Донеччина — як ворота Росії. Чому саме тут вирішується доля війни
Спогади, що перетворюються на руїни
33-річна військова з позивним «Фокс» сидить у бункері на сході України і просить побратима запустити дрон над її рідним містом — хоче побачити його востаннє, поки воно не перетворилося на чергове поле руїн.
Жінка взяла до рук зброю десять років тому, щоб захистити Донеччину, де Україна воює проти підтримуваних Росією сил з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення у 2022-му регіон став синонімом боротьби за виживання країни.
«Я бачила, як зруйнували мою школу, а громадський центр, де я колись танцювала, перетворився на купу каміння, — розповідає Фокс. — Боляче, бо перед очима проноситься все життя — дні дитинства, місця й моменти, що були дорогі серцю».
"Фокс"
Це вже не перша втрата для жінки. У 2022 році росіяни захопили Маріуполь, де вона теж жила. Тепер лінія фронту наближається до міста, де вона народилася.
Промисловий гігант у руїнах
До 2014 року Донецька область із населенням понад чотири мільйони людей була одним із найгустонаселеніших регіонів України та ключовим промисловим, політичним і економічним центром. Саме вона прийняла на себе основний удар після повномасштабного вторгнення — майже половину збитків українському бізнесу на суму 14,4 мільярда доларів, за даними з минулорічного звіту Київської школи економіки.
За інформацією Міжнародної організації з міграції, жителі Донеччини становлять майже чверть усіх внутрішньо переміщених осіб України. Оскільки велика частина колись могутнього промислового центру зараз зруйнована, там відбуваються бої або окупована, у людей майже немає надії повернутися.
Чому саме Донбас?
Найактивнішою ділянкою лінії фронту протяжністю 1250 кілометрів залишається Донеччина, де обидві сторони намагаються досягти успіхів до настання зими.
Росія вже контролює більшу частину Донбасу — так Москва називає Донецьку та Луганську області, які разом із двома південними регіонами незаконно анексувала три роки тому. Володимир Путін хоче, щоб Київ віддав контроль над рештою території, що, на думку аналітиків, дасть Кремлю постійний плацдарм для загрози іншим частинам України.
Для наступу на Херсон Росії довелося б форсувати Дніпро, а сусідня Запорізька область створює логістичні виклики через рівнинну й відкриту місцевість, пояснює Тарас Чмут, військовий аналітик і директор фонду Come Back Alive.
За словами Чмута, дії Росії на Сумщині та Харківщині — це не серйозна спроба захоплення території, а створення козирів для майбутніх переговорів, хоча зусилля президента США Дональда Трампа посадити Росію та Україну за стіл переговорів зайшли в глухий кут.
«Коли не можеш домовитися за столом, домовляєшся на полі бою, — каже Чмут. — Росія зупиниться там, де її зупинять силою, а не там, де вона сама забажає».
Політика важливіша за військову логіку
Павло Юрчук, командир 63-ї механізованої бригади, яка понад десять років стримує російський наступ на Донеччині, вважає, що інтенсивні бої в регіоні зумовлені радше політикою, ніж військовою логікою, адже рельєф місцевості робить масштабні наступи надзвичайно складними.
Павло Юрчук
«Тут немає стратегічної переваги для швидких наступальних операцій», — каже Юрчук, посилаючись на мережу річок, включно зі Сіверським Дінцем, каналів і тисячі укріплених сіл, підвалів та бункерів, що надають перевагу обороні.
Але через близькість до Росії, історичні економічні зв'язки та радянську спадщину нав'язаної російської мови Путін подає цей регіон як історично російський.
«Кремль переконав частину свого населення, що регіон етнічно російський і тому повинен бути «визволений», — пояснює Юрчук.
Мій дім — вся Україна
Для України Донецька область стала місцем, де за десятиліття боїв виросло нове покоління професійних військових.
«Тут пролито багато крові, і ще більше проллється», — каже командир роти «Азову» з позивним «Гроссер».
Україна могла б досягти успіхів, якби зосередила всі сили на Донеччині, вважає «Гроссер», уродженець Західної України, який воює з 2015 року. Але це неможливо, бо «він (Путін) продовжуватиме тиснути на всіх фронтах».
Військовий запускає розвіддрон, Донеччина, вересень 2025 року
Після років боротьби за контроль над регіоном українці бояться, що його падіння не лише знецінить тисячі втрачених життів, а й прирече країну на нестабільність. І мало хто на передовій вірить, що амбіції Росії закінчаться на Донеччині.
«Якщо доведеться битися ще три роки за 30 кілометрів — битимемося три роки за 30 кілометрів», — каже Юрчук.
«Фокс» розуміє, що воює вже не лише за свій рідний регіон.
«Ти більше не б'єшся за окрему будівлю чи місто, — каже вона. — Мій дім тепер — вся Україна».
Свої в Telegram 
