Америка замість Німеччини. Як кота родини Єфременкових з Горлівки депортували з Маямі
Його чекала смерть
Дар’я родом з Горлівки, її чоловік Павло — з Донецька. Познайомились у Горлівському інституті іноземних мов. Чотири роки товаришували, а на п'ятому курсі почали зустрічатися. Одружилися 12 грудня 2012 року, родина виховує трьох дітей — 11-річного Мирона, трирічного Мирослава та Міліті, якій рік. Але про все по порядку.
Кіт в родині Єфременкових з’явився влітку 2011 року. Біля під'їзду Дар'я знайшла коробку з чотирма кошенятами. І тільки одне з них було живе.
Дар'я і Павло
“Він був увесь у лишаях, болячках, із заплившими очима. І, звичайно, з блохами. Якби в той день не забрала до себе, то на ранок і це кошеня вже померло б. Я відходила його, пролікувала і відтоді цей білосніжний красень живе з нами”.
“Не чіпайте кота, і він вас чіпати не буде”
Кота назвали Миш. А історія цього прізвиська така: коли Дар’я принесла кошеня додому, то на сто відсотків була впевнена, що це саме кішка. Тому в родині тваринку почали звати Мишкою.
“А потім найдьониш підріс і з’ясувалося, що це зовсім не Мишка. Ми вже звикли до цього прізвиська, тому кіт автоматично став Мишем. Чоловік за котом прибирає, годує, купає, але Миш все-таки мій, бо спить тільки зі мною, по п’ятах ходить. Він з характером: можна погладити тільки тоді, коли він це дозволить, якщо хтось з дітей хоче з ним погратися, Миш розвертається і йде.
Коли до нас приходять гості і хочуть його погладити, ми постійно попереджаємо: “Не чіпайте кота, і він вас чіпати не буде”. Але мало хто до цього прислухається, навпаки — намагаються погладити і потіскать Миша. А він якимось дивом вміє точково одним ударом кігтя бити прямо у вену, і потім ми бігаємо навколо людини, бо не можемо зупинити кров. Такий от у нас живе горлівський бандюга”.
Ледве виїхали з окупованої Горлівки
Тільки-но в Горлівці навесні 2014 року почалися бойові дії, Дар’я з чоловіком і однорічним сином поїхали. Як і багатьом переселенцям, їм довелося покинути рідну домівку — за кілька років до окупації Горлівки Єфременкови з допомогою батьків придбали квартиру.
“З маленьким сином і двома валізами ми ледве виїхали з Горлівки. Кіт залишився з моїми рідними. Через чотири місяці мама з сестрою привезли його в Черкаси. Чоловіку запропонували роботу, тому ми тут і оселилися. Важко було: зарплатня невисока, я в декреті і отримую переселенську допомогу від держави 400 гривень на дитину та 800 на себе, при тому що оренда квартири немаленька. Тому ми вирішили, що чоловік їде за кордон працювати, і так він весь час і працював за кордоном. Скільки ми жили в Черкасах, стільки чоловік був на заробітках і лише іноді приїздив в Україну. Побував в європейських країнах, ще в Америці та Мексиці”.
Діти Єфременкових
Коли син пішов у дитячий садок, Дар’я одразу влаштувалася на роботу за спеціальністю — вона педагог. Сім років поспіль вона викладала черкаським дітям ментальну арифметику, зі своїми учнями їздила на міжнародні олімпіади, де змагалися десятки команд з різних країн світу. А останні роки до повномасштабного вторгнення Дар’я працювала у загальноосвітній школі — викладала географію.
Чоловік працює, діти навчаються, я волонтерю
На початок великої війни в родині було двоє дітей, третя — донька, народилася рік тому вже у Німеччині. З першими вибухами Дар’я вирішила не гаяти часу.
“У нас був досвід евакуації з Горлівки, ми тоді затягнули з від'їздом. Чоловік сказав, щоб терміново збиралися і виїжджали. Через волонтерів нам вдалося виїхати до Німеччини. Зараз живемо у місті Есслінген-на-Неккарі, це біля Штутгарту. Нам тут вдалося успішно інтегруватися. У чоловіка вже рівень знання німецької В2, і це просунутий рівень знання мови. Він працює з електронікою у крупній німецькій фірмі. Був конкурсний відбір на практику, з 25 людей пройшли лише троє, серед них мій чоловік. Старший син навчається у п'ятому класі, молодший відвідує дитячий садочок, донька зі мною, а я — волонтерка у будинку для людей похилого віку, доглядаю за дідусем з Києва і бабусею з Миколаєва. Вони тут самі і потребують допомоги. Доглядаю за ними, щоб вони не почувалися самотніми, вирішую їхні різні питання. Роблю це абсолютно безкоштовно, але натомість отримую дуже багато позитивних емоцій. Також українським дітям раз на тиждень викладаю ментальну арифметику, те, в чому я знаюся”.
Група маленьких українців, яким Дар'я в Німеччині викладає ментальну арифметику
Так як Павло вже працює, то держава значно урізала допомогу родині. Але через те, що сім’я багатодітна, і однієї зарплатні недостатньо, тому щомісяця Єфременкови отримують грошову підтримку. І ще держава підтримує дітей, які зареєстровані в Німеччині, і надає на кожного по 250 євро. Це як в Україні щомісячна допомога у розмірі 860 гривень.
Про життя у Німеччині і багатодітну родину з гумором
У Німеччині, знаходячись у декреті, Дар’я почала розвивати власний TikTok. Днями виповнився рік, як вона показує і розповідає про життя багатодітної матері за кордоном.
“Ми тут з чоловіком двоє, у нас немає більше ніякої допомоги. Розповідаю, як ми справляємося з нашою малечею, які успіхи у старшого сина. Намагаюся робити це з гумором і показувати позитивну сторону материнства, бо я завжди мріяла про ту родину, яку зараз маю. І мені подобається ділитися чимось приємним, позитивним в той час, коли так багато негативного навколо. Хочеться якийсь такий промінчик сонця, щоб були не тільки погані новини, а й щось таке більш веселе і добре”.
Родина Єфременкових у Німеччині
А розпочалося все з ролика, де Дар’я говорить українською мовою, а старший син німецькою.
“Я нічого не розумію, але намагаюся теж говорити німецькою, а син з мене сміється. Людям сподобалося, бо багато хто побачив себе. Адже діти набагато швидше інтегруються і вчать нову мову, а дорослим це зробити значно важче. Якщо я не покращу рівень німецької, то сину навіть не доведеться “шифруватися” при мені, коли він буде розмовляти з друзями. Але я вивчаю мову, як би важко вона не давалася, бо треба. Відвідую курси, у червні у мене має бути іспит на рівень B1, сподіваюся здати його успішно. А там подивимось, як буде. В планах, щоб донька пішла в дитячий садочок, а я працювала і покращувала свою німецьку. Звісно, хотілось би працювати за фахом. У мене і зараз є пропозиції щодо викладання ментальної арифметики, але все впирається у знання мови”.
Горлівський бандит Миш, якого депортували з Маямі
Розголосу в соцмережі наробив один з останніх дописів — Дар’я розповіла про свого депортованого з Америки кота, як він з Черкас через Маямі доїхав до Німеччини. Такі мандри тривали два тижні і коштувало це родині майже нічого, крім 50 євро перевізнику і купи нервів. Хоча спочатку дорога з Черкас до Штутгарта мала коштувати 300 євро.
“Ми довго обирали перевізників, і нарешті знайшли з гарними відгуками, і по ціні нас влаштовувало. Шлях був такий: Черкаси-Київ-Чернівці-Варшава-Штутгарт. Ми дуже хвилювалися, бо він домашній, але нас запевнили, що кіт доїде за три дні з комфортом і піклуванням. Але в Польщі все пішло не за планом”.
Майже весь час перевізник був на зв’язку з родиною, писали, що все чудово, Миш гарно почувається і скоро буде у місці призначення. Але в день, коли він мав би приїхати, перевізник зник.
“Вже ввечері нам нарешті відповіли, але ми почули не те, що очікували. У них забрали всіх тварин, бо у перевізника були не все добре з ліцензією. Сказали, що всі тварини з автобуса в притулку, і відключилися. Ми в повному шоці, бо притулок в іншому кінці Німеччини. Але ще у більшому шоці ми були, коли додзвонилися до притулку. Нам підтвердили, що тварини у них”.
Єфременкови знову почали телефонувати перевізнику, і після довгих сперечань їм сказали, що кіт на перетримці у Варшаві. Бо він так і не виїхав у тому автобусі і з ним усе добре. Я попросила надіслати відео, бо я вже не вірила у ці байки. Та після цього перевізник знову затих на добу”.
І раптом телефонний дзвінок, на тому кінці кажуть: “Ваш кіт в Маямі, ми переплутали його з іншою кішкою. Вона зараз у Німеччині, а ваш полетів в Америку”.
“Уявляєте рівень мого здивування? Я додзвонилася до власника кішки, і ось його історія — приїжджає в аеропорт за своєю кішкою, а йому виносять нашого білого Миша. Звісно, він його там і залишив. А у мене був такий розпач, думала, що ніколи не побачу свого горлівського бандита. Але вийшли на зв'язок ті перевізники, сказали, що кота депортували, і він летить назад до Варшави. Мого кота депортували з Маямі!
Депортований з Маямі Миш. Тепер він щасливий, бо поруч зі своїми люблячими господарями
Далі цей бідолаха прилетів в столицю Польщі, там вже віддали його перевізникам. Всі поневіряння країнами зайняли два тижні, й нарешті Миш знову з нами і проживає свою щасливу старість в люблячій родині”.
Наприкінці розмови з’ясувалося, що історія про кота річної давнини. Тоді Дар’я вперше розповіла про неймовірні мандри Миша, але через малу кількість підписників історія не набула розголосу. І через рік Дар’я вирішила її переповісти. Про горлівського кота, якого депортували з Маямі в Німеччину, дізналися тисячі людей, в тому числі й редакція Свої.
Свої в Telegram 
