У базі окупантів я «екстремістка». Вчительку Оксану Женілову росіяни тримали у полоні 52 дні

Розплата за принципову позицію

Оксана Женілова присвятила все своє життя освіті та рідному ліцею у Привіллі на Сватівщині. Повномасштабне вторгнення вона зустріла вдома разом із чоловіком. Навесні 2022 року, коли російські війська швидко просувалися Луганщиною, у Привіллі ще деякий час було відносно спокійно.

«З 30 березня 2022 року мені довелося виконувати обов'язки директорки ліцею. Оскільки у нас була спокійна ситуація, ми продовжували дистанційне навчання. Інколи виїжджали з колегами на консультації до діток, але очної форми не відновлювали», — згадує Оксана.

Навчальний рік у ліцеї завершили 13 травня 2022 року. А вже наступного тижня ситуація кардинально змінилася. До Оксани приїхало нове «керівництво» з району, обшукало подвір'я та забрало ключі від ліцею.

Незважаючи на це, жінка продовжувала виконувати свої обов'язки. Маючи вдома ноутбук, принтер і печатку закладу, вона оформляла потрібну документацію, робила все, аби колеги отримували зарплату. Принципово звільнила всіх учителів, які пішли на співпрацю з окупантами.

«Новопризначена» директорка школи, колишня учениця Оксани, передавала їй «привіти» через чоловіка, вимагаючи повернути оргтехніку та погрожуючи комендатурою.

Привільський ліцейАвтор: "Реальна газета"/Фото з Інформаційної системи управління освіти

«Я так розізлилася в той момент, що взяла і намалювала маркером на ноутбуку "Слава Україні". Чоловік змусив мене стерти напис рідиною для зняття лаку, але сліди залишилися. Думала, на цьому вони й дадуть мені спокій, але я помилилася», — згадує вчителька.

«Погодуй курей, бо додому вже не повернешся»

Вранці 25 жовтня 2022 року до будинку Оксани прибули четверо озброєних військових. За ними — троє поліцейських, які заявили про обшук. Перевернули весь будинок, знайшли військову форму доньки Оксани, яка служила в ЗСУ. А потім виявили чотири аркуші із патріотичними написами.

«Вони знайшли чотири аркуші, на яких було написано "Слава Україні", "Слава нації" і "Смерть Російській Федерації". Я впізнала їх, бо це я писала, коли українські військові почали контрнаступ на Харківщині», — розповідає освітянка.

Коли окупанти відволіклися на обшук подвір'я, Оксана розірвала папери на дрібні шматочки і сховала за пазуху. Це розлютило росіян: вони почали кричати і погрожувати. Один із них кинув фразу, яка стала фатальною: «Погодуй курей, бо додому вже не повернешся».

На жінку наділи наручники і повезли до райвідділку в Троїцьке. Там її чекав довгий допит, а військові намагалися склеїти розірвані папери.

«Ледь не за барки мене тягав той, хто допитував. Після допиту знову поїхали додому, аби вони все оформили як треба. У мене була менструація, і необхідно було до туалету. Військовий пішов за мною, і я ходила в туалет при ньому. Це таке приниження... Не передати словами», — згадує Оксана.

Доба в райвідділку — без їжі та води

Після «оформлення» затримання жінці дозволили взяти мінімум речей — таблетки, засоби гігієни, гребінець і пляшку води. Потім знову повезли до райвідділку, де її тримали добу.

«Ніхто мене не годував протягом дня, води теж не давали. Забрали у мене всі речі — окуляри, прокладки, ліки. Знаєте, що мені найбільш образливо? Один з тих, хто мене садив у камеру, — син мого учня. Це я вже згодом дізналася. Але ж вони знали, що я — вчителька! Коли я попросила у нього, аби мені віддали прокладки, то він кричав "не положено". Просто знущалися наді мною», — розповідає освітянка.

«Погрожували, що кадирівцям зараз відвезуть»

Наступного дня Оксану, із пов'язкою на очах, перевезли до Старобільського СІЗО. Дорогою жінка пережила справжній жах.

«У мене на очах була пов'язка, і під приводом поправити її, хотіла подивитися, де ми їдемо. Але я ледь встигла торкнутися рукою обличчя, як солдати, що їхали зі мною, стали кричати, смикати автомати. Такі образливі слова мені говорили, погрожували, що кадирівцям зараз відвезуть. Я так боялася, що мене зґвалтують... Вони весь час питали, чи хворію я чимось», — згадує Оксана.

До Старобільського СІЗО її привезли 26 жовтня 2022 року. Забрали шнурки, прикраси, паспорт, провели принизливий особистий огляд.

«Мене роздягли. Мацали, оглядали. Я не можу точно сказати, чи виходили чоловіки в цей час, бо була в поганому емоційному стані. Щоб ви розуміли, коли мене привели до камери, то на дверях було червоним написано "35". Лише з часом, після допиту, я побачила, що ці цифри насправді були білими», — розповідає вчителька.

«Ми тут — «нулі»: нелюдські умови в камері

У камері Оксана була сьомою. Там тримали жінок з різних куточків області, навіть із її району. Умови утримання вражали своєю жорстокістю.

«Постіль на нарах — брудна. Її ніхто не замінював, не прав. Я місяць їла одноразовою ложкою та з однієї тарілки ще з двома дівчатами. Всі 52 дні, які пробула в СІЗО, нас не водили купатися. Ми набирали воду в пляшки і гріли її на трубах, коли увімкнули опалення, щоб можна було помитися. Я не мала зубної щітки і чистила зуби вологими серветками. Пасту виміняли дівчата у тих, хто розвозив їжу», — згадує вона.

Харчування було мізерним і низької якості. Перший тиждень Оксана взагалі не їла. Потім, зрозумівши, що відпускати її ніхто не збирається, почала потроху звикати до місцевих «страв» — супу з кількома шматочками картоплі, перлової каші, перетовченої рибної консерви і хліба.

Найулюбленішою стравою був хліб. Ми мастили його олійкою, посипали сіллю і казали, що це у нас така «піца»

Через погане харчування жінки мали проблеми зі здоров'ям, але звертатися зі скаргами було марно.

«У нас тут не було прав. Казали, що ми — "нулі". Тобто навіть не рахували в загальне число утримуваних тут. Тому і поводилися відповідно. Особливо жінки-наглядачки — саме вони були найжорстокіші», — розповідає Оксана.

Покарання за непокору

Одного разу наглядачка покарала всю камеру, перевівши жінок у приміщення з набагато гіршими умовами.

«Стіни були пописані, видовбані. Мені здається, вона раніше була чоловічою. Такий холод страшний. А туалет... Він був забитий. Оте все на поверхні... Сморід стояв, ми не могли нормально спати. Здавалося, ніби ми спимо в туалеті», — з жахом згадує Оксана.

Там вони провели три дні, поки не вмовили іншу зміну наглядачів перевести їх. Нова камера знаходилася в іншій частині СІЗО. Там був навіть душ, але й там відчуття постійного спостереження не залишало жінок.

«Було таке відчуття, ніби за нами весь час хтось спостерігав. У стінах були такі щілини, що ми чули розмови працівників СІЗО. Світло вимикати не дозволяли взагалі, тому я не спала майже всі ці 52 дні», — згадує вчителька.

«Деяких дівчат катували струмом»

У СІЗО Оксана була свідком нових затримань та жорстокого поводження з іншими в'язнями.

«Одного дня до нас привезли двох вісімнадцятирічних дівчат із сусіднього села поблизу Старобільська. За їх розповіддю, окупанти чекали, поки вони досягнуть повноліття, і тоді їх заарештували. Згодом одну з них перевели в іншу камеру, а потім і випустили», — розповідає Оксана.

Жінка згадує, що другу дівчину водили на допити, після яких вона поверталася в поганому психологічному стані.

«Деяких дівчат із камери катували струмом, одній з них здавлювали палець пласкогубцями, били. Мене не били. Тільки моральний тиск і погрози», — говорить вчителька.

Звільнення та довгий шлях додому

У грудні 2022 року Оксану забрали на останній допит. Після нього жінка знову пережила принизливий особистий огляд.

«Допит був в іншому місці. По поверненню у СІЗО знов оглядали. Роздягнули. Торкалися інтимних місць, проникали пальцями, щоб я нічого не пронесла. Жах...», — згадує вона.

Через кілька днів, 14 грудня 2022 року, їй несподівано повернули паспорт, дали 500 рублів на автобус і відпустили. Проте вирватися з окупації вона змогла лише в жовтні 2023 року.

На пункті пропуску в Колотилівці Оксана дізналася, що занесена в базу як «екстремістка». Через багатогодинну фільтрацію вона вже не сподівалася виїхати, але наявність українського паспорта врятувала її.

Сьогодні, за її словами, Оксана нарешті почала спати нормально. Але повірити в те, що всі ці жахи відбувалися з нею насправді, досі не може. Оксана Женілова продовжує працювати у відділі освіти, хоч і перебуває за межами рідної Сватівщини. Робота та маленька онучка, яка народилася, коли вона ще була на тимчасово окупованій території, дають їй сили жити далі.

Вадим Габурич загинув на “Азовсталі”. Дружина “Вахіма” була 11 місяців у полоні, вдома її чекав син

“Тесла” міг поїхати з Маріуполя, але повернувся до побратимів з “Азову”. Артем Мороз у полоні 3 роки

“Азовця” Івана Черненка засудили на 18 років. “Хабу” тримають у Сибіру, як колись його прадіда