Маріуполець Дмитро Каци 1000 днів у російському полоні. Рідні не знають, де тримають військового

Ми потоваришували після смерті моєї матері

Катерина і Дмитро познайомилися у 2010 році у рідному Маріуполі. У них двоє дітей — 14-річна Софія і 6-річний Роман. Дмитро працював слюсарем-ремонтником на металургійному заводі “Азовсталь”.

Ірина Шабатура згадує про знайомство з Дмитром. Про нього вона дізналася від двоюрідної сестри, а згодом Катерина їх познайомила.

“Чесно зізнаюся, спочатку наші стосунки були не дуже, бо у нас обох запальний характер. Але з 2016 року все змінилося, після втрати мами. Коли всі рідні вже займались своїми справами, Дмитро був завжди зі мною, коли я була вихідна.

Пам’ятаю, як поверталася з нічної зміни, я тоді працювала в газовому цеху на “Азовсталі”, а він приїздив з Лівого берега, щоб разом випити кави

А ще була випадкова зустріч: 23 лютого 2018 року, знову ж таки, повертаючись з роботи, зустріла його на зупинці. У Дмитра так сяяли очі. Питаю, що з тобою, чому ти тут? А він каже, зараз каву п’ю і їду у пологовий будинок, дружина народжує. Ми посміялися, що Катя не захотіла зустрічати гостей, бо я зі своєю родиною увечері мала до них приїхати. Потім, коли я була вагітна, жартував, мовляв, давай малого запишу на себе, щоб комуналку було менше платити. Так він хотів мене підбадьорити”, — розповіла Ірина.

Ірина з чоловіком і сином на акції "Не мовчи! Полон вбиває!" (по центру)Автор: особистий архів

У 2019 році Ірина звільнилася з "Азовсталі" і поїхала з Маріуполя на заробітки до Чехії. Коли повернулася, на неї чекала новина — Дмитро вирішив стати на захист України і долучився до лав Збройних сил України. У квітні 2020 року він пішов служити до 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади майстром номера обслуги.

День народження сина, а наступного дня вторгнення росіян

23 лютого 2022 року Дмитро був вдома з родиною, вони святкували четвертий день народження сина.

“А вранці наступного дня йому зателефонував командир і наказав прибути на місце проходження служби через повномасштабне вторгнення росії. День народження сина ми святкували в селі, там і залишились, а Дмитро поїхав до Маріуполя,” — розповіла дружина.

Дмитро КациАвтор: особистий архів

Поки було світло, зідзвонювались або списувались. Востаннє Катерина спілкувалася з Дмитром 1 березня.

“Село, де ми залишилися, вже було окуповане росіянами. Ми жили без світла, інтернету і мобільного зв’язку. Від обстрілів ховалися з дітьми в погребі. Через деякий час почалися фільтрації та обшуки в оселях сімей військовослужбовців. Мене також не оминули, були обшуки й допити,” — розповідає Катерина.

Остання зустріч Ірини і Дмитра була 26 лютого. Вона тоді сказала йому: “Збирай необхідні речі, бери дружину з дітьми і виїжджай у безпечне місце.” Військовий відповів, що цього не буде. Він залишається битися з росіянами за свій рідний Маріуполь.

“Ми трохи листувалися, останнє повідомлення від нього датоване другим березня. Потім ще був пропущений 14 березня, за день до нашого виїзду з Маріуполя”, — розповіла Ірина.

З окупації на пошуки чоловіка

У квітні в окупованому селі, де була Катерина, почали відновлювати світло та інтернет. Першою на зв’язок з нею вийшла рідна сестра Дмитра, яка з Маріуполя евакуювалася до Німеччини.

“Ми разом почали шукати чоловіка через інтернет. У травні я натрапила на списки військовополонених, яких взяли на заводі імені Ілліча. Там було прізвище і мого коханого. А згодом знайшли відео, на якому його допитують”, — пригадує Катерина.

Дмитро на допитіАвтор: особистий архів

Тоді родина вирішила їхати з окупованої території. У червні Катерина з дітьми пройшли російську фільтрацію і приїхали до Києва. У столиці жінка почала звертатися до різних інстанцій, аби дізнатися, де утримують Дмитра.

“У липні, через місяць після звернень, почала отримувати відповіді. Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив, що мій чоловік у російському полоні. За майже три роки, відколи Дмитро за ґратами, я отримала від нього лише одного листа. Зі здоров’ям погано. Остання інформація від хлопців, яких обміняли, була така: мого чоловіка перевезли з Каменськ-Шахтинського до іншої колонії, але до якої саме, невідомо. Я стовідсотково впевнена, що Дмитра жодного разу не вносили до списків на обмін, мене тільки “годують” обіцянками”, — каже Катерина.

Катерина (зліва) з двоюрідною сестрою СвітланоюАвтор: особистий архів

Дуже любимо і чекаємо!

Діти дуже сумують за батьком. Особливо Роман. Хлопець постійно запитує у матері, коли татко повернеться додому.

“Мій чоловік — сенс мого життя, опора і підтримка. Дуже любимо його і чекаємо!”, — каже Катерина.

Роман на акції в підтримку військовополоненихАвтор: особистий архів

За 12 днів до великої війни Ірина була в гостях у родини Каци. Каже, що разом гарно провели час.

“Що запам’яталося — Дмитро сказав, що не буває рожевих дельфінів. Я знайду їх для тебе, ти тільки повернися! Ми чекаємо його, кожен обмін моє серце завмирає, я думаю, що ось цього разу він точно вже буде з нами, але на жаль…”, — говорить Ірина Шабатура.

Не забувайте про нас. Засуджений на 22 роки "азовець" “Лєкс” звернувся до українців з полону

Будете шукати, підете слідом. Окупанти три роки тримають у неволі Віталія Гаманця — ось його історія

Матвій ніколи не бачив тата, але чекає його. Оборонець Маріуполя Влад Федосєєв третій рік у полоні