Зараз нам тут жити не дають. Репортаж із Добропілля, де мир вимірюється годинами тиші
Підмітала скло, щоб вибратись з квартири
Вулиця Першотравнева в Добропіллі схожа на криваву рану. Розтрощені будинки, уламки розкидані на сотні метрів, обірвані дроти — все це наслідки ракетного удару, який росіяни завдали в ніч на 8 березня. Тоді загинуло щонайменше 11 людей, ще близько 40 отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Пенсіонерка Лариса досі ходить з гіпсом. Через кілька тижнів після удару вона повернулася до свого розбитого помешкання, щоб прибрати уламки скла та каміння.
Лариса прийшла на згарище своєї квартири розібрати уламки скла і каміння
«Увечері ми вже збиралися лягати спати — чую, перший приліт був, але це до 29-го будинку», — згадує жінка.
Її погляд блукає серед руїн, що колись були її домом.
«У мене іконостас у спальні — все посипалося. Тільки взялася за двері балкона, а чоловік підійшов до вікна — і цей вибух...»
Лариса говорить рівним голосом, хоча розповідає про страшні речі. Травма руки, рани від осколків скла, шоковий стан. Жінка пам'ятає, як намагалася підмести скло, щоб можна було вийти з квартири.
«Прибігає рятувальник і каже: "Жінко, ви при своєму розумі? Швидко збирайтеся, бо зараз вас через вікно будемо витягувати"», — розповідає вона, й додає, що до пам'яті прийшла лише наступного дня в лікарні.
На місці прильоту чоловік показує масштаби руйнувань.
«Тут був хороший базарчик, а там наші брати й сестри живуть... Бачите, що Росія творить з українським народом. Просто і без жодних... Житловий масив був, ніяких військових об'єктів».
Церква як останній прихисток
52-річний Ігор Бондар має кілька професій — був пожежником, знімав весілля, ремонтував пральні машини. Тепер він очолює релігійну громаду баптистів Добропілля і, за його словами, служить людям і Богу.
Ігор Бондар
«Церква — це не клуб. Це госпіталь, де надають допомогу і відповідають на всі духовні потреби. А потреби ми бачимо в місті...», — розповідає Ігор.
У приміщенні церкви обладнали бювет з питною водою, яка в Добропіллі в дефіциті, а також пральню для військовослужбовців. Щонеділі після служби прихожанам роздають продукти. Втім, багато хто приходить просто за розрадою.
«Батько наш Небесний, дякуємо Тобі за те, що Ти дарував нам цей день», — лунає молитва пастора. «Молимось за воїнів, Господи, даруй нам перемогу і Твій мир, Твій справедливий суд. Воздай кожному, Господи, ворогам, Ти бачиш, що твориться».
Прихожани заплющують очі й кивають головами. У цьому місті потреба в духовній підтримці особливо відчутна. Кожен новий день може принести нові обстріли, нові жертви і нові руйнування.
«До останнього тут»
Молитви, на жаль, не захищають від російських снарядів і дронів. Один із ударних безпілотників напередодні прилетів у подвір'я Дениса, водія гуманітарної місії «Проліска».
«Вчора вийшов з дому, і прилетіло. "Шахед" чи як воно правильно — "Герань-2", — показує чоловік пошкоджену ділянку. — Вікна повилітали, дах підняло, хоч потім опустило. Паркана не було повністю, машину трохи пошкодило».
Денис евакуює цивільних
За іронією долі, саме Денис евакуює до Добропілля мешканців ближчих до фронту населених пунктів.
«Останні тижні в основному той напрямок: Костянтинівка, Дружківка, Покровськ... Я їх вивожу в Добропілля, а далі вже їх везуть на Павлоград», — пояснює він.
На запитання, чи не хоче сам виїхати після обстрілу, чоловік відповідає: «Після того, як прилетіло, хочуть. Через кілька днів попускає... А я? До останнього — все тут, як кажуть».
Денис не вірить у результативність мирних переговорів, ініційованих США.
«Нічому я не вірю», — відмахується він. І пояснює: «Ну, про що вони там домовляються... Нічого хорошого з цього не вийде. Я думаю, він не піде на це — та сторона».
Що таке справедливий мир для добропільців?
У розмовах з мешканцями Добропілля одне запитання викликає особливу реакцію: що для них означав би «справедливий мир»? Відповіді різняться, але в них є спільне — втома від війни і прагнення безпеки.
«Ми чекаємо, щоб після переговорів було не перемир'я, а щоб був мир. Перемир'я — це тимчасово. Усі хочуть залишатися тут, жити тут», — каже мешканка Добропілля.
«Позавчора бахнуло по моєму будинку, — говорить чоловік. — Просто щоб був мир. У мене брат у полоні. Мені вже все одно — справедливий чи несправедливий...»
Є й радикальніші погляди: «Тут навіть розмов має не бути — кордони 1991-го року і все. Бо як це? Він захотів, записав у конституції... Те ж саме, якби я забрав у вас камеру і сказав би: "Це моє!"»
Скептицизм щодо ініціативи Трампа також помітний: «Ми не віримо Трампу. Він діє зі своїх корисливих міркувань. І з Путіним він розмовляє так, мовби це його рідний брат. Обстріли стали частішими. Наше життя тут, у Добропіллі, до цього було більш-менш, а зараз нам тут жити не дають».
Життя під обстрілами з надією на мир
За даними Добропільської військової адміністрації, громада намагається адаптуватися до нових умов, зберігаючи соціальну згуртованість. Незважаючи на інформаційні кампанії та регулярні обстріли, кількість людей, які погоджуються залишити домівки, залишається низькою.
Населення громади, що окрім Добропілля включає ще 15 населених пунктів, скоротилося лише на 18%. При цьому третину з 35 тисяч мешканців складають переселенці з іще небезпечніших районів Донеччини, які менш за все хотіли б знову зриватися з місця і тікати ще далі від війни.
У Добропіллі висять оголошення про евакуацію
Вулицями Добропілля ходять люди, працюють магазини, комунальні служби роблять все можливе для підтримки інфраструктури. За останні три тижні з міста евакуювалися понад 200 людей. Евакуація тут відбувається по дзвінку, аби не наражати людей на небезпеку. Виїхати можна, залишивши заявку за телефоном: 0800-300-101.
Добропілля живе в постійній напрузі, але відмовляється здаватися. Це місто, де вміють чекати. І вірити, що колись тут знову настане справжній мир.
Свої в Telegram 
