Світлана поїхала з Луганська за рік до війни. Сім років жила в Китаї, нині має бізнес у Кракові
Поїхала з Луганська до війни
Світлана покинула Луганськ ще в 2013 році — майже за рік до початку активних бойових дій. На той час вона працювала у фінансово-економічному відділі регіонального управління Ощадбанку і мала блискучі перспективи кар'єрного зростання.
«Мене планували на посаду керівника фінансового відділу всієї Луганської області. В мене була квартира, робота, кар'єра. Я планувала брати автівку. Нікуди не збиралась взагалі», — згадує жінка.
За шість років роботи в банку вона досягла значних успіхів. Життя було налагоджене, майбутнє — передбачуване. Але доля розпорядилася інакше: рішення про переїзд за кордон змінило все.
Світлана довго вагалась чи їхати з Луганська
Рішення про переїзд далось важко. Світлана втратила 5 кілограмів за два тижні через хвилювання. Вона стояла перед вибором: або їхати за коханою людиною в невідомість, або залишитись будувати кар'єру на Батьківщині.
«Я приймала рішення, коли втратила в вазі 5 кг за два тижні. Просто виплакала купу всього, тому що для мене це було важке, перше, дуже складне рішення в моєму житті», — розповідає вона.
Оточення не підтримало її вибір. Колеги й друзі казали, що вона «зійшла з розуму». Але мати проявила мудрість, сказавши дочці: «Доню, твоє рішення і саме тобі вирішувати. Але я не підтримую, але вирішувати тобі».
Сім років у Китаї: від культурного шоку до прийняття
Переїзд до Китаю став для Світлани справжнім викликом. Разом з майбутнім чоловіком вона планувала побудувати бізнес з пошуку виробників для українських компаній — своєрідні посередницькі послуги для тих, хто шукав виробництва в Піднебесній.
«Для мене переїзд до Китаю — це було майже переїзд на Марс. Культурний шок, ментальний шок, бізнесовий шок», — розповідає вона.
Китай
Спочатку планували залишитись на півроку-рік, щоб налаштувати робочі зв'язки. Але коли в 2014 році розпочалася війна в Луганську, повернення стало неможливим.
Повсякденне життя в Піднебесній
Найбільші труднощі створював мовний бар'єр і кардинально інший темп життя. Прості щоденні справи перетворювались на випробування.
«Я приходила до банку в Китаї — це 5-6 годин. Просто плануй весь день на одну-дві операції», — згадує Світлана.
Культурні відмінності шокували.
«Коли ти йдеш по вулиці, хтось просто плює тобі майже під ноги, або вони чавкають у кафе. Саме чавкання в них — це прояв того, що смачно», — розповідає вона.
Пересування містом було окремим випробуванням. І Світлана розповідає про поїздки на мопедах.
«Він вилітає просто назустріч між машинами, автобусами. Ти відкритий, отут автобус більший за тебе в п'ять разів, тут машина, і ти просто їдеш і молишся: "Господи, хоч би доїхати"».
Технології та природа
Попри труднощі, Китай вразив Світлану своїми технологіями та природою. Вже тоді, коли в Україні ще активно користувалися готівкою, в Китаї можна було розплатитися телефоном навіть у вуличного торговця.
«Неймовірна природа. Навіть у місті 30 мільйонів плюс, де фабрики, заводи поряд з містом. Але зелень — це просто субтропіки, це вау», — захоплюється вона.
Бізнес та виклики
Робота в Китаї вимагала повної віддачі.
«Якщо ти працюєш сам на себе, то пашеш просто 24/7», — пояснює Світлана. Саме це стало однією з причин, чому вони врешті-решт залишили Піднебесну.
Світлана у Китаї
Вони відкривали офіси в Україні, навіть у Луганській області, але це було складно через воєнну ситуацію.
«Те, що відбувалось у Луганську і як розворовували офіси — це окрема історія», — згадує підприємниця.
Екологія та здоров'я
Головним мінусом життя в Китаї стала екологія.
«Ми перехворіли всім, чим можна було. Кожні два-три місяці якась простуда, якийсь вірус. По здоров'ю це дуже сильно ударяє», — розповідає Світлана.
Це стало вирішальним фактором при плануванні сім'ї.
«Я зрозуміла, що не зможу нормально жити і приділяти час своїй родині, собі. А по-друге, екологія — мені там не ок».
Повернення
Після семи років у Китаї, коли активні бойові дії в Луганську припинилися, Світлана з чоловіком повернулися через Росію в рідне місто. Це був короткий період — два-три місяці, необхідні для вирішення питань з нерухомістю та родичами.
«Це вже була так звана ЛНР, зі своїми правилами. Нам треба було вирішити питання з нерухомістю, яка залишилась, взагалі — що, куди далі», — пояснює вона.
Втрата матері
Найтрагічнішим моментом еміграції стала смерть матері в Україні півтора року тому. Світлана перебувала тоді в Польщі з малою дитиною, яка потребувала стабільності та безпеки.
«Коли мені зателефонував батько і сказав, що мами не стало, перша думка — хапати речі, бігти, летіти, їхати. Скільки разів я до того хотіла поїхати, бо мама хворіла», — ділиться болючими спогадами.
Але реальність виявилась складнішою за емоції. Через активні бойові дії в Україні та відсутність документів, які б дозволили потрапити у Луганськ, Світлана не поїхала.
«Ситуацію з мамою я вже не зміню, а якщо зі мною щось станеться — це підставити свою дитину», — розповідає вона.
Рішення нічого не робити далося важко, але Світлана розуміла його логіку. Вона прощалася з мамою «у повітрі» — на відстані тисяч кілометрів.
Розкол серед українців
Еміграція принесла ще одну болючу втрату — розрив з друзями та знайомими. Світлана вже стикалася з цим після переїзду до Китаю в 2013 році.
«Ви там сидите, ви нічого не розумієте, вам там гарно, а ми тут страждаємо», — такі претензії чула вона від колишніх друзів.
Особливо болючим був розрив з близькою подругою.
«Вона викотила мені тонну хейту, сказала: "Ти нічого не розумієш, поїхала, то сиди мовчи. Як ти можеш аналізувати про яку війну, якщо ти сидиш і в тебе все круто"».
А на той момент у Світлани зовсім не було «все круто». Вона зрозуміла, що не може змінити думку людей і не повинна тягнути на себе чужі емоції.
Польща — від клінінгу до власного бізнесу
У Польщу Світлана переїхала в 2022 році з двома валізами, дитиною у візочку та чоловіком. Спочатку планували їхати до Норвегії, де вже жили родичі з Ірпеня, але Краків зачарував одразу.
«Я відчула, що це моє місто і я наче вдома. Краків — це просто європейська версія Харкова», — пояснює свій вибір.
Перша робота могла бути в клінінгу. Світлана навіть ходила на співбесіду в українську компанію, яка відкрила клінінг-сервіс у Кракові.
«Я була готова наче, тобто перше, про що всі розмовляли, особливо в жіночому полі — це прибирання квартир, готелів, фізична праця», — згадує вона.
Компанія була готова її взяти, а вона — піти працювати. Але чоловік переконав почекати: «Якщо ти підеш у цю сферу, то будеш дуже втомлюватись, весь час буде там і перестанеш думати, як далі рости».
Віддалена робота з Україною
Світлана знайшла роботу фінансового директора в транспортній компанії через work.ua — сайт, який рекомендує всім шукачам роботи.
«Дуже багато компаній нормально працюють віддалено. Я працювала в компанії два роки, де 90% штату зі 100 людей були на віддалці», — розповідає вона.
Початкова зарплата становила 1000 євро з підвищенням до 1500 євро після офіційного працевлаштування. Але це був не єдиний дохід — паралельно вона вела інші проекти.
Створення власного бізнесу
Поступово Світлана стала співвласником транспортної компанії. Зараз у них вісім вантажівок, усі у власності, без лізингу.
«Що потрібно, щоб відкрити транспортну компанію в Польщі? Розум», — жартує вона, але потім пояснює серйозно.
Мінімальні витрати становлять 1500 євро на транспортну ліцензію плюс додаткові кошти на кожну машину. Обов'язково потрібна хоча б одна вантажівка — власна чи орендована.
Головна проблема галузі — пошук водіїв.
«Знайти водія — це головний біль для транспортників. Постійно, незважаючи на те, що рівень зарплати немаленький», — пояснює Світлана.
Цікавий момент: польські водії часто не хочуть працювати в українських компаніях.
«Вони телефонують і прямо питають: "У вас українська компанія?" Кажу: "Так". — "Вибачте, мені не цікаво"», — розповідає підприємниця.
А українські водії, навпаки, охоче йдуть працювати в польські компанії. Також конкуренцію створюють німецькі компанії, які пропонують вищі зарплати.
Переваги ведення бізнесу в Польщі. Світлана підкреслює прозорість польської системи порівняно з українською.
У Польщі Світлана є співвласницею транспортної компанії
«Тут немає карального підходу. Якщо помилка — спочатку пояснять і допоможуть виправити, можуть так зробити один, два, три рази. Ви звикли в Україні, що вся система законів караюча. До тебе приходять з перевірками, щоб тебе зловити на чомусь і витягти гроші, хабарі. А тут податкова, ZUS, будь-які державні установи відкриті для допомоги», — порівнює вона.
Окрім транспортної компанії, Світлана заснувала англійську школу для дітей у Кракові — саме офлайн, не онлайн. Також працює фінансовим директором у кількох проєктах, використовуючи свій досвід з України.
Житло та побут у Польщі
Оренда житла в Кракові коштує Світлані 3600 злотих плюс 500-700 злотих комунальних. Знайти житло для емігрантів не складно — поляки відкриті до здачі в оренду іноземцям.
«Поляки дуже відкриті до оренди для емігрантів. Вони хочуть бути захищеними, щоб у тебе була якась база, щоб ти міг сплатити за житло», — пояснює вона.
Для оренди потрібні паспорт, песель (польський податковий номер) і підтвердження доходів — або працевлаштування, або власний бізнес.
Перше житло вони орендували без офіційного працевлаштування. Світлана показувала контракти з українськими компаніями, і це спрацювало. Внесли заставу за один місяць та почали жити.
Відносини з поляками
Світлана зазначає, що особисто не стикалася з негативним ставленням поляків до українців.
«Усі поляки, яких я знаю, з якими працюю, дуже добре відносяться до мене», — каже вона.
Водночас визнає, що певне роздратування може існувати.
«Вони можуть дратуватися через те, що багато людей приїхало, вважають, що забирають роботу, нішу бізнесу».
Але Світлана не погоджується з такими звинуваченнями.
«Стільки, скільки ми принесли до зросту економіки Польщі, ми не можемо забирати їхній ринок. Ми привнесли набагато більше, ніж забираємо».
Вона порівнює з гіпотетичною ситуацією.
«Як би ми реагували в своїй країні, якби до нас приїхало пів мільйона мігрантів? На ментальному рівні: чому ви тут? Це моя країна».
Плюси життя в Польщі
Головні переваги життя у Польщі для Світлани полягають у багатьох речах, однак вона виділяє три напрямки. Це близький менталітет, безпека та європейський рівень життя.
«Все пізнається в порівнянні. Я порівнюю з тим, що проживала на своєму шляху. Для мене це близький менталітет. Щодо безпеки, то я з Донбасу, і мені тут не страшно. Можу вийти о 12-й ночі спокійно і сама пішки через весь Краків піти. Знаю, що зі мною нічого не станеться. Рівень Польщі підвищується з кожним роком. Для мене це відкриває двері для моєї дитини. Я тут почуваюся у своїй тарілці, на своєму місці».
А ще Світлана дає конкретні поради майбутнім мігрантам:
- не порівнюйте: «от у нас вдома так, а я звик так. Це ми закриваємо одразу, бо якщо будеш порівнювати, завжди буде щось не так»;
- вміння бачити, бути відкритим: «відкрити свій розум, серце і очі, побачити нові можливості. У цій країні дуже багато гарного, дуже багато можливостей зростати»;
- бути реалістом у питаннях бізнесу: «лізинг машин зараз не рекомендую — надто ризиковано. Тільки якщо впевнений на 150%, що забезпечиш роботою»;
- пошук роботи: «Work.ua — класика, база, до якої не одразу звернулася. Дуже багато менеджерів з продажу, кол-центрів. Якщо працювала в компаніях, можна забезпечити себе базовою роботою».
Через усі випробування Світлана винесла головний урок — «З того моменту, як поїхала з України, я можу переїхати хоч на Північний полюс. Мені все одно».
Вона вважає свій досвід цінним.
«Жодного разу не пожалкувала, тому що знаю — за цим усім стоїть мій ріст. Вихід із зони комфорту з ефектом бомби».
Свої в Telegram 
