Будете шукати, підете слідом. Окупанти три роки тримають у неволі Віталія Гаманця — ось його історія
Свавілля окупантів
Донька Віталія — Катерина, з початком повномасштабної війни евакуювалась до Німеччини. Батько зателефонував їй 9 квітня 2022 року о п'ятій годині вечора. Чоловік сказав їй, що їде до іншого села, аби знайти прихисток у знайомого. Бо його будинок у Єгорівці потрапив під обстріл. Дорога до Благодатного буде не простою, бо треба було проїхати через безліч блокпостів окупантів.
Катерина каже, саме тоді вона востаннє чула голос тата. На одному з блокпостів так званої "днр" Віталія затримали, забрали машину, всі документи й особисті речі. Відтоді ні Катерина, ні інші родичі нічого не знали про Віталія. Допоки окупанти самі не прийшли.
“Оскільки машина, на якій тато виїздив з села, належала моєму чоловікові, який тоді теж був в окупації, до нього додому прийшли російські військові і повідомили, що батько у них. Вони сказали єдину фразу: “Не шукайте і забудьте. Будете шукати, підете слідом”, — згадує Катерина.
Та попри погрози, родина одразу ж почала подавати заяви про зникнення Віталія. Залишали інформацію всюди, аби тільки швидше був хоча б якийсь результат — використовували онлайн-платформи, зверталися до міжнародних організацій. Намагалися самостійно знайти бодай якусь інформацію про Віталія Гаманця.
Однак численні звернення до поліції, СБУ, Міжнародного Комітету “Червоного Хреста”, Координаційного штабу, Офісу Президента, інших структур, у тому числі російських, не давали результату — звісток про Віталія не було. Рідні не могли дізнатися, де саме перебуває чоловік і чи живий він.
Я часто пишу татові листи, але не знаю, чи він їх отримує
Через деякий час з окупації на підконтрольну українській владі територію вдалося виїхати чоловіку Катерини. Він одразу ж подав письмову заяву про зникнення родича до поліції. Цю заяву також зареєстрували в СБУ.
Лише через рік від моменту пошуків Віталія Гаманця рідні вдалось через "Червоний Хрест" отримати його лист. Він писав, що перебуває десь на території росії і дуже сподівається на обмін.
“Я часто пишу листи татові, розповідаю, як наша родина його любить, бореться за його визволення і прошу його не втрачати надії. Передаю їх через “Червоний Хрест”. Але не знаю, чи доходять до нього ці листи…”, — з сумом каже Катерина.
Поверніть мого цивільного батька з полону!
Майже через два роки після викрадення, у січні 2024, родина вперше знайшла звільненого полоненого, який був у тій же в’язниці, де утримували Віталія Гаманця. Чоловік підтвердив, що бачив його. Це стало для Катерини підтвердженням того, що її тато живий.
Катерина Кас'янова тримає плакат з фотографією батька, який знаходиться у російському полоні
“Досі не існує жодного механізму, який би дозволив повернути цивільних полонених з рук агресора. За весь цей час — майже три роки, жодна структура, що займається поверненням полонених, не змогла знайти відповіді на питання — чому мій батько досі в полоні. Технічні та бюрократичні перепони, відсутність механізму повернення цивільних з російського полону, а також відсутність чіткої відповіді від державних структур — все це ставить нас у безвихідь”, — розповідає донька полоненого.
Восени 2024 року родина отримала ще одну надію — після чергового обміну полоненими військовий, який перебував в одній камері з Віталієм, підтвердив місце його утримання. Рідні знову зверталися до влади, зустрічалися з представниками Координаційного штабу і офісу Омбудсмана, але поки безрезультатно.
Щоб отримати більше інформації, Катерина продовжувала шукати інших родичів людей, які були чи досі залишаються у полоні. В одній з таких груп вона знайшла дівчину з Новомайорського Волноваського району, чий батько потрапив до полону того ж дня, що й Віталій.
“Ця дівчина наразі у Москві, проте вона теж не може достукатися до тієї влади та отримати хоч якусь інформацію про свого батька”, — каже Катерина.
Рідні Віталія Гаманця сподіваються, що усі, хто нині займається поверненням українців з російського полону, все ж розроблять якийсь чіткий механізм повернення саме цивільних.
Заклик Катерини: "Поверніть мого цивільного батька з полону" — прохання родини Віталія Гаманця і крик душі багатьох українських родин, які борються за те, аби повернути своїх рідних людей додому.
Свої в Telegram 
