10 років тому ми поїхали на фестиваль і більше не повернулись. Історія Олени Ястребової з Тореза
Довоєнний Торез
До початку війни — до 20214-го року, місто Торез (Чистякове) Горлівського району Донецької області активно розвивалось: від потужного бізнесу до культурних подій. Власне, основна реалізація нашої героїні Олени Ястребової і була пов'язана з організацією свят, фестивалів, мистецьких заходів.
Олена Ястребова
“Розвиток бізнесу впливав загалом на добробут всього міста. До війни проводилось багато культурних подій, до яких я долучалась або які проходили без моєї участі. Одного дня я звільнилася з роботи, яка мені не дуже підходила й почала організовувати культурні заходи, співпрацюючи з музикантами, фестивалі тощо. Плюс я робила різний хенд-мейд на замовлення з інших країн і допомагала іншим майстрам просувати свій продукт на Etsy”, — говорить Олена Ястребова.
Торез (Чистякове)
До війни в Торезі проживало приблизно 80 тисяч людей. Місто цікаве своїми ландшафтами через глибокі яри й високі пагорби, за рахунок яких воно доволі розтягнуте.
Олена Ястребова каже, для неї початок тривог почався не з окупації рідного Торезу, а задовго до того — з побиття студентів на Майдані в 2013 році.
“Я була у Слов'янську на сесії й побачила ці фото. Відчуття, що несеться якийсь жах було досить чітке. Тоді у мене була ще сторінка “Вконтакті” й було багато друзів з росії, з якими, здавалося, були спільні цінності: однакову музику слухаємо, однакові книжки читаємо, однакові фільми дивимось. Але у них не було жодного співчуття до людей, які приходили на Майдан. У них було чітке переконання, що це все проплачене й організоване Америкою. Багато з цих моїх російських друзів казали, що майданівців просто треба давити танками”, — розповідає Олена.
Олена Ястребова
Потім була окупація Криму. Олена каже, що тоді російські “друзі” почали пропонувати евакуюватись в росію.
Окупація Торезу почалась у квітні 2014-го року. За словами Олени Ястребової, окупанти одразу взялися за місцеві ЗМІ — одну редакцію спалили через те, що команда відмовилась з ними співпрацювати, декілька просто пограбували.
З фестивалю в Уніжі не повернулись додому
У липні 2014-го року, попри безлад, який вже відбувався в Торезі, коли на вулицях з'явилися російські військові, родина відправилась на фестиваль АртПоле в Уніжі, бо Олена була пов'язана з фестивалем професійними обов'язками. Власне, з фестивалю родина вже не повернулась до рідного міста, бо воно вже було в окупації — їхати додому було небезпечно.
“Ми поїхали з сином спочатку на фестиваль. Організатори попросили мене приїхати раніше. Чоловік приїхав вже на сам фестиваль. Вже тоді ми чули в Торезі арт-дуелі, бачили озброєних людей. Щоб ви розуміли, у нас не було ніяких там антимайданів, як в інших донецьких містах. Торез дуже близько від кордону з росією, тому вони просто зайшли і все”, — розповідає Олена.
Олена Ястребова (ліворуч)
17 липня 2014-го в небі над Донеччиною російські військові збили пасажирський літак Boeing 777 авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 — з Нідерландів у Малайзію. На борту літака були 298 людей, серед яких 80 дітей. Усі вони загинули.
“Після фестивалю ми заїхали у Львів трішечки перепочити. І от ми гуляємо Львовом і бачимо в новинах, що в небі над Донеччиною збито малазійський Боінг. Мама сказала по телефону, що бачила, як летіла ракета, яка збила той літак”, — пригадує Олена Ястребова.
Отже, зі Львова родина одразу поїхала в Дніпро до друзів, які прихистили їх на деякий час. А потім були зйомні квартири у Дніпрі.
Олена каже, насправді, дуже важко було змиритися з втратою рідного міста й декий час родина сподівалась на швидке повернення.
“Ми тільки-тільки відремонтували свою квартиру в Торезі, зробивши її повністю під себе. Так, як ми хотіли. Те житло було викохане, тому дуже важко було довго жити в Дніпрі на зйомних квартирах, де ти не можеш зробити нічого”, — говорить Олена Ястребова.
Олена Ястребова
Торез-Дніпро
Наразі родина вже має власне житло в Дніпрі, де триває ремонт, і професійний розвиток.
“Зараз в Дніпрі я намагаюсь повернутися до своєї справи, яку я дуже люблю — організовувати культурні події. Але з самого початку це тут не дуже вдавалося, позаяк не було контактів. У Торезі я знала, до кого звернутися, з ким контактувати й що робити. Було певне розуміння, чим і як живе місто. Хто до чого дотичний; було дуже багато горизонтальних зв'язків. А тут ми приїхали й були ошелешені тим, що немає грошей та житла”, — розповідає організаторка культурних подій.
Попри те, що Дніпро приймає й підтримує переселенців, Олена каже, що не бачить це місто, як своє рідне. Її мама й досі залишається в Торезі: жінка каже, що з нею спілкується лише про побутове й особисте.
Олена Ястребова
“Мама в Торезі. Звісно, ми підтримуємо зв'язок, але не обговорюємо політичну ситуацію. Втім, я точно знаю, що наших людей там не так багато, але багато завезених з росії. Багато гарних місць в Торезі, особливо культурних локацій, окупанти позачиняли й зробили з них катівні. Бо навіщо їм культура, музика?”.
Поки родина залишається у Дніпрі, бо чоловік Олени дуже любить це місто — свого часу він вчився у міській гірничій академії. У чоловіка, каже Олена, дуже багато друзів та знайомих у Дніпрі.
“За десять років у мене теж з'явились в Дніпрі певні соціальні зв'язки й загалом розвиваюсь в професії. Але сказати, що я не думаю про рідну Донеччину — це було б неправдою. Я думаю щодня буквально. Я вірю в деокупацію, бо вона буде рано чи пізно. Уявляю, як в день деокупації я виходжу на донецьке шосе тут, в Дніпрі, й пішки йду до Донецька — поки не дійду… “.
Свої в Telegram 
