Я свідомо ігнорувала новини про війну, ми виїхали у лютому 2024. Історія Поліни Кулініч з Покровська
Понад два роки після 24 лютого родина Поліни Кулініч провела у Покровську — місті, яке поступово перетворювалося з тилового на прифронтове. Лише на початку 2024-го жінка зуміла переконати чоловіка й батьків виїхати. Сьогодні багатоповерхівка, де була їхня трикімнатна квартира — весільний подарунок від батьків, — частково зруйнована російськими обстрілами. Чи вціліла їхня оселя, Поліна досі не знає. Історію покровчанки Поліни Кулініч записали журналісти платформи «Свій дім».
Весільний подарунок, яким пожили лише рік
«Десь два тижні тому на відео від військових я вперше побачила наш будинок після обстрілів. Багатоповерхівка тоді ще стояла, але була вся посічена уламками. А днями в одній із місцевих груп знайшла свіжіші фото — там уже видно серйозніші руйнування. Зокрема, частково обвалився останній під'їзд», — розповідає Поліна.
Поліна народилася і все життя прожила в Покровську. Працювала кадровицею в місцевій фірмі — там і познайомилася з майбутнім чоловіком.
Покровськ, серпень 2025
«Мій чоловік — переселенець першої хвилі. Він із родиною виїхав з Горлівки ще у 2014-му. Коли розповідав про жахи окупації та війни, я щиро дякувала Богу, що наше місто це оминуло. Але, як виявилося, все було ще попереду», — розповідає Поліна.
Наприкінці 2020 року вони одружилися. Гучного весілля не влаштовували — замість цього батьки запропонували молодятам купити житло.
«Ми одразу погодилися, що це кращий варіант. Почали переглядати оголошення, і вже на початку 2021-го заїхали в свою оселю», — згадує Поліна.
Трикімнатна квартира на Дінасі виявилася справжньою знахідкою — простора, з усіма меблями, технікою та майже новим ремонтом.
«Це була просто казка. На жаль, мирно прожили ми там лише рік. Проте це був найкращий період мого життя», — розповідає Поліна.
Я свідомо ігнорувала всі новини про війну
Напередодні повномасштабного вторгнення подружжя відкладало гроші на автівку. Ці заощадження згодом довелося витратити на евакуацію.
«Всі розмови про ймовірний напад росіян я свідомо ігнорувала. Не хотіла в це вірити, тому намагалася не травмувати психіку. Навіть розмов на цю тему уникала. А чоловік дуже переймався — у нього ж уже був досвід втечі від війни в 2014-му», — зізнається Поліна.
Про початок повномасштабного вторгнення дівчина дізналася від подруги з Харкова.
«Перші години — паніка, шок. Я не знала, що робити, кому дзвонити, куди йти — Мене заспокоїв чоловік. Я опанувала себе й почала читати новини: що відбувається, чи є евакуація, куди були влучання. Поговорила з батьками, все обговорили й трохи заспокоїлися», — пригадує ті хвилини Поліна.
Родина вирішила залишитися в місті — поки ситуація не стане зрозумілішою.
«Окупанти наступали всюди: на півночі, на сході, на півдні. Ми не розуміли, куди вони дійдуть, де їх зупинять і коли це закінчиться. Питань було більше, ніж відповідей. Страшно було виїхати з тоді відносно спокійного Покровська й потрапити десь у пекло. Тому вирішили нікуди не рухатися», — пояснює жінка.
Два роки надії та самообману
Коли ЗСУ вибили окупантів з Київщини, у Поліни з'явилася надія, що все буде добре.
«Було таке піднесення від того, що наші вигнали росіян! До того ж фронт на Донбасі втримувався, Україна трималася. На фоні всього цього вирішили залишитися. Ще й наша фірма, яка спочатку евакуювалася, повернулася в Покровськ. Це давало певну надію», — розповідає дівчина.
Наступні два роки родина жила у Покровську. Спочатку там було спокійно — працювали магазини й кафе, на вулицях — багато людей, зокрема переселенців з Маріуполя, Волновахи, інших міст.
«Перебої з комунікаціями після російських обстрілів дуже швидко лагодили. Проблем із продуктами чи грошима теж не було. Місто жило й навіть якось розвивалося, попри всі обставини воєнного часу», — каже Поліна.
Покровськ, 2025 рік
Ситуація почала загострюватися наприкінці 2023 року. А в лютому 2024-го стало остаточно зрозуміло — залишатися більше не можна.
«Роковим для нас став саме лютий. Окупанти розбомбили один із корпусів університету, де я навчалася, захопили Авдіївку і почали просуватися далі. Ми з чоловіком нарешті зняли "рожеві окуляри" й усвідомили: фронт на цій ділянці почав сипатися, і рано чи пізно за місто йтимуть бої. Треба терміново виїжджати», — каже Поліна.
Вигорілі будинки у Покровську, 2025 рік
Найбільшою проблемою виявилося переконати батьків.
«Чоловік зв'язався зі старим товаришем — його однокласником з Горлівки, з яким вони колись дуже дружили. Коли той дізнався, що ми в Покровську й шукаємо притулок, запропонував пожити в будинку батьків дружини, які виїхали за кордон. Ми одразу погодилися. Але переконати наших батьків виїхати було набагато складніше», — розповідає Поліна.
Нове місто, схоже на Покровськ
Поліна щодня намагалася переконати їх. Зрештою вони погодилися. Кілька тижнів родина збирала й вивозила речі. З квітня 2024 року вони живуть у Черкасах.
«Нам тут добре, я вже знайшла роботу за спеціальністю. Місто привітне, красиве, чисте. Дуже нагадує велику версію Покровська. Навіть район, де живемо, чимось схожий на наш. Або в мене просто розігралася фантазія. У будь-якому разі ми поки що залишимося тут», — каже Поліна.
А що сталося з їхньою трикімнатною квартирою — весільним подарунком, у якому вони встигли прожити лише один мирний рік, — Поліна досі не знає напевне.
Свої в Telegram 
