З Білокузьминівки вночі евакуювали половецькі статуї воїна і жінки, яким по 800 років. Що відомо
Випадкова знахідка серед руїн
Цьогоріч у травні у розбитій КАБами Білокузьминівці знімальна група побачила кам'яну бабу біля зруйнованої обстрілами школи і повідомили про це волонтерам. Та вона була не одна. Другу кам'яну бабу волонтери знайшли самі. Одна половецька статуя чоловіка, друга — жіноча.
«Вони були біля школи. Обидві з них знайшла місцева вчителька з дітьми в місцевому яру. І вони їх перетягнули до школи.
Юрій Фанигін
Вже коли я сконтактував з нею, вона розповіла, що є не тільки та, що вкопана біля школи, а є ще сарайчик. І біля сарайчика в самому сарайчику за школою знаходиться ще одна, яка з двох частин», — розповів історик Юрій Фанигін.
Раніше про ці артефакти не знали — вони не були обліковані в жодних археологічних реєстрах. Тому їх не евакуювали разом з 11 іншими кам'яними «бабами», які група Фанигіна вивозила з Донецької області торік.
Організація евакуації тривала три місяці. За цей час довелося координувати дії з різними військовими підрозділами, місцевою владою та музейними працівниками. Складність полягала не лише в логістиці, а й у постійній небезпеці — село регулярно обстрілювалося.
На жаль, один з учасників підготовки операції — боєць 3-ї штурмової бригади з позивним «Африка» — загинув під час бойових дій. Він був одним з тих, хто взявся за справу порятунку історичних артефактів, але не дожив до завершення місії.
Половецькі статуї, які евакуювали з Донеччини раніше
Нічна евакуація
Зрештою статуї евакуювали військовослужбовці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Операцію довелося проводити виключно вночі через постійну загрозу ворожих обстрілів та авіаударів.
«Нам сказали — евакуювати кам'яну бабу. Спочатку на місце приїхали безпосередньо я і мій командир. Ми перевірили, чи там безпечно, яка ситуація по повітрю. Побачили, що ця баба кам'яна — вона доволі велика. Ми вдвох з нею не впораємося фізично. Ну, і довелося нам викликати підмогу. Шість людей брали участь в евакуації, діяли вночі, бо вдень там перебувати небезпечно», — згадує військовослужбовець Олександр.
Військовослужбовець Мар'ян розповідає, що статуї підіймали вночі вшістьох.
Половецькі статуї, які вивезли з Білокузьминівки
«Ризикували життям, та ризик того вартий. Хоч щось врятувати, що лишилось від цього, щоб взагалі не рознесло все повністю. А так-то — постаралися, забрали. Трохи підкопали, щоб не пошкодити її, так, щоб була ціленька. Ми її легенько поклали на ремні та просто занесли й все. По-перше, було темно. А по-друге, треба було трохи піднатужитись, бо важка була», — розповідає Мар'ян.
Бійці діяли максимально обережно, щоб не пошкодити археологічні артефакти.
«Це історична пам'ятка. Ми мусили, просто наш обов'язок такий був, і завдання таке було — забрати її. Вона піде в історичний музей, буде стояти там і діти будуть дивитися на те, що було колись, що лишилось звідти», — каже Мар'ян.
Для військових порятунок історичних пам'яток — не просто виконання наказу, а усвідомлена місія збереження української ідентичності. Олександр, який за освітою вчитель, пояснює свою мотивацію.
«Чому розпочалася війна? Щоб знищити нашу індивідуальність, як народу українців, і знищити нашу історію і пам'ять про нашу історію. Я сам за освітою — вчитель. Тому я вважаю, що історію нашу потрібно пам'ятати. Народ, який не пам'ятає свого минулого, не має майбутнього».
Воїн та жінка з древніх степів
Археологічні знахідки представляють два типи половецьких статуй — чоловічу та жіночу, які датуються XII-XIII століттями. Кожна має унікальні особливості та історичну цінність.
Чоловіча скульптура зображає типового половецького воїна.
«Це достатньо міцний, потужний воїн, він тут зображений, у нього довгі руки, досить міцні. І є залишки броні, її погано видно, але вона точно тут була. І тут відбита голова — він, звісно, був у шоломі», — детально описує історик Юрій Фанигін.
Половецька статуя воїна
За словами фахівця, це були дуже міцні, сильні воїни, які володарювали українськими степами та створили тут таку протодержаву, куманську. Статуя вражає розмірами — її вага перевищує 600 кілограмів.
Жіноча статуя, хоча й менша за розмірами і пошкоджена, не менш цікава для дослідників.
Частини жіночої статуї
«Дві частини жіночої статуї половецької, яка зроблена в традиційній манері, тобто руки під животом, ноги. Єдине, що там частина ноги відбита і немає голови, але ми бачимо, що є шийна прикраса, властива саме для половецьких жінок. І цікавий матеріал, з якого вона зроблена. І ми можемо казати про те, що вона досить мініатюрна. Це теж для нас доволі цікаво», — детально розповідає про неї директор Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Олександр Старік.
Обидві скульптури знаходяться в різному стані збереженості. Чоловіча — цілісна, але без голови, жіноча — розколота на частини, також без голови. Попри пошкодження, обидві статуї зберігають достатньо деталей для наукового дослідження.
Спадщина степових кочівників
Половці, яких слов'яни так називали, а самі себе вони називали куманами, відіграли важливу роль в історії українських земель. Вони створили в українських степах потужне політичне утворення — «протодержаву куманську», яка контролювала величезні території від Дунаю до Волги.
«Слов'яни їх називали половцями. Кумани взяли участь в антропогенезі сучасних українців. Тому не можна казати, що ми тільки нащадки слов'ян, ми нащадки половців», — наголошує історик Юрій Фанигін.
Культурний вплив половців на українську культуру значно глибший, ніж зазвичай вважають.
«Так само вони користувалися тюркською мовою, не сучасною турецькою, а тюркською. Турецька теж походить від тюркської. І такі слова у нас, як килим, казан, кавун, слово козак — це тюркське слово, вони ними користувалися», — пояснює Фанигін.
Половецькі кам'яні статуї, які археологи називають «кам'яними бабами», встановлювали на курганах як пам'ятники знатним воїнам та аристократичним жінкам. Вони служили не лише надгробками, а й своєрідними маркерами території, символами влади та статусу.
Збереження у воєнний час
Евакуйовані з Білокузьминівки скульптури стали 14-ю та 15-ю кам'яними «бабами», врятованими з прифронтової Донеччини волонтерами та військовими. Це частина масштабної програми збереження культурної спадщини в умовах війни.
«Головна наша з вами функція — це просто зберегти наше надбання. Зберегти, тому що воно знищується активно, знищується нашим ворогом», — говорить директор Дніпропетровського історичного музею Олександр Старік.
За його словами, знищення культурної спадщини — це не випадковість, а цілеспрямована політика.
Директор Дніпропетровського історичного музею Олександр Старік
«Якщо цього всього не буде, то на окупованій території легше буде впроваджувати той режим, який вважає за потрібне наш ворог. Якщо він буде стикатися з землею, де нібито нічого не було, нібито там немає жодної історії, або, не дай Боже, є якась спільна історія, то тоді легше нав'язувати свої наративи».
Олександр Старік наголошує, що нині важливо зберегти багатошаровість культурної спадщини України.
«Ми навпаки пишаємося тим, що наша культура, вона строката, вона пов'язана з поліетнічністю. І все це дійсно наші предки та тут вони між собою асимілювалися, змішувались, торгували, воювали. Хай там як, але це наша історія, наша культура».
Ця позиція принципово відрізняється від спрощених національних наративів, які намагаються нав'язати окупанти. Українська ідентичність формувалася через взаємодію різних народів та культур — слов'ян, половців, печенігів, готів та багатьох інших.
Тепер унікальні половецькі статуї зберігатимуться у Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького, де фахівці детально дослідять артефакти — від матеріалознавчого аналізу каменю до реконструкції первісного вигляду статуй. Особливу увагу приділять жіночій скульптурі через її унікальні особливості.
Тут планують створити спеціальну експозицію, присвячену культурі степових кочівників.
Свої в Telegram 
