Коротко

Якщо я більше не повернусь на Донеччину. Яким бачать своє життя у найближчий рік жителі Покровська?

06 вересня 2024 16:59

Покровськ — місто вугільників, шахтарів та металургів два з половиною роки великої війни був евакуаційним хабом. Саме через Покровськ евакуйовувалася майже вся Донеччина. Перші біженці були тут у березні 2022 року з Волновахи. Потім до Покровська приїздили жителі інших населених пунктів Донеччини, до яких наближався фронт, аби їхати далі, рятуючись від війни. Зараз евакуюється сам Покровськ. У місті залишається не більше 28 тисяч мешканців. На початок року їх було близько 60 тисяч. Журналісти Свої запитали перехожих на вулицях Покровська — коли вони будуть виїжджати і якщо більше не повернуться на Донеччину, яким бачать своє життя у найближчий рік?

Данило, шахтар:

— Жити в Покровську зараз незвично. Місто не схоже на себе. Тяжко це. Всі виїжджають. Місто становиться порожнім. Якось швидко все сталося. Я не можу уявити своє життя у найближчий рік. Скоріш, я не хочу його уявляти. Я працюю. Є робота. Буду вивозити родину і продовжу працювати. Хочу, щоб так було і далі. Щоб я в найближчий рік залишився мешканцем українського Покровська.

Неля Леонідівна, працівниця електропідстанції:

— Речі я вже вивезла з Покровська. Поки працюю. Нас залишилось лише двоє спеціалістів. І ми теж будемо виїжджати з Покровська. Мені до пенсії залишилось не дуже багато. Треба допрацювати. Підприємство теж релокується, тому я сподіваюсь, зможу там працювати. А взагалі, я планую повернуться в український Покровськ. Якщо місто буде окуповане, поїду до дітей в Кременчук.

Людмила Полтавченко, голова Покровської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України:

— У п’ятницю Національний комітет Товариства Червоного Хреста України повідомить, куди релокуватися Покровській організації. Думаю, туди, де немає Червоного Хреста. Я буду там працювати. Близьких та рідних в мене немає, буду їхати туди, де буде моя організація. Там працюватиму, допомагатиму людям.

Олена, спеціалістка Покровського БКП:

— Я не знаю, яким найближчий рік буде для мене. Я не хочу думати, що буду їхати з рідного Покровська. У мене тут є робота, я працюю. Люди приходять, сплачують послуги по вивезенню сміття. Я сподіваюсь, що ми і далі будемо працювати, тримати Покровськ охайним. Якщо зовсім буде погано, я звісно поїду. Я не буду сидіти тут під бомбардуванням. Але я хочу, щоб в найближчий рік в моєму житті не було кардинальних змін.

Володимир, пенсіонер:

— Я не ваш, не покровський. Я з Костянтинівки Мар'їнського району. Мого села вже нема. Я знаю, як це — сидіти до останнього. Військові вивезли. Ось зараз їду в евакуацію до Кіровограду. Що далі? Повертатися нікуди. Буду десь жити. І буду якось жити. Що виїхав раніше, що зараз — я все одно бомж. Без минулого та майбутнього.

Поки працюємо, але вже вивезли архіви. З Покровська евакуюють державні установи