“Кожен забирає найцінніше — життя. Тут залишається горе”. Як евакуюється Покровськ

Нестерпне сонце, синє небо, залізничні колії і евакуація. Покровськ, що за 2,5 роки повномасштабної війни пропустив через себе біль всієї Донеччини, зараз сам евакуйовується. Назавжди. У 2022 році під час зйомок евакуації з Покровського вокзалу я мешканцям Бахмута казала, що треба виїхати, щоб потім повернутися. Зараз покровчанам і мирноградцям я такого вже не кажу.

Люди евакуюються з Донеччини. Залізничний вокзал ПокровськаАвтор: Свої

Потяг стоїть на перший колії. Перед вагонами люди. В затінку, що дають стіни будівлі вокзалу, стоїть чоловік. Спочатку він нічого не хоче казати, а я розпитую про те, куди їде і чому зараз, де жив у Покровську, що можна забрати з собою в евакуацію і чим буде займатися на новому місці і пан Володимир починає говорити.

Володимир евакуюється з ПокровськаАвтор: Свої

"Мені 75 років. Як ви думаєте, чим я буду займатися в евакуації? Жив у Покровську на Динасі. Житло поки ціле. Виїжджаю тому, що тут постійно всі про це кажуть. Кожен забирає з собою найцінніше — життя. А тут залишається горе".

Пан Володимир намагається взяти всі свої сумки та валізу, виходить це у нього не дуже добре. Поліцейський в мене запитує, чи йде пан в евакуацію і допомагає йому з речами.

Йду пероном, бачу як готуються знімати свої репортажі журналісти, багато з них іноземних, всі вони в касках та бронежилетах. Я покровчан таким виглядом не лякаю, бо я — одна з них, не приїхала зафіксувати їхнє горе, а сама в ньому живу.

Біля 35 вагону (це не значить, що в потягу 35 вагонів, це в нього такий номер) стоять люди і провідниця. Я її пам’ятаю ще з літа 2022 року. Олена Короленко всю війну працює на евакуації. Сама вона харків’янка, батьки її досі живуть в місті, а дитина в Дніпрі.

"Я в основному їжджу на Рівне. Людей їде багато. Їх там зустрічають, розселяють, умови для них більш-менш нормальні. Звісно, є такі, кого такі умови не влаштовують, бо не всі витримують життя в чужому місті та й ще таке загальне, і вони повертаються. Але більшість все ж таки залишається там.

Важко чути історії людей. Важко бачити, як їде мама з дитиною, а батько залишається

Допомагає заспокійливе. За два з половиною роки чого я тільки не почула", — розповідає Олена.

Олена, як і всі провідники евакуаційного потягу, в бронежилеті. Це обов’язково. Знімати його вона буде лише за Павлоградом. З Покровська потяг їде на Дніпро. Там він буде стояти більше чотирьох годин. І буде розформований. Частина вагонів поїде одним составом, інша — другим.

Покровчанка Тамара Всеволодівна — мешканка мікрорайону "Південний", жалкує, що тільки їй вставили вибиті вікна після весняного прильоту. А зараз потрібно їхати. Але вона не одна і взагалі оптимістка, хоча зимові речі з собою взяла.

Тамара Всеволодівна евакуюється у день свого народженняАвтор: Свої

"А раптом доведеться і зимувати в евакуації? Їду в Хмельницький до онука. Він вже знайшов квартиру, ось попереду дві мої доньки йдуть з сумками. А чого це ви мене не вітаєте? В мене, до речі, сьогодні день народження!", — каже жінка.

Вітаю щиро. З’ясовую, що моїй співрозмовниці всього-навсього 81 рік. Вона оптимістка і каже, що обов’язково повернеться в рідний Покровськ. А ще вона — шахтний геолог, і свого часу знаходила вугільні пласти в Покровському регіоні.

І Тамара Всеволодівна, і інші люди, які добрались до вокзалу самотужки, ще більш заповнюють перон. Чесно, очікувала, що всі мої співрозмовники будуть ридати і, не дай Боже, і я не втримаюсь. Але покровчани вкотре продемонстрували, що вони особливі, стійкі та розумні.

Усміхається так, ніби йде на море — Сергій Миколайович намагається згадати на якому каналі я працюю, і при цьому їм'я моє згадує одразу, каже, що в нього для мене секунда часу і вимагає, щоб я передала привіт Родинському.

Сергій Миколайович евакуюється до ТернополяАвтор: Свої

"Їду в Тернопіль. Там знайшли житло, начебто пощастило. Звідси треба виїжджати, бо мізки вже киплять: всі постійно кажуть — треба їхати. Живу поруч з залізницею, тобто так поганенько мені тут залишатися", — каже чоловік.

Нарешті всі починають сідати у вагони. В 35-й немає штовханини. Люди заходять спокійно, спочатку речі, потім самі підіймаються сходами. Провідниця Олена просить перше купе не займати, розсаджуватися далі, хто куди хоче. Вагон заповнюється швидко, і ось тут починаються емоції.

Подружжя пенсіонерів Володимир та Оксана живуть у центрі Покровська. Розповідають, що у сусідів вже люстра обірвалась. Радіють, що після смерті кота та собаки декілька років тому, нікого заводити більше не стали, бо зараз було б ще складніше.

Володимир і ОксанаАвтор: Свої

"Складно дім залишати, а не тварин, — виправляє дружину Володимир, — Складно починати в нашому віці. Їдемо в Дніпро. Зняли однокімнатну, просто убиту, квартиру за 6 500. Інші варіанти ми дозволити собі не можемо. Пенсія в нас хороша, тільки маленька. Я все життя працював водієм автобусу, возив шахтарів. Спочатку шахти будували, потім вони працювали. А я все возив, 35 років. Взимку автобус зламається, лягаєш на землю під нього та ремонтуєш. Шахтарів інший автобус забирає, а ти все лежиш, ремонтуєш. Якби зараз була можливість, не пішов би працювати водієм. У шахтарів пенсія 20 000, а в мене шість. Ось так на старість років — бомжі і з маленькою пенсією та двома сумками речей".

У сусідньому купе мирноградці Юлія та Святослав. З ними дуже спокійний кіт Тіша. Кажуть, що роздобули заспокійливе і дали йому перед потягом, тому він і такий млявий. Тіші один рік. Залишати його в Мирнограді не планували. Сильно переживали, чи не забудують про них, бо за телефонами, які є повсюди, подзвонили чотири дні тому. А потім ще кожного дня нагадували про себе. Подружжя їде до Дніпра. Хтось пообіцяв допомогти з роботою та житлом. На руках біла стрічка, вона в кожного в цьому вагоні. Це значить, що для них кінцева зупинка в сусідньому обласному центрі.

Юлія і Святослав евакуюються разом з котом Тішею з МирноградаАвтор: Свої

"Ми живемо в Мирнограді на Новаторі. Нам подзвонили, сказали куди прийти. Ми сьогодні прийшли. Там було багато людей, нас посадили в автобус і привезли до Покровська. Там записали, наклеїли білу стрічку. Сказали, який наш вагон буде. Привезли до потяга. Ось зараз будемо їхати", — каже Юлія.

Всі вже сидять по містах і поліцейські разом з волонтерами "Схід SOS" заносять у перше купе 75-річну Валентину Опанасівну. Вона хвилюється, чи взяли її документи та пакет з памперсами.

Пані Валентина отримала травму і була у лікарні, нині жінку евакуюють до лікарні ДніпраАвтор: Свої

"Евакуюють мене з Покровської лікарні. А сама я мирноградська. 24 серпня я впала і зламала шийку стегна. З Покровської лікарні мене направили до Дніпровської. Їду сама. Сказали, що там зустрінуть і відвезуть до лікарні", — каже жінка.

На початку війни в кожен вагон тут зі станції Покровська заштовхувалось стільки людей, скільки могли хоч якось розміститися. Зараз не більше 54.

Люди попереджають про евакуацію будь-яку службу, яка цим займається. Їх записують. Привозять на загальний обласний евакуаційний пункт, він теж у Покровську, а потім везуть до потяга. Чимало людей добираються до вокзалу самотужки, але і вони попереджають про бажання виїхати. Саме під загальну кількість людей "Укрзалізниця" і надає необхідну кількість вагонів. Сьогодні, втім, як і всі останні рази, їх три.

Більшість покровчан і мирноградців все ж таки евакуюються власним транспортом. У Мирнограді, за офіційною інформацією, залишається близько 5 000 мешканців (до війни проживало 47 000), у Покровську — близько 30 000. За останні дні з міста вивезли більше половини дітей.

Ранок починається з того, що люди вантажать речі і чутно звуки артилерії. Як живе зараз Покровськ

Ліза Першина з Соледару відкрила фотостудію “8/66”. Ці дві цифри — все, що залишилось від її будинку

Людмила Чичера організувала фотовиставку “Наш Маріуполь”. Це світлини її зниклого безвісти чоловіка