Без електрики, води і хліба. Як виживає Олександр Стасюк у Зеленому Гаї за 20 км від фронту
В селищі Зелений Гай Донецької області, лише за 20 кілометрів від лінії фронту, залишилось близько двох десятків жителів із колишніх 400. Серед них — 71-річний Олександр Стасюк, який попри постійні обстріли, відсутність електрики, водопостачання та медичної допомоги, відмовляється полишати свій дім. Про те, як виживає та чому відмовляється від евакуації, Олександр розповів Суспільному.
Дім під обстрілами
Олександр показує пошкоджений дах свого будинку. Три тижні тому селище зазнало сильного обстрілу російськими військами, внаслідок якого постраждав не лише його дім, але й сусідські будівлі.
“Хвиля як прийде — раз, і поздувало шифер. І у сусідки — теж. Батьківську хату трохи побило, я дрова позабирав з батьківської хати”, — розповідає чоловік.
Пенсіонер самотужки відремонтував дах, використовуючи підручні матеріали.
“Сам заліз полагодив. Пішов на смітник, назбирав брезенту, і — де залізякою, де трубкою придавив. Вікна позабивані, щоб ціленьки залишилися”.
Виживання без комунікацій
У Зеленому Гаї вже чотири місяці немає електрики. Магазини й аптеки не працюють, лікаря немає. Олександр придбав генератор, щоб забезпечити свої мінімальні потреби.
“Генератор — 13 тисяч. На годину їсть літр бензину — 56 гривень. Трохи більше, чим один долар. І оце так живемо”, — ділиться Олександр.
Генератор, який придбав Олександр
Чоловік вмикає генератор увечері, щоб накачати води, зарядити акумулятор і телефон, хоча зв'язку в селищі майже немає.
Ще однією проблемою у Зеленому Гаї є відсутність питної води.
“Бажано, щоб водичку нам трошки підвозили. Води нема у селі. Колодязі взагалі ні в кого не робочі. Є свердловини, але у свердловині воду пити не можна. Там нирки одразу повідпадають. Тут їздила машина, у магазині воду продавали. Ніяких проблем не було. Зараз же магазина немає, машина не їздить”.
Гуманітарна допомога та самозабезпечення
Гуманітарну допомогу доставляють до селища раз на місяць. Місцевим жителям привозять консерви, муку, крупи.
“Це нам дають у коробках: гречка, макарони. Дякую, що й таке дають. Цукру, звичайно, мало — 300 грам. Гречка є. Не голодуємо”, — каже Олександр.
Гуманітарна допомога
Щоб прогодувати себе, чоловік обробляє город, де вирощує картоплю, цибулю, кабачки. Також тримає двох кіз, які дають молоко.
“Однокласниця моя поїхала у Львів, і мені з горем навпіл вмовила: “на, візьми”. Десь півтора-два літри молока в день. І друга коза — півтора. Молоко мені пити неможна — вік не дозволяє. Сир, кисляк роблю”.
Олександр Стасюк з козою
Молоком Олександр ділиться і зі своєю сестрою, яка живе неподалік.
“Вона там що-небудь спече: то оладки, то блинчики на молоці. У нас же хліба нема. Я поніс молока — вона хліба спекла”.
Мрії про майбутнє
На запитання про евакуацію Олександр відповідає відверто — немає фінансової можливості.
“На виїзд? Ні, куди? За що? За які гроші? Все село виїхало, 20 або 22 людини залишилось — все. Тут поліцейський один казав: “виїзджай”. Я кажу: дай грошей, я виїду. 7 тисяч гривень (пенсія — Свої) це багато чи мало? Звичайно, більше, чим у інших. Хочеться і поїсти перед смертю, і все інше”, — пояснює пенсіонер.
Олександр у своєму дворі
Незважаючи на складні умови життя, Олександр не втрачає надії. Після закінчення війни він мріє відвідати свого онука, який зараз перебуває в евакуації в Німеччині.
"Ой, злидні... Отак і живемо. Війна є війна. Живу думкою, щоб закінчилося все, та з'їздити до онука у Німеччину. І більш нічого. Коли було шість років онуку, я його бачив, і більше не бачив", — ділиться чоловік й додає, що його онук Марк Стасюк досягає успіхів у Німеччині, зокрема в математиці.
Свої в Telegram 
