Повернулась з Іспанії і водить тролейбус у Франківську. Історія Олени Любери із Сіверськодонецька

Коридор замість укриття

До 15 березня 2022 року родина Олени залишалася у Сіверськодонецьку, який щодня зазнавав обстрілів. Через особливості поведінки молодшого сина з аутизмом ховатися в громадських укриттях було складно — хлопчик часто кричав, заважаючи іншим людям.

«Тому ми сиділи у коридорі, а потім три дні провели в сховищі заводу «Азот», після чого евакуювалися», — згадує жінка.

Евакуаційний маршрут родини пролягав через Краматорськ, Львів, Польщу і завершився в Іспанії. Там вони дізналися сумну новину: квартира, придбана у 2020 році, повністю зруйнована — вціліла лише ванна кімната і шматок плитки.

Розуміли, що ніколи не станемо у Іспанії своїми

Попри матеріальну підтримку та безпеку, родина не змогла прижитися у чужій країні. Найбільше страждали діти — мовний бар'єр перетворював кожен день на випробування.

«Їм було дуже важко за кордоном — вони не розуміли, що інші діти кажуть, а все треба швидко вчити. Це було наче знущання. Ми розуміли, що ніколи не станемо там своїми», — пояснює Олена.

Олена з мамою та синамиАвтор: Свій дім

Через групу у Вайбері «Мама дії» жінка домовилася про тимчасове безоплатне житло на Івано-Франківщині. Іспанська волонтерка намагалася відмовити від повернення через небезпеку, але Олена вже вирішила остаточно повертатися.

«Ми так мріяли поїхати з Іспанії. Ми думали, що коли приїдемо до України, впадемо та будемо цілувати рідну землю. Але так змучилися дорогою, що не мали сил радіти», — згадує вона.

Від супермаркету до тролейбуса

Спочатку родина оселилася у приміщенні автотранспортного підприємства в Рогатині — директор погодився поселити їх навіть із домашніми тваринами. Три місяці Олена сиділа без роботи, потім влаштувалася до супермаркету.

Дізнавшись, що в Івано-Франківську можна стати в чергу на квартиру за умови проживання в місті, родина одразу переїхала. Там Олена знайшла роботу водійки тролейбуса — професію, з якою була знайома ще з Сіверськодонецька.

«18 років тому я вперше сіла за кермо тролейбуса саме там. Потім здебільшого працювала в торгівлі, і ось знову вожу пасажирів», — розповідає жінка.

Зараз вона заробляє 20 тисяч гривень, з яких 12 тисяч йде на оренду житла.

«Якби це було своє житло, щоб тільки за комунальні платити, нам би вистачало цих коштів», — зауважує Олена.

Ніби літаком керую

Різниця між рідним Сіверськодонецьком та Івано-Франківськом вражаюча. Якщо на Луганщині були широкі дороги з невеликим рухом, то у Франківську — вузькі вулиці з шаленим трафіком.

«Коли я вперше вийшла на стажування, думала: «Куди я потрапила і де тут вихід». А потім кажу собі — всі їздять і я поїду. А зараз відчуваю, що наче літаком керую», — сміється водійка.

Робота приносить не лише заробіток, а й людську теплоту. Олена їздить різними маршрутами, тому багато франківців її знають. Дехто дарує квіти і навіть картини.

«Колись я приїхала на залізничний вокзал. Забігає хлопчик і каже: «Це вам». І дає світлину. Дивлюсь, а там я за кермом. Виявилося, що він мене сфотографував і вирішив зробити такий подарунок. Його звати Марко. Це було так приємно», — згадує Олена.

Подарунок від МаркаАвтор: Свій дім

«Я така щаслива»

Повертатися до Сіверськодонецька родина не планує — ціла вулиця в їхньому районі зруйнована. Луганщина залишилася лише спогадами, а новою домівкою став Франківськ.

Знищений будинок у Сіверськодонецьку по вулиці Партизанська, 8Автор: Свій дім

«Мене часто запитують, чи не жалію я, що повернулася з Іспанії до України? Кажу: «Та я така щаслива. Нехай у мене немає свого житла, але я у своїй країні», — підсумовує жінка.

Єдине, що турбує найбільше, — відсутність власного житла. Олена вже стала в чергу на квартиру, але будівництво ще навіть не розпочалося. Попри це, вона жодного дня не пожалкувала про рішення повернутися додому.

Вікторія Белявська з Луганщини створює інклюзивний посуд. Допоможіть і ви воїнам з ампутаціями

Мій будинок згорів, наче свічка. Ольга Єрмоленко з Попасної жила на вулиці Миру, її повністю розбили

Від мелодій годинника до звуків війни. Наталія Волошина про життя на вулиці Миру у Бахмуті