Втрачаємо місто через брак піхоти. Микола «Скіф» Шевчук про оборону Часового Яру та тактику росіян
Війна без права на помилку
35-річний підполковник Микола Шевчук з позивним «Скіф» «прописався» на командно-спостережному пункті поблизу Часового Яру ще у квітні 2024-го. Його батальйон «Донбас» 18-ої Слов'янської бригади НГУ тримає оборону міста вже понад рік — довше, ніж тривала оборона Бахмута.
Відзначення найвищою державною нагородою командир сприймає з притаманною йому скромністю.
«Я отримав цю нагороду завдяки бійцям, що воюють у батальйоні «Донбас»», — каже «Скіф», який неохоче розповідає про себе, але багато — про своїх підлеглих.
"Скіф"
Шляхи війни привели «Скіфа» до цього моменту через десятиліття служби. Розпочав службу в 2008-му на Харківщині, за майже два десятки років в армії чимало кочував з одного міста в інше, тому й отримав свій позивний.
У 2014-му, будучи лейтенантом, він пережив полон після штурму сепаратистами та кадровими російськими військовими його частини в Донецьку. Бій тривав дві доби і закінчився захопленням українських бійців. «Скіф» згадує ті дні без особливих емоцій, наче розповідає чужу історію.
«В полоні я був кілька днів. Нас трохи потримали в захопленому приміщенні СБУ, а потім почали відпускати як «жест доброї волі». Приходили родичі, забирали своїх під розписки. А моїх рідних не було в Донецьку, тому мене майже останнім просто вигнали».
Перед звільненням росіяни пропонували Шевчуку перейти на їхню сторону, але він категорично відмовився і відразу виїхав у Маріуполь, де приєднався до 15-го Слов'янського полку НГУ. Саме до цього підрозділу після внутрішнього розколу в 2015 році приєдналася половина добровольчого батальйону «Донбас». 15 травня 2023-го «Скіф» став його командиром.
Більшість у підрозділі — добровольці
Зараз, як і в 2014 році, основа підрозділу — добровольці. За словами Шевчука, їх 60-70%, більшість приєдналися до батальйону після початку великої війни. «Скіф» з гордістю відзначає особливості свого підрозділу.
«Мені як командиру пощастило, бо багато військових прийшли в «Донбас» свідомо. У нас немає алкоголіків і багато «мобіків»».
Бойовий шлях батальйону вражає географією і тривалістю. Бійці «Донбасу» зустріли повномасштабне російське вторгнення на державному кордоні в Луганській області, воювали в Лисичанську, Рубіжному, Сіверськодонецьку, Попасній. Брали участь у контрнаступі на Харківщині. Нині всі сили батальйону зосереджені в Часовому Яру.
Часів Яр
Початок оборони: здавалося, що все під контролем
10 квітня 2024 року батальйон «Донбас» прибув до Часового Яру як приданий підрозділ 41-ої окремої механізованої бригади. «Скіф» не приховує проблем, з якими зіткнулися на початку.
«Існує теорія, що до приданих ставляться гірше, ніж до своїх. Торік ми відчули це на собі — складніший напрямок, важчі задачі, менше забезпечення».
Ситуація змінилася в серпні 2024 року, коли замість 41-ої бригади на Часів Яр зайшла 24-та механізована. Зараз у місті стоять вони в підпорядкуванні 24-ої ОМБр і один із підрозділів 101-ої бригади охорони Генштабу ЗСУ. Командир з явним полегшенням говорить про покращення.
«За весь період оборони Часового Яру зараз взаємодія між підрозділами на найвищому рівні — у нас є взаєморозуміння щодо задач, які виконуємо, а це найголовніше на війні. Забезпечення покращилося. БК багато не буває, але наразі все набагато краще, ніж на початку оборони міста».
Тоді ситуація здавалася контрольованою — «Скіф» навіть вважав можливим відбити втрачені території. З нотками жалю в голосі він згадує про тодішній оптимізм.
Але реальність виявилася жорстокішою за очікування.
«Я не думав, що у росіян вийде перетнути канал «Сіверський Донець — Донбас». Здавалося, що це серйозна перешкода. Здоровенні труби — більше двох метрів заввишки. Ми використовували їх як укриття, ставили там позиції», — розповідає командир про природні оборонні рубежі, які здавалися неприступними.
Труби у Часовому Ярі
Це була досить висока і широка ділянка, щоб її просто перебігти. Навколо були мінні поля. Але росіянам вдалося перейти і канал, і поля. «Скіф» проводить паралель з іншими боями.
«Якщо в Авдіївці росіяни використали водогінні труби як маршрут до міста, то в Часовому Яру вони їх просто перетнули».
Перші місяці оборони
Спочатку оборона будувалася за трубами. Українські бійці зайшли і стояли на східній частині каналу в лісі. «Скіф» описує умови тих перших місяців як справжнє випробування.
«Це була війна піхоти. З логістикою мали великі проблеми через особливості місцевості: канал, труби, урочище, болота, поле. Туди не можна було заїхати».
В українських сил тоді ще не було важких бомберів.
«Мавіками доводилося скидати не гранати ворогу, а воду і печиво своїм хлопцям. Тоді відчувалася перевага противника в FPV і засобах РЕБ. У них був лише один FPV-розрахунок і мінімум досвіду. Українські піхотинці стояли з автоматами, кулеметами, гранатометами».
Під тиском противника довелося відступати. «Скіф» констатує факт без зайвих емоцій: дійшло до того, що зайняли оборону на вогнетривкому комбінаті і на мікрорайоні Північний.
Пекло вогнетривкого комбінату
Вогнетривкий комбінат без прилеглих будівель і споруд невеликий — десь 800 на 450 метрів. Частина території — ангарні приміщення майже без шиферу, а частина — доменні печі, які були укриттям для українських бійців. Батальйон «Донбас» утримував завод з жовтня 2024-го до лютого 2025-го.
«Скіф» розповідає про ті місяці як неперервне пекло.
«Противник постійно поповнював свої підрозділи новими силами, не жалів ні людей, ні засобів, взагалі нічого — тільки вперед, тільки вперед. КАБи, артилерія, дрони, штурми цілодобово. Найбільша кількість обстрілів за добу — 40. Абсолютно різними видами озброєння».
Вогнетривкий завод у Часовому Ярі
Росіяни регулярно штурмували позиції на заводі з численною перевагою. Командир наводить конкретні цифри диспропорції: одну позицію з 4-5 українських бійців атакували 12-20 росіян. Таких масштабних штурмів могло бути 2-3 за день, хвилями. «Скіф» пояснює логіку ворожих атак: якщо українці нормально відбилися, кілька днів тихо, не штурмують, готуються, тільки обстрілюють. Умови були нелюдськими.
«Ворог не давав відійти з території комбінату. Багато поранених неможливо було евакуювати. Але на заводі були бойові медики, які надавали допомогу. Запаси медикаментів, продуктів і води ми регулярно поповнювали доставками з дронів»
Попри все, українська перевага на той момент була в безпілотниках.
«Ми на підступах бачили росіян і частину з них знищували», — розповідає командир.
Вогнетривкий завод, Часів Яр
У лютому українські сили остаточно вийшли з комбінату. Але навіть в таких жахливих умовах бійці продовжували виконувати бойові завдання.
«В таких умовах хлопцям вдалося взяти десь 20 полонених. Один із них — громадянин Непалу. Кадровий непальський військовий, більше 15 років досвіду. Розповідав, що нещодавно перебрався в ОАЕ, знайшов рекрутера з Росії, заплатив йому три тисячі доларів, щоб взяли на службу в російську армію».
З гумором, властивим військовим, «Скіф» додає деталі про спілкування з екзотичним полоненим: «Ми з ним через google-перекладач спілкувалися непальською мовою. Бо він не розуміє англійську, а російською тільки кілька слів вивчив: «Давай-давай, нахй, блдь»».
Контроль крізь завали
Зараз росіяни контролюють більшу частину Часового Яру. «Скіф» чесно констатує поточний стан: під контролем українських сил залишаються мікрорайони Шевченко, Південний, Леваневського (Цех № 2), частково селище Західне, частково мікрорайон Північний.
Командир пояснює особливості міського бою: також є сірі зони.
«Якщо це промислова забудова, де є якісь підвали, більш надійні укриття, закріпитися там можна, а якщо це вщент знищені приватні будинки, там ніхто не закріпиться».
Основний плацдарм для боїв із противником станом на зараз — селище Західне і підходи до Віролюбівки, Миколаївки, Майського.
«Скіф» з особливою гордістю розповідає про недавню успішну операцію.
«Головне, вчасно виявити противника. Півтора місяця тому ми з 24-ою і 101-ою бригадами за тиждень дронами знищили 42 росіян по дорозі до наших позицій. При цьому ми не мали втрат, жодної. Я вважаю це найбільшим досягненням батальйону за весь період великої війни».
Хімічна зброя та заборонені методи
«Скіф» не приховує зростаючої жорстокості ворога.
«Росіяни беруть кількістю, застосовують усі види озброєння, у тому числі заборонені. Найчастіше гранати задушливої дії К-51, «Черемуха». В останні два тижні почали використовувати газ летальної дії, з яким ми раніше не стикалися. В нашому батальйоні вже є один загиблий від цього газу».
Це свідчить про ескалацію використання росіянами забороненої хімічної зброї проти українських військових.
Складності переміщення та логістики
«Скіф» розповідає, що сучасні реалії бою кардинально змінилися порівняно з початком оборони.
«Зараз нам дуже важко переміщуватись на позиції, щоб бути непомітними для противника, але ми це робимо. Враховуємо час доби, погодні умови, місцевість. Де-не-де є «зеленка». Але в основному укриваємося за завалами. Використовуємо антитепловізійні плащі, в яких легше переміщуватися вночі».
І розповідає про особливості місцевої погоди, які його здивували.
«Найкраща погода для переміщень — туман і дощ. Я за все життя не бачив стільки туманів, як у Часовому Яру. Через перепади висот в одній частині може бути туман і дощ, а в іншій — сонце світить. Наче якесь Прикарпаття».
Туман у Часовому Ярі
Дистанція контролю дронами збільшилася з обох сторін, що кардинально ускладнило ведення бою.
«Якщо раніше наші пілоти могли від «нуля» стояти за 1-3 кілометри, то зараз 6-8 кілометрів. І ці 6-8 кілометрів контролюються FPV-шками і з нашої сторони, і з ворожої».
«Скіф» говорить, що це створює величезні проблеми з логістикою.
«Щоб доставити людей на позиції або з позицій через ці 6-8 кілометрів часом іде доба, дві доби. І підгадати так, щоб охопити одразу декілька позицій, дуже складно. Ризикуємо тільки тоді, коли є екстрені випадки — важкі «трьохсоті»».
«Скіф» з гіркотою згадує про порушення росіянами навіть власних «перемир'їв»: навіть коли Путін оголошував так звані «перемир'я» навесні, росіяни все одно наносили ураження по українських групах, коли ті намагалися провести евакуації.
Рекордне утримання позицій
Українські бійці стоять у Часовому Яру найглибше з усіх, хто тримає оборону — у центральній частині міста. «Скіф» розповідає про рекордні терміни утримання позицій.
«Одну з позицій бійці утримують більше 130 днів, бо немає можливості провести ротацію. Переміщення збільшує ризик втрат. Питання не в тому, щоб їх пожаліти, а в тому, щоб їх зберегти».
І далі командир пояснює таку логіку, бо цінність життя бійців для нього вище за все.
«Ми намагаємося міняти бійців, які довго стоять на позиціях, але якщо немає погоди, ніхто не буде ходити. Плюс є черговість. Спочатку важко поранені, потім поранені або легкі поранені, останніми виходять всі, хто цілий».
Куточок з трофеями батальйону "Донбас"
Постачання під вогнем
Попри всі складнощі, українські військові забезпечують щоденне постачання передових позицій. «Скіф» з гордістю розповідає про організацію логістики.
«Боєприпаси і їжу ми доставляємо на позиції кожен день — «Вампірами», «Королевою Шершнів» (важкопідйомні дрони українського виробництва). FPV скидають по 4 кілограми продуктів. У нас люди на позиціях навіть шашлик їдять. Удень хлопці в тилу смажать, а вночі передаємо на «нуль»».
Але ворог адаптується до українських методів.
«Останнім часом стало складніше з доставками на позиції, бо росіяни намагаються протидіяти нашій логістиці. В них з'явилися FPV-розрахунки з цифровими і тепловізійними камерами, які збивають «Вампіри». Але поставки все одно відбуваються щодня».
Цивільне населення під окупацією
Ситуація з мирним населенням складна і болюча. «Скіф» без прикрас розповідає про реальність.
«Зараз у районі оборони нашого батальйону цивільних немає. Раніше час від часу зустрічали літніх людей. За півтора року двох чи трьох евакуювали з міста, але один із них був важко поранений, тому фактично примусово вивозили».
Командир констатує прикру закономірність: «Так, щоби самі прийшли і попросили евакуювати — це велика рідкість. У більшості випадків вони стають на сторону росіян».
«Скіф» наводить абсурдний, але показовий приклад.
«Одного разу дід на велосипеді намагався штурмувати наші позиції. Ми за ним якийсь час спостерігали: копався в городі, водив козочок, а потім приїхав до нас зі зброєю».
В кількох населених пунктах поблизу Часового Яру чотири рази ловили цивільних, які відправляли росіянам координати українських позицій і фотографії техніки. Їх передали співробітникам Служби безпеки України.
Головна проблема — катастрофічний брак піхоти
«Скіф» не боїться говорити про системні проблеми, які призводять до втрат.
«Як на мене, усьому цьому можна було запобігти. Але все впирається в людей. Були моменти, коли є позиція — нема кому її зайняти. На мою думку, основна проблема, через яку ми почали втрачати Часів Яр — це брак піхоти. Зараз бійців теж дуже бракує».
Командир постійно б'є тривогу через нестачу людей.
«Я постійно прошу в командування поповнення. Нові бійці підходять майже кожні день-два, але не стільки, скільки б хотілося. Три-чотири чоловіка проблему не вирішують. Мені б хотілося роту, щоб поміняти всіх, хто воює хтозна-скільки, більше трьох місяців… Але таких можливостей немає».
Водночас «Скіф» інформований про проблеми противника: до речі, противник також має складнощі з поповненням, але воно все одно приходить.
«Зазвичай російська дивізія на Часовому Яру отримувала 600-800 чоловік поповнення, а нещодавно їм дали менше 200. А втрати вони щодня несуть страшні».
Російська тактика на полі бою
«Скіф» аналізує ворожу тактику з професійною прохолодою.
«У ворога чисельна перевага і в особовому складі, і в артилерії. Росіяни добре вчаться. Великою ціною, великими жертвами, але свої задачі вони виконують. Покласти 100 чи 200 людей для них не табу. Вони йдуть потоком».
І розповідає про жорстоку систему примусу в російських підрозділах.
«В них є боєць із позивним «Чорний». Він розстрілює або підриває на мінах всіх, хто відходить. Це чийсь хороший підлеглий без принципів. Треба стріляти? Стріляє. Підірвати? Підриває. Ми часто чуємо про нього з перехоплень».
«Скіф» робить висновок про психологічні чинники ворожого наступу.
«Я думаю, це одна з причин просування ворога. Коли росіяни попадають у Часів Яр, в них немає вибору: або йдуть штурмувати і виживають, або намагаються відійти, і їх страчують свої».
Стратегічне значення і ключ до Краматорська
Командир чітко розуміє стратегічну важливість міста, яке захищає його підрозділ.
«Часів Яр важливий для росіян, бо це висота. Звідти видно Костянтинівку без дронів. Якщо подивитися трохи правіше — Олексієво-Дружківка, Дружківка, Краматорськ. Зовсім інші можливості відкриваються з Часового Яру».
Наслідки можливої втрати міста будуть катастрофічними.
Водночас командир підкреслює ефективність нинішньої оборони.
«Зараз майже кожен перетин каналу Сіверський Донець — Донбас зі сходу на захід для росіян — це дорога в один кінець, особливо за умов хорошої погоди для ведення розвідки, роботи наших дронів і артилерії. Один із весняних штурмів — 16 одиниць техніки заїжджало, одна виїхала».
Перспективи оборони
«Скіф» реалістично оцінює поточний стан справ реалій оборони.
«Але я б не сказав, що зараз ситуація для нас найкритичніша. Переломний момент був тоді, коли нам довелося відійти з комбінату. Ворог отримав нове місце для закріплення, накопичення сил».
Щодо можливостей утримання міста командир обережно оптимістичний.
«Наразі у нас є можливості втримати Часів Яр. Про відтиснути противника я не готовий говорити. Бо, знову-таки, в нас проблеми з особовим складом. Ставити на позицію по дві людини — така собі історія. Скільки вони там простоять? Добу, дві, три?»
«Скіф» підкреслює незмінність стратегічної мети, якої бійці дотримуються щодня під тиском багатотисячної російської армії.
«Зараз наше основне завдання — втримати Часів Яр. За майже півтора року оборони серед командування жодного разу не обговорювали відведення військ із міста».
Підсумовуючи півтора року боїв, командир батальйону «Донбас» порівнює Часів Яр з іншим містом.
І в цих словах — уся суть оборони: незважаючи на руйнування, незважаючи на втрати, незважаючи на нестачу людей, українські воїни продовжують тримати позиції в одній з найгарячіших точок фронту.
Свої в Telegram 
