Донбас без майбутнього. Як Росія вбила регіон, який хотіла «визволити»
Дорога в нікуди
Дмитро розповідає, дістатися до Краматорська тепер — справжній квест. З 5 листопада прямі поїзди більше не ходять. Дурнєв їхав на перекладних: спочатку "Інтерсіті" до Полтави, потім дизельний поїзд до Барвінкового, далі сільськими дорогами до Слов'янська і нарешті — до Краматорська. Усе через удари по енергетичній інфраструктурі та комунікаціях.
"Російська армія била по Миколаївській ТЕС і вирубала на кілька діб світло по всій підконтрольній Україні території Донецької області", — розповідає журналіст.
Коли він приїхав, світло включили лише за годину до його приїзду. До цього місто було без електрики, а через п'ять-шість годин без світла зникав і мобільний зв'язок.
Дмитро Дурнєв
Без світла зупинилося опалення в багатоквартирних будинках. Його відновили лише коли Дурнєв вже від'їжджав.
Україна відповіла ударами по двох ТЕЦ на окупованій території — Старобешівській та Зуївській.
"Вони завжди з запасом перекривали енергетичні потреби окупованих територій усі 8 років", — пояснює Дурнєв.
Після ударів світла не стало на всій окупованій частині Донецької області. У Донецьку оголосили надзвичайну ситуацію.
Місто на межі
Краматорськ живе. Працюють кафе, магазини, громадський транспорт. Але все готується до оборони. У сусідній Дружківці вже діє комендантська година — все працює лише з 11:00 до 15:00, у світлий час доби. Далі пересуваються лише військові. У місто активно залітають російські FPV-дрони.
Загроза реальна — від лінії фронту скрізь не більше двадцяти кілометрів. Технологічний прорив, який дозволив дронам літати на 30-40 кілометрів, визначає нову реальність.
"Цей технологічний ривок, який китайці забезпечили Росії, і нам заодно, він і визначає реальність", — каже Дурнєв.
Проте масової евакуації немає. За минулий тиждень виїхало лише 1300 осіб — самостійно та з допомогою обласної військової адміністрації. Це більше, ніж раніше, коли на евакуаційні поїзди сідала лише сотня людей.
Краматорськ уже переживав безлюддя. Загальну евакуацію всього населення оголосили у серпні 2022 року. Тоді віце-прем'єр Верещук сказала, що в місті не буде газу, опалення, нічого — треба виїжджати. У серпні 2022-го в Краматорську залишалося лише 40 тисяч мешканців. До війни було близько 160 тисяч. Зараз у місті живуть приблизно 80 тисяч.
Війна на виснаження
Росія просувається повільно, але методично. Вона не може подолати 12 кілометрів від Часового Яру до кордону Краматорського аеропорту. З боку Лиману та Святогорська йде наступ, але там теж повільно. Із третього боку, від Константинівки, також ідуть атаки.
"Все це виглядає як проїдання, знаєте, знищення міста за містом, перетворення цих міст на щебінь і пісок, знищення будь-якого населення", — описує Дурнєв російську тактику.
Торецьк — приклад цієї стратегії. 24 червня 2024 року під час зміни двох українських бригад якась випадкова група прорвалася в міську межу. Почалися вуличні бої, які тривають досі — уже понад півтора року. Містечко на 25 тисяч населення майже повністю знесено. Міста нема, нікого нема, все знесено.
"Мирним жителям взагалі немає варіантів відсидітися, дочекатися, вчепитися в свої будинки і не йти", — каже журналіст.
Пальми серед руїн
Одна з найбільш символічних історій — про пальми в Будинку культури Торецька. З 1950-х років там у зимовому саду росли пальми. У березні 2022 року росіяни відрізали місто від води — вона йшла з окупованої Горлівки всі 8 років. Не стало опалення і води.
Люди надзусиллями зберігали ці пальми, як зачіпку за мирне життя. Зменшили простір поліетиленом, кожну пальму поставили в окремий "мішок" з поліетилену, гріли буржуйками.
"Це все, щоб пальми вижили, тому що для всіх це була якась зачіпка за мирне життя, зачіпка за сімдесяті роки", — пояснює Дурнєв.
Люди жили без води та опалення. У підвалах зробили пункти обігріву. Населення більше переміщалося в приватні будинки, користувалися літніми душами. Узимку поставили скрізь бочки з водою, зробили вісім свердловин. Над кожним люком каналізації стояв дерев'яний туалет.
Торецьк, 2025 рік
Росія накривала центр Торецька ракетними ударами, залпами, використовуючи старі радянські запалювальні снаряди.
Дурнєв був там востаннє в кінці травня 2024 року. Потрапив на суботник у 300 метрах від лінії фронту. Люди крайнього селища прибирали, чистили дорогу, білили бордюри. Ними керувала жінка. Її чоловік сидів вдома, боявся обстрілів. Вона вийшла і очолила всіх. Усе почистила. А через місяць кинула два свої будинки, вивезла чоловіка — і все. Немає селища, і міста немає.
Чому Росія так воює
"Це росіяни, розумієте?" — каже Дурнєв. Для нього "росіяни" — вже навіть не лайка, а визначення.
Він пригадує розмову з донецьким пропагандистом, якого знав ще до того, як той став пропагандистом. Коли Дурнєв запитав, хто ж на своїй землі знищує людей і міста, той спокійно відповів: "Діма, Росія завжди спалювала свої міста. Казань згадай, завжди всі міста спалювали не загарбники в першу чергу, а самі росіяни, власні війни. Це така традиція. Це нормально".
Дурнєв пригадує переговори про екологічні загрози з 2014 по 2022 рік. Коли українці наводили аргумент, що 60 тисяч людей не зможуть жити, якщо зробити щось із шахтами, російські представники цього взагалі не чули.
"Вони просто одразу починали рахувати: ну, а примусове переселення, мабуть, буде дешевше. Ось переселимо і все", — розповідає журналіст.
Маріуполь: штучні квіти на могилі
Російська пропаганда малює благостну картинку доглянутого міста. Його порівнюють із Москвою, з доглянутими проспектами, заново відбудованими будинками.
"Я бажаю Москві долі Маріуполя такої квітучої, такий штучний букет на могилі", — відповідає Дурнєв.
Він називає спроби запустити "нове Золоте кільце" навколо Азовського моря інформаційною спецоперацією, спробою нормалізувати вбивство сотень тисяч людей.
Журналіст розповідає про розмову з жінкою, чоловік якої був рятувальником. У Приморському районі розбирали завали дев'ятиповерхівок. Російська армія робила тоді те саме, що робить зараз з Костянтинівкою — зносила квартал за кварталом бетонобійними авіабомбами, потім била ракетами, реактивними системами залпового вогню. Танки вистрілами руйнували будь-які будівлі.
У підвалі під однією дев'ятиповерхівкою рятувальники знайшли 80 убитих людей і четверо виживших.
"Коли так багато людей у підвалі, то там є вода, там є якась їжа. І ось вони там три тижні, чотири", — розповідає Дурнєв.
Чоловік назвав цих виживших не зовсім адекватними. Їх повезли в психіатрію, але підтвердити це Дурнєв не зміг — не було другого джерела.
Росія в будівництві цієї світлої картинки Маріуполя забетонувала підвали драматичного театру, щоб не було зрозуміло, скільки сотень людей там загинуло. Будівельне сміття з дев'ятиповерхівок вивозили разом із тілами.
Ялинка в окупованому Маріуполі на місці був напис "ДЕТИ" перед Драмтеатром. І відбудований окупантами Драмтеатр
Донецьк: місто-привид
До війни Донецьк був містом-мільйонником, найзеленішим промисловим містом, за легендою — визнаним таким у 1975 році. Кожен знав, що тут мільйон троянд. Це було важливо — містам-мільйонникам були інші норми фінансування, і Донецьк завжди намагався дотягнутися до цього мільйона.
Дмитро говорить, місто завжди прагнуло стрибнути вище голови. Коли донецькі представники опинилися при владі в Києві за Януковича, для всіх донеччан був у першу чергу шок — чому Київ такий брудний порівняно з Донецьком.
У Донецьку мери ніколи не були політиками. Це були люди, які займалися будівництвом.
"Якщо там щось і крали, то крали прибутком, тобто будувалися заводи з виробництва тротуарної плитки. І плитка їла все", — пояснює Дурнєв.
Навіть ще у 2014 році комунальники виїжджали, вивозили сміття, чистили місто, ставили пам'ятники. Один із символів — бронзовий пам'ятник: людина йде і тримає парасольку над своєю собакою. Його поставив художник Равіль Ахмаєв у листопаді 2013 року, коли почався Майдан.
14 червня 2014 року, уже під час окупації, комунальні працівники встановили цю скульптуру. Це була не єдина ініціатива. Дурнєв каже, його дружина вибила гроші в німецького уряду на пряму субвенцію в міський бюджет Донецька на будівництво першої велодоріжки через усе місто. Її побудували в липні 2014 року, коли мера вже не було в місті, коли у Донецьк зайшов Стрєлков.
Вода як зброя
2 квітня 2022 року Росія підірвала дамбу на Старокримському водосховищі — ще до Каховської. Величезне водосховище перестало існувати. Було знищено все русло каналу Сіверський Донець — Донбас. 22 кілометри бетонної труби під Бахмутом, де йде війна третій рік. У цій трубі завтовшки 4 см ховалися піхотні групи, по них било все — міномети, артилерія.
Було знищено дев'ять насосних станцій, які піднімали воду. Донецька фільтрувальна станція, єдина модернізована перед війною, стояла на нейтральній смузі між позиціями сторін під Авдіївкою. Туди щодня завозили людей на роботу автобусами під наглядом ОБСЄ. Її ремонтували не раз. Потім через цю станцію два роки штурмували Авдіївку.
"Просто не існує частини каналу. Тому що ті генерали, які планували російську атаку, вони виходили з того, що за два тижні настане перемога", — пояснює Дурнєв.
Якщо війна мала тривати 2-3 тижні, то рахувати, згідно з Женевською конвенцією, де там важливі об'єкти для життя населення, не треба.
Дурнєв розповідає, що восени 2024 року Пушиліна возили до Путіна, і він розповідав, що Україна не ремонтувала водяні мережі з 2012 року, і тому в них немає води.
"У вас взагалі немає води навіть у ці мережі подати, які не ремонтувалися ні вами, ні Росією, нікім", — коментує Дурнєв.
Люди другого сорту
Є багато свідчень, що жителів Донбасу кидали і кидають на найважчі криваві штурми, де практично немає шансів залишитися живими.
"Вони для росіян люди другого сорту. Вони — люди, заражені українським вірусом", — каже Дурнєв.
Він згадує Чалого в Севастополі.
"Де він? Він же росіянин, громадянин Росії, але який жив в Україні, займався вільним підприємництвом і порушив усі уявні та неуявні закони своєї країни. Чалого акуратно прибрали звідусіль, його нема, не видно. Тільки тупі виконавці. Денис Пушилін, у Запорізькій області чистий агент ФСБ Балицький, у Луганській області потомственний силовик Пасічник — люди, які беззаперечні виконавці вищої волі. Тільки такі виживають", — перераховує Дурнєв.
Журналіст ділиться спостереженнями про те, що у середній ланці не залишилося жодних донецьких, луганських управлінців. Туди заходять рандомні люди з різних регіонів Росії. У Маріуполі прибрали все керівництво і поставили трьох рандомних людей із трьох рандомних регіонів Росії.
"Восени 2022 року, після оголошення "анексії", почали платити російські пенсії. Усі займалися півтора року перерахунком пенсії, подавали документи, їх відправляли в Росію, там розглядали півроку. Багато хто отримує до 20 тисяч рублів — це великі гроші для них. Почали платити за вбитих, за поранення. Президентські 5 мільйонів — це взагалі неймовірні гроші. Почали платити тим, хто вижив. Усіх, хто не загинув у перші місяці в лобових штурмах, кидали на непідготовлені позиції проти бетонних, забетонованих, грамотних укріплень українців під Мар'їнкою та Авдіївкою. Хто вижив, почав отримувати 170-200 тисяч рублів. Навколо цих грошей тепер уся економіка і вертиться", — каже Дурнєв.
Життя під тиском
Якщо брати Донецьку область, то там буде близько 30 тисяч убитих — на порядок більше, ніж у бідних російських областях типу Бурятії або Псковської.
Люди важко травмовані. Дурнєв розповідає про співрозмовника, який сидів у 97-й колонії — це СІЗО Міністерства держбезпеки "ДНР". Там тримали людей по чотири, по шість років без суду та слідства. Коли прийшли росіяни, вони жахнулися і близько 60 осіб звідти випустили.
Цей чоловік, водій, після звільнення рік ховався, боявся рухатися. Сидів у Єнакієвому, працював у якійсь пекарні нелегально. Потім вийшов його сокамерник і умовив спробувати поїхати в Україну. Він виїхав.
"Розумієш, я не міг там сидіти, тому що в мене весь час було відчуття, що я з божевільними спілкуюся", — сказав цей чоловік Дурнєву.
"ДНР" — майбутнє Росії
Дмитро Дурнєв розповідає, туди, в "ДНР", кожні три місяці приїжджали оперативники ФСБ на практику. Вони катували, допитували, жили в умовах КПК "ДНР", робили все в масках. Але маски знімали, потім їхали до себе у Вороніж, Рязань. І цей досвід вони понесли далі.
"Росія це вже пережила з Чечнею. Усі російські ОМОНи побували в Чечні в командируваннях", — нагадує Дурнєв.
Кемеровський ОМОН на чолі з Героєм Росії першими намагалися проїхати на Оболонь у Києві в лютому 2022-го. Їх побили. Але вони їхали з бронемашинами, з великою кількістю гумових кийків, зі сльозогінним газом — щоб придушувати демонстрації, як вони це звикли робити.
Дурнєв розповідає також про житло, яке забирають у людей.
"У Донецьку можна відбирати квартири просто за указом Пушиліна. Указ говорить, що громадяни Росії, які більше пів року перебувають за межами РФ і не платять комунальні послуги, їхні квартири оголошуються безхазяйними.
Усі чітко зчитують це. Ті громадяни Росії, які за швидкою схемою після 2019 року отримали ці "недопаспорти" російські (без прописки, бо не існує "ДНР", "ЛНР"), у 2022 році раптом виявили, що з українським паспортом можна заїхати в будь-яку країну Євросоюзу і там отримати право на роботу, унікальні умови.
Багато людей поїхали з окупованих територій. І ось для цих "нелояльних" швидко "состряпали" указ, і в них відбирають квартири разом з усім майном всередині.
Російська влада говорить про 550 тисяч об'єктів, які будуть визнані безхазяйними, але реально відбирають тільки ті, які можна якось реалізувати. Дивишся на адреси — це найцентровіші адреси Донецька", — розповідає Дурнєв.
Загибель індустрії
Дурнєв каже, гірнича промисловість Донбасу знищена безповоротно, без жодного плану, без жодних пророблених думок щодо водовідливу з шахт.
"Це 15 тисяч квадратних кілометрів землі з повністю відпрацьованою, підритою землею. Це місце зараз — без власних джерел питної води. Не може бути підземних лінз прісної води, які не були б забруднені шахтними водами з продуктами гниття деревини стійок, з продуктами покинутих машин, нафтохімією, іржею, залізом. Плюс донбаська уранова аномалія — там уранова шахта, і перший грам збройного урану в Європі отримали з вугільної шахти. Ці вугільні шахти радіоактивні, вони в основному в Луганській області. Ми їздили туди в 2021 році з експедицією. Знаходили місця, де радіоактивний фон був підвищений у 400, у 600 разів", — розповідає Дурнєв.
Він хотів написати матеріал про Кадіївку (росіяни називають його Стаханов). Там на стику нульових сталася аварія з електрикою. Дурнєв розповідає про цю ситуацію — п'ять шахт у місті, одна до одної запитані. Одну залило водою, залило насосну групу — далі зробити нічого не можна, насоси вимикаються. Далі п'ять шахт заливає. Все почало гнити — стійки, які кріпилися, і вугільні пласти почали просочуватися водою. Від цього вони змінюють свої фізичні властивості. Зі часом усі ці п'ять шахт обвалилися — десятки тисяч тонн породи зверху давлять на нестискувану воду. Коли на неї так давить, вона виривається вгору.
"Коли вона рветься вгору, вона розриває труби, дороги. Вона викидає солону шахтну воду, брудну, в лінзи прісної води. Вона робить там купу солоних боліт по місту. І вона влаштовує техногенний землетрус у 3-4 бали. Місто пережило п'ять техногенних землетрусів. Місто живе? Живе. Шахти працюють? Ні", — описує Дурнєв.
Донбас без Донбасу
"Донбасу як економічної суті вже не існує. Росія його знищила", — стверджує Дурнєв.
Журналіст каже, тільки Маріуполь давав 9% ВВП України. На території півмільйонного міста були три величезні заводи: "Азовмаш", "Азовсталь", "МК імені Ілліча". Був величезний Маріупольський порт.
"Зараз Україна живе без цього міста. А Росія його не придбала. У цьому місті відсутні всі ці заводи. З Маріупольського порту вивозять тільки вкрадене зерно та металобрухт від металургійних комбінатів, які поступово вирізають.
Немає вугільної промисловості, немає металургійної промисловості. Заводи Краматорська вже давно працюють на Західній Україні. Краматорський завод важкого верстатобудування зараз виробляє самохідні артилерійські установки "Богдана" — більше, ніж виробляє Франція за місяць.
Донбасу як економічної суті вже не існує. Ви не назвете жодного підприємства, яке б повноцінно працювало нормально на окупованих територіях", — каже Дурнєв.
Україна живе без Донбасу зараз. Вона виробляє купу зброї без Донбасу зараз. Люди Донбасу працюють десь в Ужгороді, Києві, Дніпрі, куди їх розкидало.
"А Росія отримала хвостосховище хімічних відходів, місце ядерного вибуху і інші не менш "смачні" місця. Степ залишиться, і дзвіночки також цвістимуть. Все тут буде добре, буде гарний степ, тільки без людей", — цитує Дурнєв головного геолога.
Втомились від війни
Дурнєв каже, люди в окупації тотально втомились від війни. Бо там у кожного зліва вбитий син, справа вбитий син, попереду — мій ще живий. І, звісно, розмови про те, що: "Нас б'ють, б'ють, б'ють. Швидше б мир, швидше б мир, швидше б мир". І все, далі вони нічого не кажуть, щоб не посадили. Вони знають, що їх можуть посадити в будь-який момент за необережне слово.
"У них дика втома від світу навколо них. Він різко змінився. Величезна кількість людей почала отримувати якісь військові зарплати, яких раніше не бачили взагалі. 170 тисяч рублів таких зарплат не бачили в "ДНР" ніколи. Вони жили дуже бідно", — описує Дурнєв.
І в той же час каже, що ці люди не патріоти "ДНР".
"Люди мріють просто, щоб вони були не в бандитському бантустані. Усі розуміють, що взагалі нічого не працює. Ніякої приватної власності, ніяких документів, взагалі повне свавілля", — підсумовує Дурнєв.
2014-й: що ми не знаємо
Дмитро Дурнєв, відповідаючи на питання, чи залишились ще якісь обставини початку вторгнення у 2014 році, які залишились нез'ясованими, каже так: "Зрозуміти багато чого залишилося. Але я не переживаю, бо того, що я знаю і розумію — це як море, в ньому можна потонути. Можна написати моїх ще чотири книги, і матеріалу залишиться".
Його книга "Дім на лінії вогню" — експеримент. Показати в досить короткому тексті, як люди виживали в таких умовах, на що людина здатна. Люди спростували піраміду Маслоу. В основі піраміди має бути безпека. Але місцеві люди знали, що живуть у небезпечному середовищі. Не почувалися в безпеці.
Книга Дмитра Дурнєва "Дом на линии огня. Хроника российского вторжения в Донбасс"
"У них основа — це житло, квартири, радянські квартири, будинки, в які вони вчепилися і вирішили жити вдома. Ні в якому разі не в орендованому житлі, вдома. Ось вдома перетерпіти. Ось зараз це скінчиться. Ось зараз проморгаємо, і буде інша картинка", — описує він психологію.
Для нього тоді це було абсолютним шоком...
"Якби вони не вбивали людей, це був би якийсь бенефіс у провінційному театрі, щось неймовірне", — згадує Дурнєв.
І розповідає історію: одна з перших пресконференцій улітку 2014-го — зустріч із журналістами Бородая. Призначений час, минуло 40 хвилин, 50. І тут страшні кроки, вривається Бородай і каже: "Вибачте за запізнення. Авдіївку атакують 2000 поляків на болгарських танках".
"Я такий: "Ха-ха". Просто поляки в липні 2014 року, та ще 2000, та ще на болгарських танках. І я раптом бачу, що ніхто не сміється взагалі. Усе так, як так і треба", — пригадує Дурнєв.
Він шукав, хто це процитував. Ніхто. Бо такі правила гри.
Повернення Донбасу
На питання, чи зможе Україна повернути Донбас, Дмитро відповідає дуже просто.
"Необхідно, щоб російська армія пішла до себе додому. Рано чи пізно це станеться", — впевнений Дурнєв.
Путін, на його думку, явно неадекватний, і всі його плани не виконуються. Локальну війну, коротку, зі спробою змінити Україну, використовуючи важіль "сепаратистів" Донбасу, намалювати картинку громадянської війни, створити два бантустани з рівнем життя на 15-20% кращим — це купа проєктів, усі вони закінчилися нічим.
"Війна за три дні — це жарти, але 2-3 тижні точно ця війна мала тривати. Взяття Києва і так далі. Кількістю військ близько 200 тисяч воюючих. Це була просто якась безумне авантюра", — каже Дурнєв.
Дурнєв каже, зупинка війни зараз — це явна поразка Росії.
"Вони не змогли нічого досягти. Вони не змінюють владу в Україні. Вони отримали пару країн НАТО у себе під боком у Північній Європі. Північна Європа — Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія — разом з Польщею та Великобританією є донорами України. Це блок країн, які чітко знають, що Росія — ворог. І ворог, який зійшов з розуму і просто не зупиниться ні перед якими злочинами. Поки є Путін і його система, вона не закінчиться, поки є ця Росія. Росія повністю на військових рейках, вона з них не збирається стрибати, вона перебудувала всю промисловість. Повернутися назад дуже важко", — каже Дурнєв.
Україна без Донбасу?
Про полярні експертні думки — що Україна може залишитися без Донбасу, але зберегти державність, або що без Донбасу Україна закінчиться як держава — Дурнєв каже: "Проблема в тому, що Донбасу немає. Росія його знищила".
Як каже журналіст, тільки Маріуполь забезпечував 9% ВВП України. Зараз Україна живе без цього міста. А Росія його не придбала.
Краматорський завод танкобудування зараз виробляє самохідні артилерійські установки "Богдана" більше, ніж Франція виробляє за місяць.
"Як можна сказати, що без Донбасу Україна не виживе? Вона ж живе без Донбасу зараз. Вона виробляє купу зброї без Донбасу зараз. Люди Донбасу працюють десь в Ужгороді, Києві, Дніпрі. Донеччани — це така сіль українська. Люди, які відповідають за свої слова", — стверджує журналіст.
І говорить, що Росія отримала хвостосховище хімічних відходів, місце ядерного вибуху та інші "смачні" місця.
"Це знищена Росією земля, чим буде в майбутньому? Я думаю, це буде гирею на шиї Росії дуже вагомою, тому що придумати, що з цією землею можна зробити росіянам, навіть я не можу, який там "вертівся". Степ залишиться, дзвіночки цвістимуть так само. Все тут буде добре, буде гарний степ, тільки без людей", — завершує Дурнєв.
Свої в Telegram 
