Родина пенсіонерів з Іллінівки втратила дім через російський обстріл. Там вони жили 45 років
В Іллінівці на Донеччині зараз проживає близько тисячі людей, що вдвічі менше, ніж до повномасштабного вторгнення. Фронт від села лише за 15 кілометрів. Через постійні авіаудари російської армії страждають люди — нещодавно серед таких опинилися Лідія та Анатолій, подружжя пенсіонерів. Вони втратили будинок і господарство, які будували 45 років. Свою історію подружжя розповіло Суспільному.
Життя, знищене за одну мить
На початку квітня ворожі літаки зруйнували понад 20 будинків на трьох вулицях села. Серед них опинилася й оселя Лідії та Анатолія.
«Чоловік спав, а я чую вибух. Думала, що десь зовсім рядом. А воно — за будинком. І на мене все сиплеться, і скло, і зверху штукатурка. Я думаю: «Боже, що це?», — згадує Лідія про ранок, коли російська авіація скинула бомби на Іллінівку.
Подружжя пенсіонерів втратило не лише дах над головою, але й усе господарство, яке будували майже півстоліття.
Подружжя Лідія та Анатолій
«Тут душ, туалет були — немає, тут сарай був — немає. Будинок сусідки зруйнований, і поруч будинок. Сказали, що бомба», — показує жінка на залишки того, що колись було їхнім подвір'ям.
Найбільше вражає величезна вирва на городі, де раніше росли овочі та фрукти.
«Ось яка вирва. Боже, таку яму — «вирити». Як можна його все прибрати? Це жах один», — каже Лідія.
Вирва на городі після російського удару
Особливо болісно жінка розповідає про знищені плоди багаторічної праці — сад з фруктовими деревами та виноградник.
«Грушка була тут маленька, така молода — нічого немає. Дерев — теж нема. Це з 1980 року, 45 років ми тут живемо. Шкода, звісно. Виноград дуже хороший був. Такий великий, прямо грона висіли. Боже, все порушили. Й дерева, і виноград, все полетіло».
Під завалами господарчих будівель загинули домашні тварини: з 22 курей шість було вбито уламками. Лідія підкреслює, що обстріл стався раптово, без жодних попереджень.
«І головне — тиша. Ніде нічого не було, щоб там щось летить, гуде. Але хтось говорив, таке, начебто звук схожий на літак».
Вимушений переїзд у невідомість
Будинок, говорить Лідія, відновленню не підлягає.
«Скільки воно буде коштувати, якщо його робити, по нинішнім цінам. Якби молодий був би, все сам би робив. Що тут можна робити? Усередині, і на вулиці — те саме. Виїжджати треба, виїжджатимемо. Тут Полтава ближче. У нас всі до Полтави повиїжджали. Відновлювати немає сенсу. Для чого? Кинути та хай стоїть. Хай йдуть ті підіймають, хто кидав».
За одну мить подружжя, яке все життя працювало на своїй землі, опинилося без даху над головою і змушене шукати притулку в чужому краї. Переїзд для них — це не лише втрата матеріальних цінностей, але й болісне розставання з частиною свого життя. З тваринами також проблема: собаку Жулю доведеться залишити, бо взяти з собою буде складно.
Собака Жуля
«Попрошу брата, щоб, може, приходили їй кидали їсти. Куди з собою її брати? Ми з собою заберемо трьох кішечок. Курей півтора десятка залишилося. Ще не знаємо, куди їхати. І транспорт де шукати, щоб виїжджати. Збираємо речі, більшість — залишаємо. Шкода всього. Тому що все своїми руками робили».
Свої в Telegram 
