Хто збив російський літак Іл-76 і чи були на борту українські військовополонені. Розслідування МІПЛ

Новина про збиття Іл-76: як все відбувалося

Ранок 24 січня у Харкові розпочався з повітряної тривоги. Причина була та сама, що й зазвичай останнім часом — загроза пусків керованих авіабомб (КАБів) тактичною авіацією армії рф. Сирена пролунала о 9:49 і тривала рівно пів години. По той бік кордону, у Бєлгородській області, також лунав сигнал повітряної тривоги. Там сповіщення про небезпеку прозвучало через 22 хвилини після української тривоги, а відбій оголосили о 10:42 за київським часом (11:42 за московським).

Об 11:50 за київським часом (10:50 за московським) у локальному бєлгородському телеграм-каналі "Белгород онлайн", який має 1,5 тисячі підписників, з’явилося повідомлення про збиття українського безпілотника. Через п’ять хвилин губернатор Бєлгородської області В’ячеслав Гладков підтвердив, що сталася надзвичайна подія, і оголосив, що виїжджає на місце.

Місцеві жителі та регіональні телеграм-канали швидко почали публікувати відео очевидців. Одне з них, тривалістю 27 секунд, привернуло особливу увагу. На 21-й секунді відео видно, як літак стрімко знижується, заходить за лінію дерев і потім спалахує, ймовірно, від зіткнення із землею.

Об 11:05 за київським часом (12:05 за московським) на тг-каналі "РИА Новости" з’явилося відео із засідання військового комітету Держдуми Росії. У ньому прозвучало підтвердження: “Сталося падіння військово-транспортного літака Іл-76. Екіпаж встиг повідомити про застосування зовнішнього впливу”.

Момент падіння літака ІЛ-76Автор: з мережі

Наступного дня, 25 січня 2024 року, Слідчий комітет РФ опублікував перші кадри з місця авіатрощі, а також заявив про початок слідчих дій. Російські канали поширили кадри зйомки з дрону, на яких видно місце катастрофи: без деталізації, там показали лише фрагменти тіл і паперові документи. Росія повідомила: знайдено 670 фрагментів тіл 65 осіб. При цьому цифра не включає членів екіпажу та представників військової поліції, яких, за офіційною версією РФ, було дев’ятеро.

Журналісти проєкту “Схеми” (Радіо Свобода) ідентифікували членів екіпажу літака. Загибель трьох із них була підтверджена рідними вже наступного дня після катастрофи. Це штурман корабля Олексій Високін, командир Станіслав Беззубкін і бортінженер Андрій Пілуєв.

Крім того, під фото бортового радиста Ігоря Саблінського в соцмережах почали з’являтися коментарі зі співчуттями щодо його загибелі. У складі екіпажу також були бортінженер авіадесантного обладнання Сергій Житєньов та помічник командира Вадим Чмірьов.

Серед супровідників військовополонених згадується лише одне ім’я — Ігор Гавриш.

Списки полонених

Минуло дві години після падіння літака, і у телеграм-каналі російської пропагандистки Маргарити Симоньян з’явився список із 65 прізвищ. До нього додавалася примітка: “Всі вони — українські військовополонені, які перебували на борту Іл-76 та прямували на обмін”.

Цікаво, що жоден офіційний російський орган або федеральні медіа не підтвердили і не спростували інформацію, оприлюднену Симоньян. Згодом на засіданні військового комітету Держдуми російський депутат Андрій Картаполов заявив, що на борту літака перебували 65 українських військовополонених, шестеро членів екіпажу та троє осіб супроводу.

Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) провела детальний аналіз списку, опублікованого Симоньян. З’ясувалося, що щонайменше 21 військовополонений із цього списку має свідків, які підтвердили їх утримання. Деяких із них бачили 3 січня, інших — 22 або 23 січня 2024 року.

Більшість полонених, згідно зі свідченнями, утримували в СІЗО № 2 у Вязьмі Смоленської області. По кілька було помічено у інших виправних колоніях — № 10 у селищі Ударний Зубово-Полянського району Мордовії, № 7 у місті Пакіно Володимирської області та № 1 у місті Донський Тульської області. Свідки стверджували, що загальний стан здоров’я цих полонених був задовільний.

Збиття літака: реакція України

24 січня 2024 року о 10:25 українські телеграм-канали та медіа поширили повідомлення про збиття російського літака Іл-76. Серед них була і “Українська правда”, яка зазначила, що джерела в Збройних силах підтвердили причетність ЗСУ до цього удару. Згодом новину відредагували, додавши: “Джерела в Генштабі стверджують, що літак перевозив ракети для ЗРК С-300”.

Того ж дня Головне управління розвідки Міноборони України заявило, що росіяни планували обмін військовополоненими. Україна мала повернути близько 200 військових. Водночас російська сторона не надала українцям жодної інформації про гарантування безпеки повітряного простору під час обміну в районі Бєлгорода. У ГУР припустили, що це могло бути навмисною провокацією.

“Це може свідчити про навмисні дії Росії, направлені на створення загрози життю та безпеці полонених”, — наголошувалося в заяві. При цьому, хто саме завдав удару по літаку, розвідка не уточнила.

Місце падіння військового літака ІЛ-76Автор: з мережі

Наступного дня омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся до ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста із закликом провести міжнародне розслідування падіння літака. 28 січня він надіслав лист російській омбудсменці Тетяні Москальковій, вимагаючи інформації про літак. Відповідь надійшла лише 5 квітня. У ній Москалькова заявила, що Україна здійснила “терористичний акт” і порівняла цю подію з вибухом в Оленівці, стверджуючи, що Україна вбиває власних військовополонених, які були незадоволені військовим командуванням і рішеннями військово-політичного керівництва.

Після того, як російська пропагандистка Маргарита Симоньян оприлюднила список військовополонених, які начебто перебували на борту літака, в Україні відбулася серія зустрічей з родинами військових. На одній із таких зустрічей були голова ГУР Кирило Буданов та голова СБУ Василь Малюк.

“Нас зібрали, сказали, що ніхто ні в чому не впевнений, але треба довіритися їм, вони робитимуть усе, що в їхніх силах, з’ясовуватимуть, розслідуватимуть”, — розповіла Софія Соболєва, одна з родичок військовополонених.

16 лютого 2024 року відбулася ще одна зустріч, на якій представники органів заявили про проведення ДНК-експертиз.

“Я запитала, чи правильно розумію, що в літаку все-таки були військовополонені, вони загинули, але нам чітко про це ніхто не говорить. Вони сказали, що не впевнені”, — згадує Оксана, мама одного з військовополонених.

Офіс Генерального прокурора України відкрив кримінальне провадження за ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України. Розслідуванням займається СБУ.

“Наразі вживаються всі необхідні заходи з метою швидкого, повного, неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин вчинення злочину та причетних до його скоєння осіб”, — повідомили в Офісі Генпрокурора. Однак деталей не розголошують, посилаючись на таємницю досудового розслідування.

Родичі військовополонених, чиї імена з’явилися у списках, зазначають, що держава не надає їм достатньо інформації. За рік розслідування представники різних органів неодноразово змінювали свої версії подій, заявляючи то про присутність, то про відсутність військових на борту збитого Іл-76. Родичі військових зі списку заявляють про намагання приховати правду.

Розслідування катастрофи Іл-76: версії та докази

Однією з основних версій розслідування було припущення, що аеропорт Бєлгорода використовувався як проміжна точка для транспортування російських військових із країн Близького Сходу. На користь цієї версії свідчили регулярні рейси російських Іл-76 до Ірану та Сирії, а також заяви російських посадовців. У такому контексті присутність військовополонених українців у літаку виглядала нелогічною.

Однак, розглядаючи версію про приземлення літака, виникла інша гіпотеза. Літак міг перевозити або боєприпаси й російських армійців, або ж, все-таки, українських військовополонених.

Інформація про передачу тіл загиблих в Україну не надала однозначних відповідей. Стверджувати, чи це ті самі тіла, які росіяни заявили знайденими на місці катастрофи, наразі неможливо. Причини цієї невизначеності пояснюються кількома факторами:

• українська сторона не має доступу до місця падіння літака, а Росія не допускає міжнародних експертів до розслідування;
• Росія неодноразово повертала тіла українців, закатованих у полоні, що викликає сумніви щодо достовірності заяв.

Під час публікації фотографій із місця катастрофи були показані фрагменти тіл із татуюваннями. Одна з родин впізнала татуювання свого родича. Однак підтвердити цю інформацію не вдалося — родина відмовляється від спілкування з журналістами.

Слідчий комітет Росії на місці падіння літака ІЛ-76 в Бєлгородській областіАвтор: з мережі

Водночас колишній військовополонений, який бачив ці фото у російських новинах, стверджує, що людей із цими татуюваннями пізніше повернули в Україну під час обміну.

Наразі тривають експертизи переданих тіл. Є певні збіги, але не за всіма зразками. Існує ймовірність залучення експертів Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти, які мають значний досвід ідентифікації загиблих під час збройних конфліктів, зокрема тих, які перебували у літаку Малайзійських авіаліній рейсу МН17 у небі над Донеччиною в липні 2014 року.

За даними джерел у правоохоронних органах, стан переданих тіл не дозволяє провести комплексну ідентифікацію для встановлення причин смерті.

Незʼясованим залишається і те, що стало причиною падіння літака. За словами Йоріса Мелкерта, спеціаліста факультету аерокосмічної техніки Делфтського технічного університету, літак міг бути збитий ракетою класу «земля-повітря» або «повітря-повітря». Джерела, близькі до Генштабу ЗСУ, прокоментували ситуацію так:

«Перевезення військовополонених військовим транспортом уздовж лінії фронту — це воєнний злочин. Вони б ще в танки їх посадили і везли б у бік Харкова. Якби сили ППО бачили пасажирський літак, ніколи б по ньому ракету не випустили».

Проте факти свідчать, що Росія використовує військовий транспорт для перевезення полонених. Колишні військовополонені підтверджують, що їх перевозили саме літаками Іл-76.

Джерела МІПЛ зазначають, що сили ППО поблизу Харкова не мали інформації про обмін військовополоненими, запланований на 24 січня 2024 року. Натомість розвідка повідомляла про транспортування російськими Іл-76 ракет С-300 до Бєлгородського аеропорту. Для цивільної авіації це летовище давно закрите. Режим тиші у той день ніхто не оголошував.

В той день його (режим тиші) оголосили в іншому районі — між пунктом Колотилівка в Бєлгородській області та українською Покровкою на Сумщині, де мав відбутися обмін військовополоненими.

Воєнний злочин

Андрій Яковлєв, адвокат, керуючий партнер АО "Амбрела" та експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного та Міжнародного кримінального права, наголошує, що відповідальність за можливе падіння літака з українськими військовополоненими повністю лежить на Росії. Він зазначає, що такий інцидент, якщо він мав місце, можна кваліфікувати як умисне чи свідоме вбивство військовополонених, тобто як воєнний злочин.

За словами Яковлєва, існує декілька ключових причин, які встановлюють провину Росії.

Загострення ситуації напередодні авіакатастрофи

Росія систематично здійснювала тиск на українські території. У січні 2024 року в Бєлгородській області тривали активні бойові дії. Російська влада оголошувала повітряну тривогу в регіоні через використання безпілотників обома сторонами, що створювало небезпечні умови для польотів. Крім того, до 24 січня Росія обстріляла Харків балістичними ракетами С-300, які ймовірно доставляли авіаційним транспортом через аеропорт Бєлгорода.

“Тобто, очевидно, Росія, відправляючи військовий літак у Бєлгородську область, розуміла, що скерувала його у зону підвищеного ризику ураження”.

Використання аеропорту в Бєлгороді у військових цілях

До 2022 року аеропорт Бєлгорода обслуговував цивільні рейси, але з початком повномасштабної війни Росія використовувала його виключно для військових цілей. Супутникові знімки підтверджують розташування на території аеропорту військової техніки та авіації. Федеральне агентство повітряного транспорту РФ офіційно обмежило цивільні рейси в аеропортах центральної та південної частин Росії через бойові дії.

“РФ, відповідно до міжнародних правил, зокрема Чиказької конвенції 1944 року, встановила заборонені зони для польотів цивільних літаків у своїх повітряних просторах, що стосується зони ведення бойових дій”, — каже адвокат.

Порушення Женевської конвенції

Міжнародне гуманітарне право забороняє перевезення військовополонених у зони, де їм може загрожувати небезпека. Згідно зі статтею 19 Третьої Женевської конвенції, військовополонені мають розміщуватись подалі від зони бойових дій. Стаття 23 цієї ж конвенції забороняє утримання полонених у небезпечних умовах чи використання їх як "живого щита". Тобто все виглядає так, що Росія свідомо скерувала військовий літак на неминучу загибель у зону законного ураження української системи ППО.

Андрій ЯковлєвАвтор: МІПЛ

Андрій Яковлєв звертає увагу, що військовий літак Іл-76, за відсутності доказів перевезення цивільних осіб, є законною військовою ціллю. Росія мала б офіційно повідомити Україну про те, що на борту літака перебувають військовополонені. Натомість літак летів із вимкненим транспондером, що унеможливило ідентифікацію його статусу.

"У таких умовах будь-яка система ППО у світі сприймає військовий літак як ціль. Відсутність доказів від РФ щодо використання літака для перевезення полонених збільшує ймовірність того, що катастрофу могла спровокувати сама Росія", — додає експерт.

Окрему увагу Яковлєв приділяє версії про можливе збиття літака російською системою ППО. Він зауважує, що на борту Іл-76 не було представників перемовної групи Міноборони РФ, які завжди супроводжують військовополонених. Це може свідчити про попередню підготовку до інциденту.

Фрагмент літака ІЛ-76, який зазнав авіатрощі Автор: з мережі

“Таким чином РФ можна вважати винною у скоєнні воєнного злочину — умисному вбивстві українських військовополонених, оскільки вона не дотрималася норм Третьої Женевської конвенції щодо заборони скерування військовополонених у зону бойових дій та/або сама збила літак, або усвідомлено створила небезпечну ситуацію, яка призвела до трагедії. Тому саме Росія несе відповідальність за загибель українських військовополонених”.

Що відомо про обмін 24 січня 2022

На цей день — 24 січня 2024, росія готувала українських військовополонених до обміну. Принаймні, саме так російська сторона говорила українським полоненим воїнам, яких збирала з кількох колоній у Росії. МІПЛ записали свідчення кількох колишніх військовополонених, які розповіли про те, як їх везли на обмін і повернули назад.

По військовополоненого Андрія Степанова, якого зрештою обміняли, але пізніше — 31 січня, російські наглядачі прийшли 23 січня 2023. Тоді його — полковника Держприкордонслужби, утримували у СІЗО №2 Камишина Волгоградської області. У полон Андрій потрапив у травні 2022 під час виходу з “Азовсталі”. Степанова разом із дев’ятьма іншими військовополоненими посадили в автозак. Везли довго.

“Коли автозак зупинився, зайшов якийсь полковник ФСІН (Федеральної служби виконання покарань). Ми на нього не дивилися — звичка, голову підіймати не можна. Він сказав: “Ви їдете на обмін, все нормально, скоро будете вдома”. Двері зачинилися, а ми сидимо і не віримо Привезли в якусь іншу тюрму, мали забрати ще одну людину. З’ясувалося, що у Каменськ-Шахтинський (Ростовська область). Коли його забрали, то повезли далі ще по двох. Думаю, це був Таганрог. На ранок приїхали на якийсь аеродром. Там нам зав’язали руки та очі скотчем, посадили на підлогу в літак. Це був Іл-76”, — пригадує Андрій.

Літак здійнявся у небо.

“Десь за годину польоту у росіян почалась паніка. “П***ри, та вас тут треба розстріляти, ваші збили літак із військовополоненими”, — почали кричати. Ми відчуваємо, як літак розвертається — падаємо на бік. Летимо ще кілька годин. Час тягнеться. Сіли. На той аеродром, із якого злітали. Наказали виходити з літака. Нас було 13”.

Ще один колишній військовополонений Ян Бордіяну, якого утримували в Мордовії у виправній колонії №10, розповідає, що в ніч з 23 на 24 січня 2022 року їх змусили довго марширувати на місці. А потім йому і ще двом наказали зібратися з речами на вихід. Посадили у автозаки і довго везли. Ян каже, привезли на аеродром, та куди саме — не знає.

“Там було чимало автозаків, із яких полонені виходили і по черзі сідали в літак. Летіли кілька годин, без посадок. У літаку сказали: “Ваші збили літак, обміну не буде”. Літак розвернули”.

Андрія Степанова і Яна Бордіяну, як і кілька десятків інших полонених з цього літака (точна кількість невідома, бо у всіх українських військових були зав’язані очі), помістили у колонію №12 Каменськ-Шахтинського.

Ще один військовий мав повернутися з полону 24 січня — Володимир Мірошниченко. Його тримали у Вязьмі Смоленської області. Володимира того дня везли автозаком, потім пересадили в автобус, а там повідомили: “Ваша країна відмовила вам у обміні”. Ні до літка, ні до можливого місця обміну Мірошниченка не довезли. Його разом з іншими знову пересадили в автозак, завезли до якоїсь іншої колонії, потім знову в автозаки. Вже пізніше охоронці вживали алкоголь і били полонених. Один з них тоді сказав, що у обміні відмовили, бо українські військові збили літак і обмін перервали.

Як вдалося дізнатися МІПЛ від власних джерел у розвідці, що 24 січня 2024 року росіяни, окрім збитого Іл-76, задіяли ще два військово-транспортні літаки. Обидва вони летіли у бік Бєлгорода, та потім їм наказали летіти на запасні аеродроми, один з них “Чкаловський”, що у Підмосков’ї. Однак МІПЛ не може підтвердити, що це були саме ті літаки, у яких перевозили 24 січня українських військовополонених.

І Андрій Степанов, і Ян Бордіяну повернулися з полону 31 січня 2024.

“31 січня літак затримався на кілька годин, вилетіли на години дві пізніше, ніж вони розраховували — ми чули про це з розмов. Летіли знову довго. Або мені так здавалося. З літака в автозаки. В автозаках пацани почали нити, що це не обмін, тому що ми їдемо в автозаках І так кілька годин. Після того пересадили в автобуси. У них ми також їхали понад годину. Міняли на Сумському кордоні в Колотилівці”, — розповідає Степанов.

У тому ж літаку був і Бордіяну. Він сказав, що вони приземлились у Бєлгороді, але не може бути впевненим на 100%.

По 9 КАБів за ранок. На Донеччині залишаються 300 тисяч людей, 40 тисяч живуть біля лінії фронту

Леонтович би сказав, що Україна — одне ціле. Як з Покровська евакуювали 82-річну музикантку

Журналіст з Маріуполя, який захищав місто. Олександр Гуділін про бої, полон і життя після звільнення