Від директора лікарні до командира медичної роти. Олексій Яковленко про свою нову місію та військо

Не зміг залишатися у цивільному житті

З 2021 року Олексій Яковленко працював генеральним директором лікарні №3 у Краматорську. Це була найбільша лікарня Донеччині.

«Пройшов епідемію коронавірусу і, на жаль, застав початок великої війни з росією, коли керував цією лікарнею».

Олексій каже, поступово схилявся до думки, що після закінчення контракту з лікарнею долучиться до війська. Мовляв, в період, коли ворог наступає на Донеччині, а наші воїни б’ються за кожен клаптик землі, залишатися осторонь просто не міг. Хоча і мав такі можливості — його запрошували переїхати до Києва.

«Я багато спілкувався з військовими, багато говорив з ними. Рішення йти до війська назрівало давно. Я просто не міг більше лишатись у цивільному житті».

Олексій розповідає, рідних таке рішення трохи збентежило. Але після відвертої розмови ситуація з близькими прийшла у норму.

«Це вже четвертий крок у моєму житті, коли я починаю все спочатку. Колись я формував та відкривав приватні клініки, мав пряме відношення до відкриття Донецького обласного діагностичного центру у Слов’янську — від початку виділення землі до моменту, коли приїздив президент і тиснув за це руку. Але те, що в мене є зараз, взагалі не лякає. Це дуже цікава праця».

Про службу та задачі підрозділу

Вже два місяці Олексій служить у складі 18-ої Слов'янської бригади. Наразі підрозділ ще формується. При цьому, каже Олексій, найбільша проблема — підбір кадрів.

«Безумовно, ми постійно беремо когось, але моє бажання — якомога скоріше набрати медичних працівників: лікарів, медичних сестер».

Олексій наголошує, що у захисників є розуміння від керівництва всіх рівнів в комплектації та ремонтах приміщень. Тому проблем із постачанням і забезпеченням немає.

Задача підрозділу — забезпечити безперервну медичну допомогу, починаючи від евакуаційних пунктів.

«Тобто перший період — вивіз на броньованій машині поранених від ліній фронту до евакуаційних пунктів. Це задача батальйону тактичних груп медичних підрозділів. А далі ми приймаємо рішення щодо мінімізації наслідків поранень і пошкоджень наших воїнів».

Далі бійців лікують або у складі підрозділу Олексія, або, якщо сильне поранення, евакуюють до найближчих шпиталів.

Найбільша мрія — Перемога

Олексій ділиться, він, як і багато військових, інколи читають російські телеграм-канали. Каже, цікаво подивитися, що вони там пишуть.

«І от те, що я побачив декілька днів тому, просто взбісило мене. Військовий медик якоїсь кацапської частини розмірковував над тим, що вони будуть робити, коли переможуть Україну. Зокрема, з дітьми, величезними кладовищами, які в червоно-чорних стягах, з ветеранами. І там звучала нацистська риторика про те, кого будуть вивозити, кого — вбивати, кого зі своїх будуть заселяти на наших земля. Якщо ми не зробимо певні кроки, то маємо всі шанси повернути 20-30 роки».

І от саме для того, щоб цього не допустити, каже Олексій, він і пішов у військо.

«Те, що нам все переламало, має бути закінчено. І обов’язково тільки нашою перемогою. Ми все зробимо для цього».

Війна — це лихо і нові можливості одночасно. Олексій Яковленко про роботу краматорської лікарні

Воюю за себе і за побратимів, яких втратив. “Жах” згадує свій шлях до війська і бої на Донеччині

Підприємці, а нині — військовослужбовці. Подружжя з Покровська збирає на автівку для своєї бригади