Холодна консервація, загроза затоплення та тисячі людей без роботи. Що із шахтами Донеччини
Стрімке просування російських військ в західній частині Донеччини, яку наразі називають Покровським напрямком, окрім людських жертв і втрат територій, тягне за собою й інші серйозні наслідки: руйнування промислового потенціалу, соціальні проблеми та екологічну катастрофу. Люди залишаються без власного житла, своїх міст, втрачають роботу. Економіка країни недоотримує фінансів від втрати промислового потенціалу, а також не отримує вугілля та метал. Але найбільш складні наслідки, які ми будемо відчувати роками, а то й десятиріччями — екологічні. Про це Свої поспілкувались з генеральним директором держпідприємства "Мирноградвугілля" Юрієм Пакіним, завідувачем кафедри природо-охоронної діяльності ДонНТУ Віктором Костенком, колишнім директором Авдіївського коксохімічного заводу Мусою Магомедовим та лідером профспілки НПГУ Михайлом Волинцем.
Це колись в Донецьку були найбільші зарплатні в Україні, а нерухомість у самій столиці Донбасу і містах поруч з нею була дорожчою, ніж у Львові. Зараз Донеччина — це розірваний війною край, замінований, зруйнований, затоплений, все більше непридатний для життя людей і роботи промислових підприємств. Втрачаючи території в Донецькій області, ми втрачаємо промисловий потенціал країни. Західна частина Донеччини — це шахти, збагачувальні фабрики, коксохімічне виробництво.
Після аварійної зупинки – практично 0 шансів на відновлення
30 листопада 1963 року назавжди увійшло в історію промисловості України. Саме цього дня Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ) видав свій перший кокс. Завод став одним із наймасштабніших і найважливіших коксохімічних підприємств не лише в Україні, а й в Європі. Його вісім потужних батарей працювали на повну силу, виробляючи 31 вид продукції, яка була важливою для металургії та інших галузей економіки. Протягом десятиліть АКХЗ забезпечував стабільність української промисловості, даючи роботу майже чотирьом тисячам людей і виробляючи до 10 000 тонн коксу щодоби. Завод розвивався, модернізувався, ставав символом технічного прогресу та індустріальної могутності країни. Але в одну мить усе змінилося.
"Війна на сході України, що розпочалася у 2014 році, принесла величезні випробування для Авдіївки та АКХЗ. Бойові дії, зруйнована інфраструктура, постійна небезпека для життя працівників стали реальністю, в якій довелося виживати та працювати. Завод зупинявся і знову запускався понад 15 разів — безпрецедентний випадок у світовій практиці. Проте АКХЗ не просто пережив ці труднощі — він працював на повну потужність, забезпечуючи необхідною кількістю коксу українську промисловість.
Муса Магомедов
Та у 2022 році боротися за виживання заводу через щоденні обстріли ракетами, КАБами стало неможливо. Завод припинив виробництво. Холодна консервація цехів — процедура, спрямована на збереження обладнання до кращих часів, стала вироком для АКХЗ, — зазначає колишній генеральний директор заводу, а нині народний депутат України Муса Магомедов. — Шанси на відновлення роботи після аварійної зупинки практично дорівнюють нулю. Великі, семиметрові батареї, що були серцем виробництва, при охолодженні втрачають свою працездатність назавжди.
Авдіївський коксохімічний завод
Авдіївський коксохім у листопаді 2023 року
І хоча менші, чотириметрові батареї теоретично можна спробувати перезапустити, практики відновлення великих батарей просто не існує. Враховуючи, що завод зупиняли аварійно, можна сказати, що запустити виробництво коксу на Авдіївському коксохімічному заводі неможливо".
Вивезти архіви — пріоритет
Працівники АКХЗ отримали пропозиції працевлаштування на підприємствах компанії "Метінвест" у Покровську і Кам'янському. Складніша ситуація з вугільниками Донеччини та Луганщини.
"Заборгованість по зарплаті шахтарям Донбасу, яка виникла з початку 2022 року, становить 2 мільярди гривень. Це рекордна сума, — каже Михайло Волинець. — Наприклад, шахтарям "Лисичанськвугілля" зарплату не виплатили за відпрацьовані місяці 2022 року.
Михайло Волинець
Більшість працівників підприємств перемістилися на територію, підконтрольну українській владі. Всі вони втратили житло та інше майно. Дуже часто ці люди залишились і без документів. Але коли не виплачена зарплатня, це найгірше, що можна собі уявити по відношенню до цих людей. НПГУ постійно порушує це питання. Ми інформуємо Міжнародну організацію праці про порушення "Конвенції про захист заробітної плати №95" і беремо участь у всіх заходах Уряду щодо стабілізації ситуації на вугільних підприємствах, а також своєчасної виплати зарплатні. Але цього недостатньо. Люди сподіваються, що все ж таки Уряд, парламент, Міністерство енергетики приділятимуть більше уваги цим питанням і стане більше поваги до людини праці".
Після окупації Авдіївки почалось активне просування ворога на Покровському напрямку. Жодне промислове підприємство, до якого дістає ворог спочатку своєю артилерією, а потім його захоплює, не працює. Здебільшого це стосується вугільних шахт. У серпні 2024 року всі шахти державного підприємства "Селидіввугілля" припинили роботу. Це 5 копалень. Серед них шахти "Курахівська" та "Новогродівська 1/3".
Шахта "Центральна"
"Ми опікувались, щоб були вивезені архіви. Це найперше, — каже Михайло Волинець. — Прийде час і гірникам, що працювали на цих копальнях, йти на пенсію, потрібні будуть паперові докази. Згідно з Кодексом України про працю, людям перед звільненням мали виплатили розрахункові кошти, погасити заборгованість по зарплатні. Але це не зроблено. З шахт "Селидіввугілля" не вивезене обладнання. На шахті "Новогродівська 1/3" взагалі все залишили ворогу. Хоча є постанова Кабінету Міністрів про релокацію гірничо-шахтного обладнання. В цьому питанні шахтарям допомагає "Укрзалізниця".
На шахти чекає затоплення
Навіть якщо була б можливість вивезти обладнання з шахт, все одно самі копальні залишаються на Донеччині і люди в них перестануть керувати процесами, як це вже відбулось на підприємствах "Селидіввугілля". Шахти, поля яких межують між собою, мають гідравлічні зв’язки.
"Горизонти шахти "Новогродівська 1/3" нижче горизонтів сусідніх, непрацюючих копалень, — пояснює завідувач кафедри природо-охоронної діяльності ДонНТУ Віктор Костенко. — Загроза підтоплення цієї шахти була завжди, навіть коли вона працювала. Зараз вона знеструмлена, тому, звісно, вода вільно буде забирати всі шахтні виробки. А житлові райони біля цих непрацюючих шахт і раніше відчували рівень підвищення води під землею. А зараз відчують це і ті, хто поруч з шахтою "Новогродівська 1-3". Тобто на поверхні будуть болота".
Шахта 1/3 "Новогродівська"
Біля кожної старої шахти 100 і більше років тому розселялися люди і це ставало шахтним селищем. Потім вони об’єднались у міста. Так було, наприклад, в Мирнограді. З двох шахтних селищ утворилось місто і в 60-роках минулого сторіччя розпочалось будівництво шахти "Капітальна". До середини серпня 2024 року в Мирнограді працювало три шахти: "Капітальна", "Центральна", 5/6. І всі вони входять в єдине державне підприємство "Мирноградвугілля".
Адмінбудівля шахти "Центральна"
Наймолодша — шахта "Капітальна". У 80 роках минулого сторіччя про неї казали, що вона найбільша в Європейському континенті. По декілька мільйонів тонн вугілля на рік — це була нормальна робота потужного молодого підприємства. Тут видобувалось вугілля з глибин близько 1 кілометру. Зараз поверхневі комплекси шахти "Капітальна", а також шахт 5/6 та "Центральна" зруйновані і всі ці копальні припинили видобуток вугілля.
Колектив шахти "Капітальна"
"За першу половину серпня три копальні "Мирноградвугілля" видобули 240 тонн, — розповідає генеральний директор ДП "Мирноградвугілля" Юрій Пакін. — Шахти "Капітальна" та "Центральна" відкачують воду, а також працюють над демонтажем обладнання. Це в рамках програми релокації на підприємства Львівсько-Волинського вугільного басейну. Гірничо-технологічне обладнання, яке зможемо, будемо вивозити. Шахта 5/6 вже більше тижня без електропостачання. Тому відкачки води там немає і взагалі людям знаходитися там небезпечно".
В умовах постійних обстрілів про консервацію шахт Донеччини, як колись було і на Луганщині, не йдеться. Тому гірники скільки зможуть вивезуть обладнання з копалень, поки можуть відкачують воду, а далі, коли вже не зможуть і цим займатися, просто буде зупинка всього шахтного комплексу. І почнеться неконтрольований підйом води. Треба розуміти, що вода в підземних виробках прибуватиме дуже швидко і затопить всі підземні горизонти.
"На поверхню вода не вийде, — впевнений Юрій Пакін. — Процес затоплення гірничих виробок буде тривати роками, я навіть не можу сказати скільки. З підземних виробків однієї шахти вода буде йти на шахтні поля іншої копальні. "Мирноградвугілля" межує з "Селидіввугілля". Тому під землею все буде в воді.
Юрій Пакін
Після Другої світової війни був досвід відкачки води з затоплених шахт. Чи буде наша держава займатися цим після війни — питання державної політики, точніше планів, щодо нашого вугільного регіону".
Попри велику кількість води у шахтних надрах, на Донеччині завжди не вистачало питної води, її тут у п'ять разів менше, ніж по Україні. Підземна вода мінералізована та брудна. Проте в 2023 році був реалізований унікальний для Донеччини проєкт використання підземних шахтних вод для побутових потреб. Це дало змогу подавати централізовано воду на Мирноград та Покровськ. Якщо одна із мирноградських шахт буде знеструмлена, подача води у водопровід теж зупиниться, а підземні виробки почнуть затоплюватися. При правильній консервації копальні потрібно постійно відкачувати воду. Щонайменше з глибини 100 метрів, щоб не було підтоплення поверхні.
"Шахту затопили, а під землею ще багато чого залишається, — каже завідувач кафедри природо-охоронної діяльності ДонНТУ Віктор Костенко. — Паливно-мастильні матеріали, продукти ведення буро-вибухових робіт. Йде процес розчинення солей в оточуючих породах. Якщо воду відкачувати, то її рівень мінералізації знижується.
Віктор Костенко
Але при відкачці воду потрібно змішувати з чистою, аби зменшити мінералізацію. На опади надія невелика. Їх тут дуже мало. І це процес не одного десятиріччя. А якщо не піднімати воду на поверхню, то вона буде жити своїм життям. Вода, що панує в гірничих виробках після або під час затоплення, може виштовхувати на поверхню газ — метан. І там, де газ виходить на поверхню, дуже погано щось росте на землі. Якщо там підпалити повітря, то газ може горіти місяцями".
Біда Донеччини не може залишитися тільки тут. Як мінімум, підземні шахтні води змішуються з ґрунтовими, а ті підпитують річки. Річка Вовча — це ліва притока Самари, яка є притокою Дніпра. Казенний Торець — права притока Сіверського Донця.
А мешканці області, залишившись без житла та роботи, шукають можливості для життя в інших областях України. В кінці 70-х років минулого сторіччя на одній тільки шахті "Капітальна" працювало 8000 гірників. Станом на 28 серпня 2024 року на всіх трьох шахтах державного підприємства "Мирноградвугілля" працює 1000 людей. Масово звільнятися з шахт люди почали після активізації російського наступу в бік Мирнограду. З весни 2024 року були щоденні обстріли шахт "Капітальна" та 5/6. Майже після кожного обстрілу працівники діставали поранень. Переважно робітники поверхневого комплексу, тобто жінки.
Розбитий поверхневий комплекс шахти
Робота є, але беруть не всіх
Для вугільників Донеччини є пропозиції працевлаштування на підприємствах Павлоградвугілля, Львіввугілля, Волиньвугілля, а також у Кривому Розі. Але беруть не всіх. На підприємствах є вакансії тільки на основні професії: гірники підземні, прохідники, слюсарі. А всім іншим, задіяним у видобутку вугілля, роботи, як правило, немає.
"Є попит на працевлаштування цілими бригадами на шахти "Павлоградвугілля". Йдеться про шахти у Павлограді, а також Першотравенську та Тернівці, — каже Михайло Волинець. — Але, на жаль, працівники поверхньово-технологічного комплексу не можуть влаштуватися на роботу. Це переважно жінки. Деякі з них одинокі матері, що мають на утриманні малолітніх дітей і ще й опікуються літніми батьками. Я в складі комісії, що займається питаннями ВПО, намагаюсь пропрацьовувати маршрути евакуації людей з Донеччини та їх розміщенням".
З початку повномасштабної війни на Донеччині продовжували видобувати вугілля
Україна втрачає території на Донеччині. Руйнуються всі населені пункти через які проходить фронт, виїжджають унікальні спеціалісти, припиняється вуглевидобуток. І Донецька область все більше перестає бути промисловою частиною держави.
"Відновлення промислового потенціалу Донеччини — це завдання, яке вимагатиме титанічних зусиль. Потрібні величезні фінансові вкладення, щоб знову побудувати інфраструктуру, відновити підприємства, створити нові робочі місця. Енергетичні ресурси, які необхідні для запуску виробництв, також потребують особливої уваги, враховуючи те, що війна зруйнувала значну частину енергетичної інфраструктури регіону. Проте, навіть ці ресурси можуть бути марними без наявності кваліфікованого людського потенціалу. Спеціалісти, які знають, як працювати на промислових підприємствах, є ключовим елементом у процесі відновлення. Без них неможливо буде відновити навіть найсучасніше обладнання, — каже народний депутат України Муса Магомедов. — Без великої міжнародної програми відновлення промислового потенціалу Донеччини ані держава, ані великий бізнес не зможуть самотужки виконати це завдання. Донбас потребує не просто коштів — він потребує підтримки світової спільноти, комплексної стратегії, яка б об’єднала зусилля урядів, бізнесу і міжнародних організацій. На карту поставлено не лише майбутнє одного регіону. Донеччина є частиною України, і її відновлення — це ключ до відродження економічної стабільності всієї країни".
Свої в Telegram 
