У СІЗО мені казали: «Твій Сергій через тебе бомбить Донецьк». Історія експолоненої Ганни Щатрюк

Арешт серед білого дня

Ганні Щатрюк зараз 31 рік. У 2014-му, коли росіяни захопили місто, дівчина навчалася на еколога в місцевому технікумі. Родина виїхала, Ганна вивчилася на медсестру. Але в 2021-му довелося повернутися — захворіла бабуся, потрібен був догляд. В окупованому місті вона працювала медсестрою в дитячому садочку.

26 березня 2022 року, коли Ганна збиралася на роботу, мама подзвонила батькові: «Вимикай усі комп'ютери». За мамою в дім увійшло шестеро озброєних людей у масках.

Ганна ЩатрюкАвтор: "Суспільне Донбас"

— Вони відразу почали вимагати розповідати. На моє питання, що саме я маю розповідати, нічого не сказали. Одразу забрали комп'ютер, блок живлення, два телефони і фітнес-браслет, зняли сережки і повезли мене в Донецьк, — згадує Ганна.

Жінку привезли в «Ізоляцію» — катівню в Донецьку. Там вона пробула три місяці. Потім — Донецьке СІЗО до 26 січня 2023-го. Далі — каральна психлікарня в Жданівці до 26 квітня 2023 року.

«Снайперша» з глибокого тилу

Спочатку Ганну звинуватили у зв'язках з «Азовом», потім назвали снайперкою.

— Дивно, що вони «снайпершу» знайшли в Торезі, який у глибокому тилу і довгій окупації, — говорить Ганна.

Потім версію змінили на шпигунство. Навіть свідків знайшли — «лівих» людей, яких Ганна не бачила, бо була з пакетом на голові. Одна свідок з Московської області заявила, що бачила Ганну там, хоча жінка ніколи не була в Росії. Інша — з Красного Луча на Луганщині — теж нібито впізнала її.

— Мені аж цікаво стало, коли це я встигала одночасно бути і в Московській, і в Луганській областях? — говорить Ганна.

Коли й ця версія провалилася, окупанти розгублено запитали: «Що з тобою робити?». Повезли на суд у Донецьку, де слідчий адвокат та прокурор обговорювали свою зарплату в десять тисяч рублів. Адвокат скаржився, що тридцяти тисяч не вистачає на харчування.

— Я сиділа та думала: чи це мені сниться, чи я дійсно в цьому дурдомі зараз перебуваю. Бо я сиджу в судовій клітці, а вони то гроші обговорюють, то те, що треба купити машину, — розповідає жінка.

Вироку Ганна так і не отримала. У СІЗО не було адвоката, слідчий не приїздив. Був лише один суд — їй просто продовжили термін перебування.

Крики щоночі

У «Ізоляції» були катування. Вечорами постійно було чути крики — окупанти знущалися над людьми. Особливо жорстоко били українських військових. Їхні камери були поруч, і щоночі Ганна чула, як їх катують.

Мені важко розповідати все. Можу лише сказати, що до мене ставилися жахливо. Найменше — називали «укропкою» та «бандерівкою».

— У СІЗО кричали, що варто було розбомбити мій будинок. Казали, що через мене загинули їхні хлопці, і що ледь не я власноруч вбивала тих росіян, — розповідає Ганна.

У СІЗО їй вибили шість зубів. Тепер доводиться лікуватися за свій рахунок. Про інші речі Ганна не хоче згадувати — це надто важко і боляче.

Навіть побутові умови були нестерпними. Мама приносила воду, щоб можна було помитися — в Донецьку її не було. Змушували мити посуд брудними ганчірками без миючих засобів.

— Мене змушували співати російські пісні, російський гімн, писати вірші, щоб кожного дня перед керівництвом СІЗО все це показувати, — розповідає Ганна.

Коли її поклали в психіатричну лікарню, нічого не могли оформити — жінка була без документів. Родина встигла сховати українські паспорти.

Ганна до полонуАвтор: "Суспільне Донбас"

Ганна після полонуАвтор: "Суспільне Донбас"

Любов на відстані

У Ганни була підтримка — її коханий. У 2014 році, коли вона їздила додому в тоді вже окуповане Чистякове, познайомилася на блокпосту з хлопцем. Його побратим знайшов Ганну в соцмережах, і так вони почали спілкуватися. Закохалися.

Саме заради нього жінка пішла на ризик — передавала інформацію про росіян українським військовим. Попереджала, коли йшли колони техніки, просила бути обережними. Це тривало з 2014-го по 2022 рік. А потім хтось здав.

Коли Ганну забрали, вона втратила з ним зв'язок. Хлопець думав, що вона загинула — хтось сказав йому про її смерть. Ганна теж не знала, чи він живий.

— У СІЗО мені казали: «Твій Сергій через тебе бомбить Донецьк». Весь цей час я дуже боялася, щоб він не потрапив у полон. І коли дивилася сюжети про полонених, молилася, щоб він зміг вийти з Донеччини живим і не потрапив до мене, — зізнається жінка.

Вони знайшлися, коли Ганна вже була на волі. Зараз хлопець досі служить, але підтримує її на відстані.

У полоні мене тримала любов до нього і віра в те, що скоро сюди прийдуть ЗСУ і все закінчиться. Ще тримала віра у перемогу. Віра в те, що я даватиму свідчення проти військових злочинів РФ.

Повернення без статусу

З психлікарні Ганну відпустили у квітні 2023-го. Після цього родина поховала бабусю і ще рік збирала гроші, щоб виїхати. Весь цей час Ганна не спілкувалася з сусідами — ні вона, ні батьки нікому не довіряли.

У Київ родина приїхала лише 24 грудня 2024 року.

— З полону та окупації ніхто здоровим не повертається. У мене й так здоров'я було не дуже — маю кісту головного мозку з дитинства. А після полону воно дуже сильно погіршилося, — розповідає Ганна.

Після повернення найбільшою проблемою стало отримання статусу. Без нього жінка не може розраховувати на виплати і реабілітацію від держави. Досі їй статус перебування в полоні не підтвердили, і коли це станеться — незрозуміло.

Зараз Ганна проходить навчання в Червоному Хресті на масажиста-реабілітолога.

— Хочу допомагати нашим військовим відновлюватися після полону і поранень, — говорить жінка.

Степан Чубенко — Герой України. Історія хлопця з Краматорська, розстріляного бойовиками в Донецьку

Я свідомо ігнорувала новини про війну, ми виїхали у лютому 2024. Історія Поліни Кулініч з Покровська

Готують на чайних свічках і сухому горючому. З Костянтинівки евакуюють людей