Матвій ніколи не бачив тата, але чекає його. Оборонець Маріуполя Влад Федосєєв третій рік у полоні
Відчувала, що у нас буде син
За професією Ольга Крайня машиністка крана, практику проходила на металургійному заводі імені Ілліча. З Владиславом познайомилася ще під час навчання у металургійному профучилищі, і це сталося випадково. Наприкінці жовтня 2020 року.
“Мене на прогулянку запросив інший хлопець, і в цій компанії був Влад. Вони обидва військові, служили в одній частині. На жаль, цей хлопець загинув у Маріуполі”.
Ольга і Влад
Через місяць після знайомства Владислав і Ольга з’їхалися. Спочатку жили у квартирі разом з побратимом, а згодом стали винаймати окреме житло в Приморському районі. А через рік, у січні 2022, їх чекала приємна новина — Ольга завагітніла. Закохані одразу ж почали думати над ім'ям для дитини.
“Я мріяла про доньку, а Влад про сина. Якщо народиться донька, то назвемо її Таїсією, якщо хлопчик — Матвієм. На цих іменах ми зійшлися, вони нам подобаються. І хоча УЗД на визначення статі дитини було ще зарано робити, я відчувала, що у нас буде саме Матвій”.
Попереджав, щоб їхала, а я не могла залишити в Маріуполі найріднішу людину
Звісно ж, були розмови про весілля, планували офіційно створити родину у березні, але не судилося. Всередині лютого Влад попередив Ольгу, що ситуація загострюється, росія накопичує свої війська біля наших кордонів. Вранці 24 лютого по тривозі його викликали у військову частину — хлопець служив у військовій частині 3057 (12-та бригада спецпризначення “Азов”), був водієм роти матеріально-технічного забезпечення (РМТЗ).
Влад
“Коли Влад йшов, сказав, щоб збирала речі і їхала з міста. Я не послухалася його, залишилася. Звісно, потім сто разів пожалкувала про своє рішення. Але тоді я не уявляла, як можна кинути найріднішу людину і поїхати в безпечне місце”.
Кілька днів Ольга залишалася у квартирі з кішкою Леді. ”Британку” дівчині подарував Влад. Коли поруч стало дуже гучно і страшно, Ольга з Леді перебралися по сусідству до подруги. У неї теж хлопець служив в одній частині з Владом і, на жаль, загинув у міських боях.
Леді
“Влад так швидко збирався, що багато чого з речей не взяв. Тому я склала йому в сумку різний одяг, щось з їжі, косметичні засоби тощо. Це здається було 28 лютого, і вже ніякий транспорт не працював, таксі теж. Тож я пішла пішки до того міста, де їхній підрозділ базувався. Йшла десь дві години в один бік. Коли нарешті дісталася і побачила свого коханого, то одразу навернулися сльози. Він був втомлений, весь брудний, вже відросла борода, і ці сумні очі...
Влад у Маріуполі
Ніколи їх не забуду. Я починаю плакати, а Влад так міцно до себе притулив і прошепотів, що все буде добре”.
Вазон з квітами на 8 Березня
Ще через кілька днів Ольга з Владом знову побачилися — він привіз продукти, воду і навіть пічку з газовим балоном. Бо дуже переймався за кохану. Владислав зробив все, щоб Ольга не виходила на вулицю і не ризикувала не лише власним життям, а й життям їхньої майбутньої дитини.
“Влад же був водієм, то він зібрав пакети від побратимів і розвозив їхнім рідним. Так зміг зі мною того разу побачитися. Щоправда, зустріч тривала не більше п’яти хвилин. Ми обійнялися, і він поїхав”.
Потім була ще зустріч. Восьмого березня Владислав приїхав привітати Ольгу зі святом. З собою взяв кілька шоколадок.
“А ще у нього був вазон з квіткою, вона була трохи зав’ялою, але це було так щемливо.
Квіти від коханого на 8 Березня
Навкруги пекло, а коханий знайшов можливість приїхати, привітати і навіть зробити подарунок. Влад тоді сказав, щоб за першої ж можливості поїхала з Маріуполя, бо йому буде спокійніше робити свою справу, коли він знатиме, що я у безпеці”.
Змогла вивезти документи коханого
То була їхня остання зустріч, далі вони спілкувалися тільки повідомленнями, ще кілька разів Влад телефонував коханій, уже з "Азовсталі".
“Якось ми готували їжу на багатті, а з літака на сусідній будинок скинули авіабомбу. Я тоді на власні очі побачила, як чоловіку відірвало голова. Це було жахливо, від побаченого скрутило шлунок, і мені стало погано. Потім вдруге стався вибух, і своїм тілом мене накрив незнайомець. Я була в шоковому стані, що на деякий час втратила мову і не подякувала йому. Але в розмові з Владом я описала того чоловіка, з’ясувалося, що він його знає. Тож коли Влад повернеться з полону, ми спробуємо знайти ту людину, щоб подякувати”.
У квартирі у подруги з її батьками Ольга прожила аж до дня від'їзду — до 18 березня. Вони поспіхом збиралися, тому Ольга взяла тільки кішку і документи Владислава. А свої забула.
Ольга згадує те жахіття, яке бачила, коли їхали вулицями Маріуполя, де нещодавно було мирне життя. Всюди вирви від снарядів, згорілі автівки, тіла загиблих.
“На вулиці Левченка, це в Кальміуському районі, побачили колону з машин і приєдналися до них, так і виїхали. Дуже довго їхали до Бердянська. Я зупинилася там ненадовго — шукала варіанти, щоб дістатися на підконтрольну територію. Тоді був чат, де люди писали, хто, коли і куди їде, розклад автобусів тощо. І я написала, що вагітна, зі мною кішка. Спочатку ніхто нічого не написав, я написала ще раз і відгукнулася родина з Маріуполя. Наступного дня вони зателефонували, сказали, що на збір у мене є лише 10 хвилин. Заїхали за мною на базу відпочинку, де розміщували маріупольців. І ми разом поїхали до Запоріжжя, а далі до Дніпра. Вони навіть ні копійки з мене не взяли, хоча я пропонувала. Зараз ця родина за кордоном, я їм дуже вдячна за ту допомогу в такий важкий час”.
Сподівалися, що з полону вийде до пологів
Ольга оселилася у Харкові, щоб бути поближче до рідних Влада. Вони з села на Харківщині, яке було не довго окуповане росіянами. Дівчина згадує, під час листування дізналася, що у коханого поранене ліве плече. Хлопці пішли в бій — з 14 повернулося тільки троє, серед них і Влад. Та це ще було не все — Владислав з “Азовсталі” вийшов у російський полон в останній день, 20 травня. Напередодні він зателефонував коханій, Ольга сказала йому, що у них буде син.
Владислав на "Азовсталі"
“Хоча насправді я тільки збиралася йти на УЗД, але відчувала, що буде саме син, для якого ще в мирні часи ми разом обрали ім’я”.
Ольга переповідає ту розмову з болем у серці.
“Від новини, що буде син, Влад розплакався. Сказав, що йде у полон, тому знищує свій телефон і буде без зв'язку. Запитав, чи буду я його чекати. Я сказала, звісно. Порахували, що якраз ті обіцяні 3-4 місяці пройдуть, і він встигне якраз на пологи”.
Від потрясінь почалися проблеми із серцем — лікарі заборонили народжувати самостійно
У Харкові Ольга прожила всю вагітність і майже перед пологами переїхала до столиці. На цьому наполягли батьки побратима. Вони орендували для неї квартиру і домовилися з лікарями.
“Лікарі заборонили мені народжувати самій, бо виявили проблеми з серцем. До повномасштабної війни у мене з ним все було добре. Проблеми почалися пізніше, і сталося це через пережите в Маріуполі, а ще через постійні хвилювання за Влада. Лікарі сказали мені, що може не витримати серце”.
Ольга і Матвійчик
Матвій народився 29 вересня, за кілька днів до дня народження Влада, він народився 1 жовтня. Ось такий міг би бути для оборонця Маріуполя подарунок, якби його дійсно звільнили через 3-4 місяці, як обіцяли перед виходом у полон.
“Дуже довго, десь рік, Влад вважався зниклим безвісти, але згодом інша сторона підтвердила, що він у них у полоні”.
Пишу листи у в’язницю і щодня розповідаю про наше з сином життя
Один з побратимів, який два місяці тому вийшов на волю, знайшов Ольгу і передав їй довгоочікувану звістку від коханого. Влад зараз у в’язниці у місті Камишин Волгоградської області. Тримається, як фізично, так і морально. Мріє обійняти наречену і нарешті побачити сина. Ще через побратима передав, що після повернення з полону вони з Ольгою обов’язково одружаться.
Матвій чекає татка з полону
Нещодавно у Ольги з’явилася можливість писати коханому. Вона вже відправила десятки листів, та чи доходять вони до Влада, дівчина не знає.
“У мене немає батьків, вони померли ще задовго до всього цього жахіття в Маріуполі. І Влад мені завжди казав, що ми разом створимо міцну і повну родину. А я продовжую писати йому в соцмережі. Розповідаю, як пройшов наш з Матвієм день, що трапилося нового й цікавого, надсилаю світлини. Ми з сином любимо його. Чекаємо, коли повернеться з полону і зможе все це прочитати. Крім нас на повернення Влада чекають брат Ярослав і сестра Вікторія, і, звісно ж, батьки. Костянтин Анатолійович і Неля Павлівна дуже люблять онука. Якби не підтримка рідних мого коханого, то я б в очікуванні зійшла з розуму”.
Ольга з батьком Владислава на акції в Києві
За можливості Ольга виходить на акції "Не мовчи! Полон вбиває!". Каже, дуже важливо, аби суспільство продовжувало боротися за визволення героїв, як це робили вони навесні 2022 року в Маріуполі.
Свої в Telegram 
