Московитська мова для нас ніколи не була рідною. Блогерка Софія Безверха про зросійщення українців
Ми не збираємося далі "вестися" на московитську пропаганду
У своїх соціальних мережах Софія Безверха розповідає про відродження української культури та повернення до свого коріння. Дівчина популяризує автентичне вбрання, традиційну вишивку та розповідає історії українських інтелігентів. Серед своїх шанувальників блогерка здобула репутацію амбасадорки всього українського, проте пані Софія зізнається, що так було не завжди.
«Я народилася в Кременчуці. Це Полтавська область. Начебто центр України, начебто колиска української літературної мови, відома творчістю Котляревського, галушками тощо. Кременчук був заснований у 1571 році як козацька фортеця, але в якийсь момент він по суті став імперським містом: у ХVІІІ столітті туди завезли росіян, які доклали багато зусиль, щоб викривити нашу історію і розмити ідентичність.
Так моє дитинство і моя юність, як і дитинство і юність моїх батьків, минули у легендах про Єкатеріну Вторую та Потьомкіна, які зволіли “благословити” Кременчук своїм приїздом… Нас водили на екскурсії в якісь сади, міські парки, які були зведені спеціально для Єкатєріни, у школі нам також розповідали про Єкатєріну, і жодної історії про Кременчук як козацьке місто… Що там ще до початку ХVІІІ-го століття стояла козацька фортеця, спроєктована інженером і французьким мандрівником на ім'я Гійом Левассер де Боплан.
З сумом згадую той час, коли я 10 років танцювала в ансамблі народного танцю, натягнувши на себе ці нібито українські сорочки та вінки. Партнер був у шароварах, і це було нібито по-українськи, але це була лише обгортка. Це була лише обкладинка українця, у якого всередині немає нічого про Україну, який не знає своєї історії, який не знає свого роду, який не просто не пишається своєю мовою, а відверто її зневажає… Все своє дитинство, свою юність я поза межами дому користувалась лише російською мовою, бо українською мовою надворі не говорив ніхто, як ніхто не говорив українською мовою на перервах в україномовній школі, бо це вважалося чимось сільським, чимось непотрібним…
Софія Безверха
І як так сталося що я, зроставши в такому середовищі, в якийсь момент стала амбасадоркою всього українського? Щось в мені змінилося, і це сталося ще до повномасштабного вторгнення… Але я знаю, що саме ця дата, 24 лютого 2022, для багатьох стала переламним моментом, коли українці нарешті відчули себе українцями не лише тому, що так написано в паспорті, а й тому, що вони почали нарешті цікавитися своєю історією, своїм родом, вишукувати десь на горищах вишиті сорочки та рушники від своїх прапрабабусь тощо. Ми ясніше розуміємо, що ми є українцями, ми на своїй землі і ми нікуди не збираємося звідси йти. І ми не збираємося далі "вестися" на цю московитську пропаганду, яка постійно нам свідчила про те, що нібито ми — це окраїна, ми не маємо своєї мови, що це “наречіє руского язика”, що ми маємо маленьку культуру, що ми взагалі ні на що не здатні, а от там, в Москві…
Отже, хочеться взагалі звернутися до такого глобального питання: чому так багато українців відчули свою ідентичність 24 лютого, в той час, коли кожної секунди наші захисники та захисниці виборюють просто кожен сантиметр нашої землі, аби не віддати її ворогові. Ми також розуміємо, що дуже багато людей зараз на тимчасово окупованих територіях чекають на визволення, тримаються з усіх сил та протистоять російській пропаганді… І ми розуміємо, що на тих територіях відбуваються такі жахіття, про які ми раніше могли лише читати у якихось історичних підручниках чи в художній літературі… Як, наприклад, у романі “Сад Гетсиманський” Івана Багряного, де він описує, як українців тортурували в тюрмах за те, що вони українці…», — розповідає пані Софія.
У своїх дописах у соцмережах блогерка зазначає, що «незалежність — не подарунок нам під подушку. її вибороли відважні українці у столітній боротьбі, свідомо клавши своє життя за державу і людські цінності в тюрмі народів».
«Московитська мова для нас ніколи не була рідною»
Блогерка впевнена, що великій війні насправді не два роки, і навіть не 10: московія знищувала українців століттями. І зараз наше покоління зупиняє її знову. За словами блогерки, упродовж всієї історії “русский мир” заважав українському народові. Окупанти завжди чудово розуміли — для того, щоб знищити цілу націю, спочатку потрібно було знищити носіїв української мови та ідентичності. Тому росіяни першою чергою бралися за знищення українських селян та інтелігенції. Селян виморили голодоморами та розкуркуленням, а художників, духівників, письменників і вчителів — елітоцидом. Серед цих людей, зокрема, були Євген Плужник і Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас і Микола Куліш.
"Розстріляне відродження"
Особливу увагу Софія Безверха звернула на лінгвоцид, який почався наприкінці 1920-х років минулого століття. За її словами, з української мови викинули її питомі риси, а більшість слів і термінів були замінені на інтернаціональні або на найбільш схожі до російської мови.
Саме тоді заграва північна стала полярним сяйвом, садовина — фруктами, живе срібло стало ртуттю, відтинок — сегментом тощо. Тобто дуже багато слів ми просто втратили. Тоді ж заборонили літеру «ґ», адже її не було в російській мові. Треба було зробити так, щоб потім сказати «ми адін нарот».
Українські слова до та після лінгвоциду росіян
«Московитська мова для нас ніколи не була рідною. Якщо спитати ще своїх бабусь або прабабусь, якою мовою вони говорили, скоріш за все, вони говорили українською мовою, якщо вони не були заселені в Україну. Адже через депортації багато українців і кримських татар вивезли за межі України, а в їхні хати, у кращі умови, заселяли росіян… Так само московитів і колаборантів заселяли в хати вбитих голодомором, геноцидом, розкуркуленням українців. До речі, Донеччина найбільше постраждала від Голодомору 32-33…
Так з'явилася на наших теренах російська мова. Також вона з'явилася ще й через заборони. Наприклад, на території України діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ. Валуєвський циркуляр — це секретне розпорядження міністра внутрішніх справ росії Петра Валуєва, яке забороняло друк книг українською і стало поштовхом до прийняття Емського указу — закону російської імперії, який повністю забороняв українську мову: у книгах, побуті, театрах, церкві тощо.
Цей Валуєвський циркуляр казав, що “нікакого особєнного малоросійського язика не било, нєт і бить нє может”. Це звучить дуже смішно, якщо взяти до уваги, що такі мовознавці як Юрій Шевельов (Ред. харківський науковець і публіцист, етнічний німець за походженням) довели незалежний розвиток та самобутність української мови, зруйнували міф про “братню колиску мов” (про те, що українська, білоруська і російська, мовляв, вийшли з одного джерела). Тобто праці мовознавців доводять, що українська мова виникла раніше ніж московська мова», — розповідає амбасадорка всього українського.
Російська література та окуповані території України
Коли російські окупаційні війська вторглись на українські землі, то першим чином замінили українські назви населених пунктів, вулиць, вказівних табличок тощо на російську. Наприклад, росіяни присвятили цілу фотосесію зміні маленької таблички при в’їзді у Маріуполь.
Росіяни змінюють табличку при в'їзді до тимчасово окупованого Маріуполя українською мовою на російську
«Окупанти одразу ж знищують українську мову, культуру, книжки, навіть дитячі… І коли говорять, що “культура внє політіки, іскуство внє політіки”, то згадаймо, як у грудні 2023 на окуповані території привезли три мільйони книг московською мовою у фурах, на яких було написано “читай по-русски свободно”, на яких були зображені Лев Толстой, Булгаков, Чехов, Гоголь, Пушкін… І вся ця “вєлікая руская культура”, яка по своїй натурі цілком імперіалістська і націлена на опис ґвалтувань, підкорення поневолених народів, це та література, якою нас пічкали на курсах "зарубіжної літератури", подавали це як “вершину якогось гуманізму і всього іншого”.
Фура з російськими книжками їде на окуповані території
Як взагалі можна називати гуманною історію про те, як бариня наказує втопити собаку, або де Лєрмонов описує, як вони ґвалтували жінок на тих територіях, які вони захопили? Це не вкладається в гуманістичну літературу.
Але зараз, коли ми бачимо москалів, які вони, то розуміємо, як вони відповідають образам цих нелюдів із літератури. Вбивця, що приїздить в Україну і краде мультиварки, думаючи, що це сейфи, вивозить спідню білизну, пральні машини, гадить просто в бібліотеках, в школах, садочках — всюди, де бачить, тому що він такий є.
І ця “велика література” їхня — це є ніщо інакше, як роздута до розмірів слона муха, підживлена ось цими якраз нафтодоларами, які вони вкидають в ось цей образ у світі. І через це, через цю пропаганду, світ зараз в упор не бачить того геноциду, який вони роблять», — впевнена пані Софія.
Свої в Telegram 
