Квіти на гільзах. Як подружжя керамістів зі Слов'янська творчістю допомагає війську
Відома на Донеччині родинна майстерня керамістів з 20-річною історією тепер змушена працювати в обмежених умовах через руйнування виробництва. Вікторія та Богдан Попови, попри всі труднощі воєнного часу, продовжують творити та збирати кошти для армії, перетворюючи гільзи на витвори мистецтва. Про свій творчий шлях, справу життя та мотивацію вони розповіли Суспільному.
З мрії про автентичність — до власної справи
Історія родинної майстерні керамістів із Слов'янська починається ще з 1999 року. Тоді молоде подружжя отримало 700 гривень від матері чоловіка і замість телевізора вирішило придбати першу гончарну піч.
«Богданова мама отримала по суду 700 грн. Знаєте, як у 99-х роках гроші затримували. І вона нам дала 700 грн, сказала: «Діти, купіть телевізор». Ну, а Богдан Миколайович у мене: «Давай пічку зробимо, давай пічку зробимо», — згадує Вікторія Попова.
Спочатку виготовляли звичайні чайно-кавові сервізи з білої глини. Але чоловік, за освітою художник, мріяв про автентичність. Близько 2010 року майстерня перейшла на червону глину та особливі розписи, що стали їхньою візитівкою.
Вироби з червоної глини
«Богдан постійно казав: «Давай почнемо робити з червоної глини. Воно автентичне. Я хочу, щоб були якісь розписи, щоб було видно, який посуд має був і як він може виглядати зараз в Україні», — розповідає майстриня.
Війна змінила все
Виробництво керамістів проіснувало до весни 2023 року, допоки внаслідок російських обстрілів майстерня не була пошкоджена.
«Бізнесу вже, як такого, не існує, бо була майстерня і вона була зруйнована навесні 2023 року. Відновлювати немає ні коштів, ні здорового глузду, бо війна не закінчена», — пояснює Вікторія.
Розбитий дах у майстерні
На початку повномасштабного вторгнення подружжя виїхало до Львівської області, але навіть там не полишило свою творчість.
«Ми виїхали 9 квітня 22-го року. Ми не стільки боялися цих артилерійських прильотів, ми боялися залишитися в окупації. Ми з 2014 року з військовими».
У Стрию, де знайшли прихисток, Вікторія продовжувала малювати — розписала паркан господарів у стилі вишиванки, прикрасила кімнату кульбабками. Але восени пара повернулася додому перевірити майстерню.
«Ми приїхали вдвох з Богданом. Пішли подивилися на майстерню, а майстерня ще не була... Ну, був один приліт такий нездоровий, повибивало вікна, ми плівкою застелили, поприбирали», — згадує жінка.
Вдалося навіть випалити покинутий посуд, але згодом стався ще один потужніший обстріл, який зробив приміщення аварійним.
Нове життя родинного ремесла
Зараз подружжя не виготовляє кераміку самостійно, а купує готові форми у друзів-майстрів і розписує їх. У їхньому асортименті глечики, горщики, винні глечики, келихи та горнятка.
Вікторія Попова
«Замовляють все, що є в асортименті: глечики, горщики, винні глечики, келихи і горнятка чайні і кавові», — ділиться майстриня, показуючи свої роботи.
Подружжя має власний унікальний стиль розпису, за яким їх впізнають шанувальники. Богдан спеціалізується на півоніях, соняхах і кульбабах, Вікторія — на братках та інших квітах. Їхні роботи розлітаються не лише Україною, але й за кордон.
«За кордон майже в кожній країні є, ну, може там по чотири, по п'ять замовлень ми відправляли. І Польща, і Австрія, і Іспанія, Німеччина, Америка. Америка — це в мене перший, самий перший закордонний клієнт. Це було ще в 17-му році».
Мистецтво для допомоги війську
Близько року тому подружжя почало новий напрямок діяльності — розпис гільз від набоїв, які потім продають на аукціонах для збору коштів на потреби ЗСУ.
«Одна гільза за розіграш збирає десь 10 тисяч гривень. Вже рік точно ми це робимо. Коли раз на місяць, коли два рази на місяць», — говорить волонтерка, показуючи гільзу, розписану чоловіком кульбабами.
Богдан Попов
Саме ця діяльність дає подружжю відчуття мети та доцільності перебування в прифронтовому місті.
«Я вважаю, що у Слов'янську має сенс залишатися, тільки якщо ти допомагаєш військовим. Бо ми тут поки потрібні. Ми з самого початку зробили цей вибір свідомо з чоловіком», — пояснює Вікторія.
Попри небезпеку, подружжя не планує знову евакуюватись.
«У нас немає маленьких дітей. Прилетить — прилетить. Аби ручку-ніжку не відірвало, а також, щоб одразу, щоб кремація не знадобилася. Тут без чорного гумору ніяк».
Розписані вироби
Вікторія переконана: зараз головне — це допомогти армії, яка зараз потребує підтримки як ніколи раніше.
«Я просто зараз бачу, який відсоток людей, які кажуть: «Зараз війна у травні закінчиться». І це кожен рік — між Великоднем і Днем Незалежності... І якби це просто були балачки. А люди ж розслабляються, перестають донатити. А хлопцям потрібна допомога! І вона потрібна зараз, як ніколи. У 22-му стільки не потрібно було, як зараз», — наголошує волонтерка.
Свої в Telegram 
