Не хочу, щоб про Краматорськ були тільки воєнні драми. Що знімає у рідному місті Богдан Приходько
Від прогулянки з бабусею до великого кіно
Ідея фільму народилася несподівано. У червні цього року Богдан гуляв у Саду Бернацького з бабусею та мамою. Його бабуся пів життя працювала на землі, мала город, а тепер, не маючи змоги поїхати у рідне селище, висаджує квіти просто у дворі багатоповерхівки.
Слухаючи розповіді бабусі про квіти, молодий режисер почав придивлятися до людей, які доглядають парк, до директорки, яка їздить на самокаті й координує процес.
Богдан Приходько
«Садом я захоплююсь уже давно. Пам'ятаю, як у 2016 році в місто приїхали „Океан Ельзи", коли тисячі людей зібралися разом на стадіоні й алеях. Пригадую, що зустрів там навіть кількох людей з Донецька. Настільки все було масштабно», — розповідає Богдан.
Саме тоді, під пісні «Весна», «Все буде добре» та «Обійми», на його думку, почалася нова історія Саду. А відвідувачі парку стали для нього зрізом сучасного українського суспільства — адже Краматорськ зараз місто зустрічей і розставань.
Фільм для майбутніх поколінь
Проте це не єдина причина, чому Приходько взявся за камеру.
«Це може прозвучати цинічно чи жорстоко, проте я готуюся до найгіршого сценарію і закликаю своїх рідних у місті готуватися до цього конкретними діями», — говорить режисер.
Він наводить приклади Костянтинівки та Добропілля, нагадує, що Краматорськ і Слов'янськ — головні цілі московської армії на сході.
«Уявіть, що був би фільм про те, як виглядав Бахмут до його повної руйнації. Або Маріуполь, або Лисичанськ. Список можна продовжувати, але таких фільмів немає. Не хочу, щоб у майбутньому про Краматорськ були тільки воєнні драми, в яких я бачитиму його зруйновані вулиці. Тож, мабуть, цей фільм — спроба назавжди, що б не сталося, чуттєво закарбувати в пам'яті місто, цей прекрасний сад і цих чудових людей, які в ньому працюють та його відвідують».
За мету режисер поставив собі показати парк красивим, живим, наповненим любов'ю й надією. Водночас хоче підкреслити крихкість краси та тривогу навколо, яка чутна на горизонті.
«Виходить, цей фільм для майбутніх поколінь, щоб вони побачили, яким був регіон — що це не тільки кров, сталь і порох, але ще й квіти, сади та люди, які його люблять».
Коли можна буде побачити стрічку
Богдан зняв літні епізоди та планує повернутися восени та взимку, аби дозняти фільм. Є два сценарії його завершення: якщо знімати за власні кошти, залучаючи свої ж ресурсами — фільм триватиме 14-16 хвилин і буде готовий до початку 2026 року. Якщо вдасться залучити іноземне фінансування, стрічка буде довшою — приблизно на 30 хвилин.
«Я б хотів залучити якісного звукорежисера, він би зробив звук об'ємнішим та глибшим. У такому разі стрічка може вийти десь у травні 2026 року», — каже Богдан.
Втім, побачити фільм одразу не вийде — спочатку його подаватимуть на міжнародні фестивалі та презентуватимуть за кордоном, потім на українські фестивалі, і лише тоді стрічка зможе вийти у відкритий доступ.
Зйомки у Саду Бернацького, Краматорськ 2025 рік
Показати фільм європейцям — це персоналізувати для них досвід війни, вважає режисер. Щоб, спостерігаючи за Садом та його працівниками у Краматорську, вони отримали ширше уявлення про події в Україні й порівнювали — „це може бути й з нами", „у нас теж є подібний парк".
«Це має підсилити їхнє бажання допомагати нам та показує, що саме ми намагаємося зберегти. Бо ми всі ж знаємо, що Донеччина — прекрасний край, а вони бачать тільки руїни в новинах», — додає Богдан.
У Сад вкладають душу
Те, що Сад Бернацького таке доглянуте та чисте місце — це заслуга простих людей, переконаний Богдан.
«З того, що я почув під час зйомок, Сад недофінансований, працівники отримують мінімальну зарплату. Хоча для багатьох і це радість, бо частина з них переселенці з Костянтинівки чи Дружківки. І нехай хтось працює в Саду Бернацького через можливість отримати хоч якийсь ресурс на своє виживання, багато працівників вкладають у нього свою душу. Це помітно, коли прогулюєшся його стежками. У своєму фільмі я фокусую погляд камери саме на ці прояви», — говорить Богдан Приходько.
Під час зйомок
Богдан додає, що на жаль зрозуміло, — величезний сад і його реконструкція — це чудове поле для наживи корупціонерів.
«Диво, що все ж Краматорськ з 2015 року кардинально змінився і почав ставати сучасним містом, яке може похвалитися хорошим шляхом трансформації від деградованого індустріального міста до намагання бути приємним домом для мешканців. Шкода, що вторгнення призупинило процес розвитку».
Хто такий Богдан Приходько
Богдану Приходьку 23 роки, він з Краматорська, жив тут до 2020 року, поки не вступив у Київський національний університет театру, кіно і телебачення на спеціальність «Режисура кіно і телебачення». Зараз працює в фонді «Голоси Дітей», знімає історії підлітків із прифронтових громад. Також регулярно збирає з друзями гроші на Сили оборони.
Щороку взимку він співорганізовує Вертеп Сходом — їздить Слобожанщиною від Харкова до Краматорська і повертає традицію різдвяного вертепування у регіон.
До університету мав амбіції розвиватися саме в ігровому кіно, проте навчався у майстра документаліста.
«З часом зрозумів, що документальне кіно поєднує в собі все те, що резонує мені: експедиції й дослідження, змогу зануритися глибше у чиєсь життя і навіть трохи його прожити, спосіб рефлексувати на реальність швидше й доступніше. Документальне кіно — це робота з життям, а не вигаданим світом. Це також дуже творчий процес, і дуже гуманістичний, як на мене. Банально, але документальність та робота з реальністю зараз важливіші», — говорить Богдан Приходько.
Свої в Telegram 
