій планеті й героїчно йому даємо відсіч. Противник навчається просто з надзвичайною швидкістю, він робить роботу над помилками практично миттєво. В методичках противника є поради, які дають бійцям ту інформацію, яка була отримана під час роботи над помилками. Тобто якщо вони десь схибили, то знову так не зроблять”.
“Док” каже, особисто для нього перемога це не тільки вихід на кордони 1991 року.
“Росія воює з нами не з 2014 року, а вже кілька століть гнобить нашу націю і знущається з неї. Тому перемога для мене — це безкомпромісне знищення російського імперіалізму як явища”.
Це кіно про нас, про тих, хто брав участь у боях на різних напрямках і має військові історії
“Схід”, молодший сержант
Командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів (УБпАК). “Схід” родом із Луганська, брав участь у проукраїнських рухах уже після окупації. Коли дізнався, що загарбники цікавляться ним, з родиною покинув місто. У 2015 приєднався до лав тоді ще полку “Азов”, тоді ж від ворожих куль на війні загинули двоє його друзів. Прослужив до 2020 року, після — цивільне життя. Згодом він влаштувався приватним охоронцем на судна, які ходили в Сомалі.
У фільмі “Схід” розповідає, що про початок повномасштабного вторгнення дізнався лише через кілька днів, бо не було зв’язку. Одразу розірвав контракт з фірмою і повернувся до України.
Наприкінці березня у рамках спецоперації Головного управління розвідки він з іншими добровольцями полетів на гвинтокрилі у напівоточений Маріуполь.
“Я не зміг потрапити додому, бо тоді в Ірпені точилися бої. А там у мене була вся амуніція ще з часів служби в “Азові”. Тому вирушив без військової форми, бо на початку повномасштабного вторгнення її було складно дістати. Тому полетів у цивільних штанах і куртці, з собою були бронежилет, каска, автомат і радянський підсумок на чотири магазини”.
У фільми є відео зі зруйнованого росіянами міста, які “Схід” знімав під постійні вибухи. Переправа на “Азовсталь”, оборона. Коли всі з металургійного заводу вийшли у полон у травні 2022, доброволець залишився там.
Військовий попередив про своє рішення командира взводу і попросив, аби той не давав його у російські списки. “Схід” заздалегідь облаштував собі схованку, яка відходила від каналізаційного каналу на декілька метрів вглиб під землю. Він заніс туди матрац, запаси їжі, води та санітайзер, з допомогою якого пізніше розпалював багаття. Там доброволець провів тиждень. А коли залишатися на “Азовсталі” вже було неможливо, переодягнувся у цивільний одяг і відправився у найдовшу і найнебезпечнішу у своєму житті “мандрівку”.
“Схід” написав книгу — там про його життя від подій у рідному Луганську з весни 2014 року і до моменту, коли він опинився на підконтрольній території після виходу з “Азовсталі”.
У Третій окремій штурмовій бригаді “Схід” понад рік. Каже, що на зйомки у фільмі погодився одразу.
"Схід" на зйомках фільму "Ми були рекрутами"
“Якось мені написали з пресслужби нашої бригади, запитали, чи хотів би я взяти участь у зйомках фільму, трохи занурили в сценарій і сенс стрічки. Зйомки тривали п'ять діб, особисто я був чотири. Графік зйомок нам погоджувало командування. Знімальні дні були максимально насичені. Особливо завантаженим був останній день, знімали до глибокої ночі. Роль була лише в однієї людини, у професійного актора, який зіграв рекрута на псевдо “Журналіст”. А я і всі інші військові були самі собою і розповідали свої історії. У нас ніяких текстів, ролей, нічого подібного не було”.
Під час роботи була невимушена, повністю природна атмосфера, адже акторами були друзі бійця, близькі йому по духу люди. “Схід” каже, наче був серед рідних, у родинному колі.
“Це кіно про нас, про тих, хто брав участь в боях на різних напрямках і має військові історії. Але перш за все це кіно мотиваційне. Воно для потенційних рекрутів, тих, хто буде йти в українську армію і також брати участь в бойових діях тощо. Тобто це мотивація для тих, хто ще не залучений до Сил оборони України”.
Офіційний тізер до фільму "Ми були рекрутами"
Свої в Telegram 
