Можливість бути почутими. Проєкт «Голоси війни» розповідає про трагедії українців
З початком повномасштабної війни Харківська правозахисна група почала фіксувати воєнні злочини проти цивільних. І згодом це переросло у спецпроєкт «Голоси війни». Наразі команда зібрала понад триста історій, відзняла сотню відеоінтерв'ю та презентувала книгу і фільм «Голоси війни. Маріуполь». Як зароджувалася ідея проєкту, у чому його мета та які історії збирають правозахисники для Свої розповіла координаторка «Голоси війни» Емілія Приткіна.
Розповісти правду про війну
На початку великої війни Харківська правозахисна група стала збирати свідчення українців, які постраждали внаслідок повномасштабного вторгнення. Емілія розповідає, що з часом з'явилися люди, які захотіли поділитися своїми історіями, зокрема, у публічному просторі.
Перший «голос» був опублікований на сайті Харківської правозахисної групи 13 березня 2022 року.
«Як робочу назву взяли «Голоси війни». Згодом вона прижилася і стала настільки впізнаваною, що ми вирішили залишити її».
Перші опубліковані свідчення на сайті ХПГ
Одна з цілей проєкту — дати людям можливість виговоритися. До того ж у штаті Харківської правозахисної групи працює команда професійних психологів. А це означає, що люди можуть не лише розповісти історію, а й за бажання отримати професійну допомогу.
«Люди, які довіряли нам свої історії, позбавлялися тягаря — і їм ставало трохи легше», — зазначає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
Друга мета — максимальне поширення цих історій та інформування.
«Наприклад, нещодавно ми мали інтерв'ю з ініціативною групою «Наші найрідніші», яка об'єднує родини, чиї рідні опинилися в російському полоні. У таких ситуаціях дуже важливо надати максимального розголосу і спробувати достукатися як до нашої влади, так і до іноземних партнерів».
Команда організувала інтерв'ю з Мариною Липовецькою, керівницею служби пошуку дітей «Магнолія». Окрім оповідальної частини, інтерв'ю містить дуже корисні контакти служби як на території України, так і за кордоном. І вони можуть стати у нагоді українцям.
«Ще однією метою я назвала б пам'ять, яка, на жаль, буває швидкоплинною. Але є речі, які не можна забувати. Я думаю, це дуже важливо для людей, які довірили нам свої історії».
«Голоси війни»: як збирали свідчення
Емілія зазначає, коли команда тільки починала збирати свідчення, не думали, що вони стануть повноцінним проєктом.
«Але нині на нашому сайті понад 300 історій. Ми активно розвиваємо Ютуб-канал, підключаємо різні соцмережі та організуємо заходи з метою популяризації проєкту».
Зокрема, завдяки цьому спрацювало так зване «сарафанне радіо». Люди чули про проєкт і самі зверталися до Харківської правозахисної групи, аби розповісти свою історію. Деякі ділилися пережитим з юристами й журналістами, які їздили Україною збирати свідчення.
«Ми випустили цикл роликів у колаборації зі службою пошуку дітей «Магнолія». Почали залучати журналістів, які регулярно виїжджають у гарячі точки. Спочатку нашими героями були звичайні люди. Жителі Бучі, Бородянки, Ізюма, Херсона, Маріуполя та інших окупованих на початку війни територій».
Деякі з цих історій можуть здатися однотипними, особливо якщо йдеться про мешканців невеликих міст або сусідів і родичів.
«Але, по-перше, схожість оповідань вкотре доводить, що все відбувалося саме так, як описують наші герої. Що солдати армії рф діяли з особливою невибірковою жорстокістю».
Більшість відеоінтерв’ю записувалися безпосередньо на місцях — на тлі зруйнованих або згорілих будинків, у модульних містечках.
«Жодних постановок, жодних багаторазово записаних дублів. Життя, як воно є. Тут слід зазначити, що історії проходять модерацію. Наші співробітники фіксують руйнування, збирають дані про загиблих або зниклих безвісти, перевіряють інформацію і, якщо людина згодна поділитися своєю історією в публічному просторі, беруть інтерв'ю. А далі вже справа техніки та робота команди».
Також команда проєкту брала інтерв'ю у лідерів думок і публічних людей. Ще є цикл розмов з громадянами іноземних держав, які приїхали підтримати Україну в її боротьбі. Серед них — професор із США Джон Голл, який провів дев'ять тижнів в Україні та побачив сліди культурного геноциду; канадський волонтер Пол Х'юз, який поїхав на окуповану територію евакуювати дівчинку і сам опинився в полоні; американський волонтер Патрік Лавлес, що допомагав ексгумувати тіла в Бучі, а потім взагалі переїхав з дружиною в Україну. Є інтерв'ю з відомою російською фотографкою Вікторією Івлєвою, яка зараз живе в Україні.
«Мені здається, що саме в цьому є цінність нашого проєкту. Ми не прагнули і не прагнемо якихось сенсаційних матеріалів і постановочних інтерв'ю виключно з відомими чи якимись «правильними-потрібними» людьми. Ми готові вислухати всіх. Ну, і, звичайно ж, цінне те, що ми готові вислухати та опублікувати практично будь-яку думку. Звичайно, якщо воно не суперечить чинному законодавству».
Окреме місце — Маріуполь
Одними з перших свідчень, які збирала команда проєкту, були саме від жителів Маріуполя, яким вдалося вибратися з облоги. В той час навіть створили спеціальну «Маріупольську групу», до якої увійшли як представники Харківської правозахисної організації, так і мешканці міста. Завдяки плідній роботі вдалося зібрати купу фактів про геноцид, який спричинила російська армія. В підсумку команда видала книгу «Голоси війни. Маріуполь». Туди увійшли 24 історії очевидців подій.
У книзі зібрані свідчення маріупольців
«Книга вийшла українською та англійською мовами. А ілюстраціями до неї стали картини відомого українського художника Матвія Вайсберга та фотографії маріупольського фотохудожника Євгена Сосновського, який, попри величезні ризики, зміг не лише зафіксувати життя в обложеному Маріуполі, а й вивезти фотоархів на територію України».
Придбати книгу можна на сайті «Книгарня Є» або завантажити на сайті бібліотеки Харківської правозахисної групи. Книга містить QR-коди, перейшовши за якими, можна переглянути відеоінтерв’ю, розміщені на каналі ХПГ.
«Цього року ми випустили фільм «Голоси війни. Маріуполь». Незабаром вийде фільм про роботу наших юристів із людьми, які постраждали внаслідок російської агресії».
Бути почутими й за кордоном
Емілія каже, наразі вони працюють над тим, аби вийти на міжнародну арену. Зокрема, на початку 2023 року вони запустили новий проєкт у колаборації з глобальною ініціативою Т4Р та МАМ «Меморіал». Організації «Меморіалу» у Чехії, Польщі, Франції, Італії, Німеччині переклали інтерв'ю, створили субтитри для відео національною мовою та розмістили їх на своїх сайтах та сторінках у соціальних мережах та інших медіа.
«За підтримки МАМ «Меморіал» ось уже другий рік проєкт «Голосу війни» представляється на найбільшому у світі книжковому ярмарку у Франкфурті-на-Майні. Наші історії транслюються на екрані з німецькими субтитрами. Будь-який відвідувач виставки може надіти навушники та послухати їх».
Керівник ХПГ Євген Захаров на презентації книги “Голоси війни. Маріуполь” у Франкфурті-на-Майні
За словами Емілії, команді вкрай важливо, аби світ почув всіх українців.
«Багатьом людям за кордоном, які не є безпосередніми учасниками чи жертвами збройних конфліктів, властиве почуття співпереживання. Але якоюсь мірою це знеособлене співпереживання. Тому наш проєкт допомагає персоналізувати цих людей, почути їхні голоси. Ну, і не варто забувати про інформаційні війни, в яких ми протистоїмо ЗМІ країни-агресора, які часто пишуть, що армія рф завдає ударів виключно по військових об'єктах, не торкаючись цивільних. Це також важлива частина нашої роботи. Показати правду, як вона є».
Свої в Telegram 
