Олена Матюшина врятувала хлопчика, чия мама загинула у Драмтеатрі в Маріуполі. Ось її історія
Російський танк вистрелив прямо у вікно нашої кухні
Коли о п'ятій ранку 24 лютого вибухи підкинули Олену з чоловіком із ліжка, вона ще не знала, що це лише початок випробувань. Родина мешкала у власному будинку в мікрорайоні Східний. Обстріли були настільки потужними, що вийти на вулицю стало неможливо. Світло та зв'язок зникли майже одразу.
Олена Матюшина
«Десь приблизно на третій день ми переїхали в інший район міста, мікрорайон Черемушки. Там власне мешкала моя мама, їй 85 років, і моя донька з зятем», — розповідає жінка.
Але і там безпеки не було. У будинок, де вони знайшли прихисток, влучив снаряд.
«В наш будинок стався прильот. Вікна, двері повилітали, почались крики. Зруйнувало п'ять поверхів і почалась сильна пожежа. Пожежу гасили цілу добу», — згадує вона.
Пізніше їхня квартира була повністю знищена.
«Російський танк під'їхав, навів і прямою наводкою в кухонне вікно, і снаряд прилетів. Він об'єднав нашу квартиру з сусідньою квартирою, і все вилетіло», — говорить жінка, показуючи фотографії, які зробила її донька, коли повернулась у місто.
Руйнування у будинку родини Олени Матюшиної в Маріуполі
Драмтеатр — останній притулок для тисяч
Після втрати домівки родина знайшла прихисток у Маріупольському драматичному театрі, у центрі міста. Саме туди стікалися сотні людей, які втратили власні домівки через обстріли.
«Коли я зайшла всередину, мене охопив жах, тому що драмтеатр у нас, глядацький зал був на 600 посадочних місць. І всі ці місця були розібрані. І на них, на трьох поверхах драмтеатра, іще був підвальний поверх, по факту чотири поверхи, розміщувались на підлозі, на сходах, біля стін, всюди були люди. Щоби зробити крок-два, треба було через когось переступати», — описує вона ситуацію в театрі.
За її оцінками, в театрі переховувалось близько трьох тисяч людей. Умови були жахливими: надворі мінус 12 градусів, опалення відсутнє, води немає, харчування відсутнє.
«Я оцінила ситуацію, і зрозуміла — якщо ми зараз не сформуємо і не надаємо медичну допомогу, ми завтра почнемо ховати. І ховати масово», — розповідає жінка.
Польовий шпиталь у гримерці
Маючи медичну освіту, Олена вирішила організувати медпункт прямо в театрі. Їй виділили гримерку на першому поверсі, де вона почала надавати медичну допомогу.
«Я попросила: «Знайдіть мені медичних працівників». Виявилось, що там є дві Ольги-медсестри, є розбомблені аптеки. І кожен день з якихось аптек мені поступали ліки», — розповідає вона.
Умови для роботи були примітивними.
«У мене не було пристосовано, не було ні шкафчиків, ні столів. Була підлога і, слава Богу, що були картонні ящики, і я робила маркування: «антибіотики і перев'язка».
Перші дні до медпункту переважно приходили діти з простудами, люди похилого віку з гіпертонічними кризами та пацієнти з панічними атаками. Згодом почали з'являтися люди з голодними обмороками, адже багато хто не їв по 5-6 діб. Пізніше почали надходити поранені з польовими травмами, переломами та опіками.
Я вже отямилась і лежу на підлозі
16 березня 2022 року росіяни скинули на драмтеатр авіабомбу. Цей день назавжди закарбувався в пам'яті жінки.
«День, коли стався обстріл. Звичайно, що цей день я не забуду ніколи», — каже вона.
У той ранок Олена почувалася погано, тому залишилася відпочивати, в той час як її донька Оля з другом забивали вікна афішами, щоб зберегти тепло.
«Я тільки усвідомила, що щось сталось, бо я вже отямилась і лежу на підлозі, і мене штурхає цей Сашко, друг доньки, і питає в мене: «Анатоліївна, ви живі?». Я кажу: «Саша, я жива. Що?». Він каже: «Прильот в драмтеатр». Я кажу: «Оля?». Він каже: «Вона жива», — згадує жінка.
Її донька вижила, але отримала контузію. Проте багато людей загинуло.
Зруйнований армією РФ Маріупольський драмтеатр
«Дуже багато людей, які були на польовій кухні, які були в центрі, там де глядацький зал, там загинули всі, сотні людей», — розповідає Олена.
Серед загиблих була жінка на ім'я Олена Кузніцова, яка мешкала в театрі зі своїм 12-річним сином Сашею. Хлопчик залишився живий, але став свідком загибелі матері.
«Він впізнав маму по манікюру», — каже Олена.
Новий початок для маленького Саші
Після трагедії жінка взяла під опіку осиротілого Сашу. «Я його отак згорнула і кажу: «Сашенька, ти йдеш зі мною, і ти будеш з нами», — пригадує вона момент, коли побачила приголомшеного хлопчика.
Родина вирішила залишити зруйнований театр і виїхати з міста. 18 березня вони покинули Маріуполь і вирушили спочатку до Львова, а потім до Франції, де їм запропонували тимчасове житло та допомогу.
Хлопчика не пропустили через кордон через відсутність документів, тому його тимчасово залишили з невісткою у Львові. За два місяці чоловік Олени оформив опіку над Сашею, і дитину забрали до Франції.
«Зараз він закінчив два роки коледжу і закінчує перший рік ліцею. Вже вільно володіє мовою, вчиться, спілкується, проходить практику. І він адаптувався», — з гордістю розповідає жінка про Сашка.
Життя між двома країнами
Нині життя родини розділене між Україною та Францією. Чоловік та Саша залишились у Франції, де хлопець продовжує навчання, а жінка повернулася до України, щоб доглядати за літньою мамою.
«Оскільки мамі моїй вже під 90 років, їй потрібна постійна медична допомога. І я вам скажу абсолютно відверто, наша медицина найкраща. Я забрала маму, ми повернулись сюди, оскільки проліковувати там не було ніякої можливості», — пояснює вона.
Нині Олена Матюшина живе у Яремче
Її донька також повернулася в Україну, вивезла свого чоловіка з Маріуполя, який тепер третій рік воює на передовій.
Сама жінка оселилася в Яремчі — місті, яке вона вважає своїм другим домом.
«Тут пройшла моя молодість, тут колеги, з якими я багато років працювала. Я не відчуваю тут себе на чужині», — каже вона.
Свої в Telegram 
