Фінальний етап — вода і дитячі ліжка. Олег Політов з Перевальська облаштовує шелтер для переселенців
Окупанти створили інформаційний вакуум
Волонтер каже, що спочатку з рідного Перевальська Луганської області виїхали батьки, які пізніше повернулись додому, щоб зберегти своє житло. Пізніше пощастило евакуюватись і Олегу.
Перевальськ. Луганська область
“Звісно, було лячно, коли поруч обстріли — десь ворожі бомби падають. Так, хвилюєшся за життя близьких і власне життя. Треба зауважити, що при тому — ніякого зв'язку з підконтрольною Україною. Російські окупанти все заблокували. Ефіри повністю захопили російські пропагандистські канали. Тобто ти не знаєш, що насправді відбувається, тобі заливають у вуха те, що їм вигідно”, — розповідає Олег.
Олег Політов каже, що вже не чітко пам'ятає подробиці, але бачив, як місцевих, за допомогою інформаційного вакууму й пропаганди, налаштовують на якісь неадекватні дії.
“Невідомі люди з автоматами почали захоплювати поліцейські відділення й інші державні будівлі. Паралельно на місцевих впливає пропаганда — багато знайомих людей пішли теж захоплювати ці відділки, а потім стали сепаратистами. Там вони це називають “ополчення”. Ситуація дуже напружувала. Було зрозуміло, що це вже початок окупації. В окупації жити некомфортно… я не знаю, чи ви розумієте, що це таке”, — каже волонтер.
Олег Політов з дружиною Інною
Тож багато місцевих жителів виїхали на перший рік війни. Це були, як правило, молоді люди з чіткою проукраїнською позицією. Або ті, хто просто боявся того, що відбувається й не бачив там майбутнього.
Олег каже, що спочатку взагалі нічого не було, крім хаоса, обстрілів — геть незрозумілої ситуації. В крамницях майже порожньо, роботи немає, грошей немає. До війни чоловік працював будівельником, але після окупації роботи не стало.
“Я хотів виїхати з самого початку, але в мене не було фото в паспорті, де мені 25 років. Якось забігався й забув оновити. А коли вже почалась війна, то всі паспортні столи й інші держустанови зачинили. Окупанти палили й вивозили всі документи. Тобто протягом року тільки мені вдалося вклеїти це фото, замовивши через знайомих людей. Мені робили це в Лисичанську. Тільки потім я зміг виїхати”, — говорить Олег Політов.
Перевальськ. Початок окупації
"Ну, потєрпітє нєдєльку і вас освободят"
Рік в окупації Олег Політов якось “викручувався”, й шукав всілякі підробітки — від продажу овочів до дрібних ремонтних робіт. Втім, оскільки з самого початку був налаштований виїхати, то швидко зібрався й ризикнув їхати.
Батьки повернулись в рідне місто на Луганщину, бо на підконтрольній Україні не змогли влаштуватись. Повертаючись до питання російської пропаганди, волонтер каже, що батьків вже теж зазомбували.
“Розумієте, там все — коли ти туди потрапляєш та ще й дивишся телевізор з російськими каналами, то ти міняєшся, змінюєш всі свої орієнтири. Російське телебачення промиває мізки конкретно. Телефоную мамі, кажу, що нас тут бомблять російські військові. А вона мені каже: “Та всьо нармально. Нікто нікого нє бомбіт, ето вам по тєлєвізору показивают”. Я кажу: “Ну, як? Я ж сам бачу й чую, відчуваю на собі”. А вона відповідає: “Ну, потєрпітє нєдєльку і вас освободят”. Це зомбування, інакше не назвеш. Вони вірять, що тут когось звільняють. Я посварився з батьками, й не говорив десь три місяці. Але потім помирився і більше ми не говоримо про війну й ситуацію, бо це ж батьки”, — розповідає волонтер.
Олег Політов з дружиною Інною
Оскільки бабуся Олега живе в Харківській області, то, евакуювавшись за складною системою — через купу ворожих блокпостів, онук одразу поїхав до неї.
“Ну, як тоді приймали переселенців… якщо ти не перший вже переселенець, то іноді спокійно, іноді напружено. Тиждень ти — гість і часто бажаний гість, а пізніше вже тягар. Я рік пожив у бабусі, а потім зрозумів, що треба їхати далі. Відділятися від бабусі”, — ділиться Олег.
Майбутній громадський діяч обрав Запоріжжя, де довго не міг влаштуватись, оскільки не було всіх документів.
Волонтерство й громадська діяльність
Спочатку в Запоріжжі було непросто. Без зв'язків, друзів, рідних та будь-якої підтримки Олег Політов за деякий час майже зневірився. Втім, щасливий випадок звів сьогоднішнього громадського діяча з християнською спільнотою і життя почало налагоджуватись — чоловік побачив напрямок, в якому може розвиватись і бути корисним.
“Я познайомився з цими хлопцями й дівчатами, вони допомогли мені з житлом та роботою. Так, мене навчили й у церкву ходити, молитися. Але головне що — знайти свій шлях. Я завжди вважав себе віруючою людиною, але тут насправді став віруючим”, — ділиться Олег.
Волонтери вітали дітей загиблих поліцейських з Днем захисту дітей
Отже зараз Олег зі своєю дружиною Інною Політовою виконує важливі місії — організовують обіди для нужденних, допомагають родинам з дітьми, які потребують допомоги, а також не забувають про переселенців.
“Пізніше ми з дружиною започаткували власну громадську організацію й взяли на себе таку відповідальність. У нас різнобічна допомога людям. В тому числі ми організовуємо евакуацію з прифронтових територій, а також з окупації”, — каже Олег Політов.
Інна Політова роздає гарячі обіди
Зараз у Запоріжжі й регіоні діє асоціація шелтерів, до складу якої входить подружжя Політових. А нещодавно Олег та Інна відкрили власний шелтер в Кушугумській громаді, де мешкає щонайменше 6 тисяч переселенців.
Шелтер створили зі старого приміщення колишнього ФАПу. Довелося докласти чимало зусиль, щоб за шість місяців привести його до ладу.
"Приміщення дійсно було сильно занедбане. Де там, бувало, колупнеш стінку, то вся штукатурка посиплеться. Щоб тут комфортно можна було розміщувати людей, довелося докласти багато зусиль", — каже Олег.
У створеному парою шелтері в Кушугумській громаді мешканців теж планують годувати безкоштовно.
Одна з кімнат шелтера в Кушугумі
"Тут є кухня — вона повністю облаштована, ми писали грант на облаштування й отримали його. Також зробили завдяки цій допомозі ремонт, закупили сантехніку. Ще ми годуємо людей. У нас є соціальні фонди, їдальні для ВПО і вуличне годування. Тепер будемо у шелтері повноцінно годувати людей тричі на день", — говорить Інна Політова.
Отже, в новому шелтері шість кімнат, вже майже обладнана кухня, вбиральня й душ. Фінальним етапом стануть підключення води й ліжка для дітей.
Олег та Інна Політови
В майбутньому цей шелтер може стати притулком для людей, що постраждали від домашнього насильства.
"Ми готуємося до деокупації, готуємося до закінчення війни, і це приміщення потім буде слугувати як притулок для жінок, які постраждали від домашнього насильства", — каже Інна.
В планах родини — відкрити ще один шелтер в Кушугумській громаді для переселенців, які потребують допомоги.
Свої в Telegram 
