Це дорога в один кінець. Як українські бійці тримають оборону Покровська під прицілом дронів
Покровськ: останні тижні перед вирішальним боєм
Росіяни стягнули на Покровський напрямок понад 170 тисяч солдатів. За даними ресурсу DeepState, вони вже контролюють близько 80% Покровська і продовжують просуватися. Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський офіційно визнав присутність ворога в місті. Президент Володимир Зеленський назвав цей напрямок найскладнішим.
Wall Street Journal пише про те, що російська армія стоїть на порозі найбільшого територіального здобутку за два роки війни. Ситуація настільки динамічна, що військові не наважуються прогнозувати навіть на тиждень вперед.
Усі дороги Донеччини перетворилися на коридори з маскувальних сіток. І щодня ці коридори стають довшими — єдиний спосіб хоч якось захиститися від постійних атак безпілотників.
Чому Покровськ так важливий для ворога
Росіяни намагаються заблокувати трасу між Покровськом та Мирноградом. Якщо їм це вдасться, вони отримають можливість просуватися одразу в двох напрямках: на північ Донеччини та в бік Дніпропетровської області.
152-та окрема єгерська бригада тримає оборону на південний захід від Покровська — ділянку від Котлиного до Удачного. Це критично важлива висота, яку росіяни намагаються захопити вже кілька місяців.
"Якщо втратимо цю смугу, противник зможе закріпитися на промислових об'єктах — шахтах, звідки контролюватиме трасу на Покровськ з боку Павлограда. По факту це означатиме, що логістики з цього боку не буде взагалі", — пояснює командир підрозділу.
На шахтах — висока точка. Якщо ворог встановить там релейні станції та закріпиться в підвалах, вибити його буде практично неможливо. А це повний контроль над трасою — не лише до Покровська, а можливо, аж до Павлограда.
Головна проблема: небо повністю контролює ворог
Основна складність для оборонців — тотальне панування російських дронів у повітрі. Логістика стала найбільшим викликом. Підвезти людей, провізію чи боєкомплект — це може стати дорогою в один кінець.
"Основні складнощі — контроль неба противником. Зазвичай потрібно чекати багато часу, коли ми можемо спробувати здійснити перевезення. Шукаємо погоду, яка знижує активність безпілотників", — розповідають військові.
Коли вдається під'їхати ближче до позицій, починається ще один квест: донести все необхідне пішки. Це може бути 2, 5, 10, а іноді й більше кілометрів — під постійним спостереженням ворожих дронів.
Ми не встигли проїхати й кілометра, як почули гуркіт дронів та звуки пострілів РЕБ, що намагається їх збити. Довелося вийти з машини та йти пішки — по одному, щоб менше світитися.
Танкісти ховають техніку в посадках
Командир танкового екіпажу розповідає про реалії сучасної війни з гіркотою: "Головна роль танкістів зараз, на мою думку, — ховати танки по посадках, щоб їх не знищили дрони".
Екіпаж уже понад п'ять місяців на позиціях. Чоловік не пам'ятає точної дати — час злився в одне нескінченне виживання.
"Вчора знайшли позицію, облаштували. Поставили танк, пішли ночувати. Вранці повертаємось — навколо машини купа фантиків від дронів, купа крил. Зрозуміло: позицію виявлено. Довелося терміново перегонити техніку в інше місце, поки сонце не зійшло і вони не добили її", — розповідає командир.
З кожним днем стає важче.
"Таке враження, що китайці вагонами поставляють росіянам дрони. За той час, що я тут, з кожним заїздом усе жорсткіше. Саме дронами кошмарять", — каже він.
Командир веде своїх хлопців попереду в темряві. На землі лежать десятки нерозірваних дронів, які впали після роботи РЕБ. Наступити на один у темряві — означає підірватися.
"Я йду попереду, хлопці — позаду. Якщо, не дай Боже, підірвусь на чомусь, у них буде шанс врятуватися. Така сумна історія", — пояснює він свій вибір.
Щоранку екіпаж встає, йде до машини, відпрацьовує завдання, ставить танк на нову позицію. Потім повертається назад — так само в темряві, прислухаючись до кожного звуку.
"Чесно кажучи, я дуже здивований, що приїхали дівчата-журналістки. Бродити тут по вулиці — це не в погребі сидіти. Ви за день, напевно, відчули холодок по спині", — каже командир.
Коли евакуація перетворюється на місію з виживання
Дорогою зустрічаємо палаючу техніку — щойно підбиту. Біля машини нікого немає. Хтось встиг вистрибнути, хтось — ні.
Шлях до позицій — суцільні перебіжки. Йдемо групами, ховаємось за деревами, прислухаємось до неба. Над головами постійно літають дрони — розвідувальні, ударні, камікадзе.
На одному з ділянок нас застає обстріл РСЗВ. Характерний свист, який неможливо сплутати ні з чим іншим. Падаємо на землю. Серія вибухів неподалік.
"Якщо чуєте розрив, відразу падайте. Не чекайте, що ще щось буде", — інструктує супроводжувальний.
Евакуювати пораненого з позицій у таких умовах — окрема біда. Щоб винести людину на носилках, потрібно мінімум чотири-п'ять бійців. Це 5-10 кілометрів під дронами, з постійними зупинками та перепочинком. Дорога, де кожен крок може стати останнім.
Мінометники: 78 днів без виїзду
Добираємось до позицій мінометників. Один з бійців уже 78 днів безвилазно на позиції. Завтра має поїхати на відпочинок — помитися, побритися, просто побути людиною.
"Перше, що хочу зробити? Поспати", — каже він, і в цій простій відповіді — вся втома багатомісячної війни.
Його побратими носять на позиції міни — по 16 кілограмів на брата. Плюс вода, плюс броня. І все це — пішки, кілометрами, під дронами.
Важкій техніці зараз працювати надзвичайно складно через інтенсивність дронів. Але артилерія, танки, міномети продовжують виконувати завдання — завдяки постійному пересуванню, пошуку нових вогневих позицій, маскуванню та системам РЕБ.
Піхотинці пів року на позиціях
Зустрічаємо групу піхотинців, які щойно прийшли з передової. Вони вже близько півроку на позиціях — без ротації, без змін.
Один з бійців передає повідомлення рідним через рацію військовослужбовців: "Привіт усім рідним. Люблю, цілую, обнімаю. Я живий і здоровий. Дякую за посилку. Бувайте здорові".
Це єдиний зв'язок із домом — коротке повідомлення по рації, коли вдається підключитися до зв'язку.
Проблема в тому, що немає ким замінити людей. Поповнення надходить мало. Інтенсивність боїв висока, а логістику ворог намагається перекрити на всіх напрямках. І здебільшого це йому вдається.
Але є випадки, коли вдається провести ротацію — особливо коли приходить навчене поповнення. Зараз логістика відбувається переважно за рахунок важких дронів-бомберів та наземних роботизованих комплексів. Хоча потроху з'являється можливість возити вантажі й по землі.
Десант ГУР: піар чи порятунок?
Відтоді, як гучніше заговорили про загрозу Покровську, ГУР провело спецоперацію з висадки десанту в тил ворога. Це викликало суперечки: хтось вважав операцію надто ризикованою, хтось — піар-ходом.
Але військові на місці кажуть інше.
"Якщо говорити про смугу оборони сьомого корпусу, це дійсно позитивно вплинуло на наші оборонні спроможності. Покращилася логістика на півночі Покровської агломерації. З'явилася змога відновити логістичні шляхи, більше підвозити боєкомплекти, евакуювати поранених".
Від логістики залежить доля Покровська
Військові не приховують: від логістики залежить усе. Якщо ворог переріже постачання, місто не зможе тривалий час утримувати оборону.
Зараз уже пророблюються запасні логістичні маршрути на випадок критичної ситуації. Буде і підтримка з повітря, і артилерійська. Але ситуація змінюється щодня, і те, що спрацює сьогодні, завтра може вже не працювати.
"Начальство каже, що листопад буде важким", — кидає на прощання один з бійців.
Чи вистоїть Покровськ?
Ситуація настільки динамічна, що неможливо спрогнозувати, що станеться за тиждень, не кажучи про місяць. Покровськ тримається завдяки відчайдушності оборонців, які щодня ризикують життям заради кожного метра землі.
Тримається завдяки бійцям, які місяцями сидять на позиціях без ротації. Завдяки танкістам, що ховають техніку в посадках і ведуть екіпаж попереду, ризикуючи підірватися першими. Завдяки піхотинцям, які несуть на собі по 20-30 кілограмів провізії та мін за 5-10 кілометрів під дронами.
Ціна оборони Покровська — це не червоні лінії на карті. Це кожен день, кожна перебіжка, кожен крок під небом, яке контролює ворог. Це пів року без дому, зв'язок з рідними по рації та постійне питання: чи доживу до завтра?
Чи вистоїть Покровськ? Відповідь на це питання пишуть зараз українські бійці — своєю кров'ю, потом і нелюдською витривалістю. Доля міста вирішиться в найближчі тижні. І від цієї відповіді залежить не лише Донеччина, а й безпека Дніпропетровщини.
Свої в Telegram 
