Рік у тилу ворога. Історія Дениса Сторожука, який не вийшов у полон з «Азовсталі»
«Якщо вже помирати — забрати з собою якомога більше ворогів»
Коли останні захисники «Азовсталі» за наказом вищого командування виходили в полон у травні 2022 року, прикордонник Денис Сторожук обрав інший шлях. Він сховався в каналізаційній шахті під заводом.
Рішення ухвалив ще 30 квітня, коли святкували День прикордонника. Тоді він сказав своєму командиру: «Якщо дійдемо до фінальної точки – я в полон не піду. Я розумів, що з 2014 року на мене вже є справи, мене точно катуватимуть, допитуватимуть. І я не знав, чи витримаю».
Денис із донькою
Сторожук пам'ятав побратимів, які вижили після розстрілу колон під Іловайськом у 2014-му. Він служив поряд і бачив, як люди виходили полями без води й їжі.
«Я розумів, що, швидше за все, навіть якщо нас будуть випускати, то під час виходу колон ми будемо знищені», — каже він.
На «Азовсталі» Денис втратив командира та шістьох побратимів, коли авіаудар накрив їхнє укриття. Тоді він усвідомив, що живим звідти не вийде. І якщо вже помирати, то «зробити це максимально якісно – забрати з собою якомога більше ворогів».
Евакуація тяжкохворих захисників Маріуполя з «Азовсталі»
Три тижні в каналізаційному люку
В останній день оборони Денис разом із побратимами знищив зброю, впакував у поліетиленові мішки тіла загиблих і промаркував їх для майбутньої евакуації. Написав прощальну записку: «У моїй смерті нікого не виніть. До побачення». Підірвав кілька гранат, щоб усі подумали, що він загинув.
А потім сховався в каналізаційному люку.
«Головний спогад – це перша година після того, як я сховався в каналізаційній системі. Шалене серцебиття, дуже загострений слух, чуєш навіть те, що, здається, раніше не чув. І вжух – я вже в люку, кришку натягнув на місце, і все, я в маленькому сховищі».
У люку поміщався лише стільчик. Денис планував протриматися два-три дні, але вийшло більше трьох тижнів. Він виринав назовні, щоб дивитися, що відбувається на заводі. Одного разу російський патруль пройшов за три кроки від його укриття.
«Думаю, ну, все, полон – так полон. Уже куртку вдягнув, теплі шкарпетки – щоб не замерзнути, коли витягатимуть. Пройшли – думаю, окей, можна роздягтись».
У сховищі з ним жили жаба й муха. З мухою Денис навіть розмовляв: «Не гуди, мені треба послухати». І вона ніби розуміла.
Втеча через море та рік в окупації
6 червня Сторожук спробував втекти морем на саморобному плоту з автомобільної камери. Але почув автоматну чергу у воду й вирішив, що його помітили в тепловізор. Повернувся на берег. Виявилося, що просто перенервував — патруль стріляв далеко від нього.
Наступної ночі він пішки вийшов із заводу. Дивився на небо й думав, що над ним літає російський безпілотник. Аж поки не зрозумів: це просто зірка мерехтить.
Шлакова гора і металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі, 5 травня 2022 року
У Маріуполі познайомився з місцевими жителями, які нагодували його картоплею й розповіли про обстановку в місті. Намалював собі фальшивий талончик про проходження фільтрації.
«Треба гарно вчитися в школі – і воно колись вам знадобиться», — жартує він.
Через кілька днів зв'язався зі своєю знайомою Валентиною Заярною з окупованої Амвросіївки. Вона погодилася допомогти. Денис представився Дмитром, придумав легенду, що він не військовий, а цивільний, який втратив документи й квартири під час штурму міста.
Планував пожити в неї «трохи», але затягнулося майже на рік.
Партизанська діяльність
Сторожук не просто ховався. Він відстежував пересування російських військ, рахував вагони нічних потягів, фіксував, де розташовані їхні підрозділи.
«Я бачив, як тут всі об'єдналися, бабусі пенсію віддавали, а я що – буду сидіти й чекати? Ні, я теж щось робитиму».
Одного разу він підпалив російську САУ, яка стояла в полі без охорони.
«САУ стоїть у полі, чирк – і все. Для цього, крім запальнички, майже нічого й не треба. Згоріла так, що пів села дивилось. Відкрилася всередині, як консервна банка – там був повний боєкомплект, розліталося все навкруги».
Він також передавав українським військовим дані про залізничні вузли, постачання пального й боєприпасів на окуповані райони.
Полювання ФСБ
Навесні 2023 року Денис намагався легалізуватися — чекав посилку з паспортом з підконтрольної території. Попросив Валентину Заярну забрати її. Але за посилкою вже стежила ФСБ.
«Чую, що вона заходить – і починається: ой-ой-аяй. Я розумію: її затримали».
Сторожук сховався в закинутому сараї. Наступного дня побачив свою фотографію на магазині з номером гарячої лінії ФСБ. По всьому місту виставили блокпости.
«Думаю: звідси треба йти. Дивлюся: купа патрулів по місту. Ого, понеслося!»
Тиждень він прожив у закинутій будівлі, потім вирішив пішки йти до Криму. Але зупинився на фермі, щоб відпочити. Саме там його й затримали.
«Виносять двері. Відкриваю двері – удар прикладом автомата. Група захоплення, затримання, мішок на голову, витягують. Везуть кудись у підвальне приміщення».
Тортури та полон
Після затримання Дениса катували: били, застосовували струм, душили до втрати свідомості. Потім перевели в СІЗО — спочатку в Донецьк, потім у Ростов-на-Дону, Брянськ і, нарешті, в Новозибків біля кордону з Білоруссю.
«Після того я близько двох місяців не міг спати на боці чи на животі, бо все було перебите. Я думав, що були зламані ребра. Це купа гематом, усе набрякле. Це був, звісно, шок».
Найважче, каже він, було в донецькому СІЗО.
«Працівники – це якісь «обіженки» на українську владу. І всю злість, яка в них накопичена, вони виливають на тих, хто утримується з нашого боку».
Російські пропагандисти зняли про Сторожука фільм і назвали його «одним із найкращих шпигунів Зеленського». ФСБшники під час допитів не могли повірити, що він зміг так довго грати роль цивільного.
Кадр із російського фільму про Дениса Сторожука
13 вересня 2024 року Дениса обміняли. Він повернувся в Україну.
Справа за «дезертирство» та заморожене життя
Але вдома на нього чекала неприємна несподіванка. Ще в 2022 році, після того як він не вийшов у полон, військове керівництво відкрило кримінальну справу за статтею про дезертирство.
«Грубо кажучи, мене вважають таким, що «дезертував з полону».
Справу не закривають уже більше року. За цей час відбувся лише один допит — у жовтні 2024-го. Денис не може повернутися на службу, його банківські рахунки заморожені, він не може офіційно влаштуватися на роботу.
«Я не можу влаштуватися на роботу, бо для цього потрібно бути на обліку в ТЦК. А в ТЦК мене не беруть на облік, бо я не знятий зі служби в частині – а в частині не можуть зняти, бо триває слідство. Тобто виходить замкнене коло».
Звільнення з російського полону, вересень 2024 року
У Держприкордонслужбі для «Радіо Свобода» підтвердили факт справи, але зазначили, що не впливали на розслідування. Денис має інформацію від знайомих у ДБР, що від військового керівництва надійшло прохання «не поспішати» із закриттям справи.
Попри все, він хоче повернутися на службу.
«Звичайно. Моя справа ще не завершена. Я вважаю: якщо вижив у таких умовах, був звільнений і повернувся, то значить – я ще маю встигнути зробити те, чого не встиг».
Ціна порятунку
Валентина Заярна, яка допомогла Денису, досі перебуває в російському полоні. 16 грудня 2025 року російський суд засудив 65-річну вчительку англійської мови до 12 років позбавлення волі за участь у терористичній організації та підготовку теракту. Вона свою провину заперечила.
65-річну вчительку Валентину Заярну російський суд визнав винною в участі у терористичній організації, замаху на зберігання вибухівки та підготовці теракту
«Зараз я розумію, що вона відбуває покарання лише через те, що я трапився на її шляху. Якби я міг щось змінити – звісно, змінив би. Чи жалкую? Так, жалкую. Але все, що міг зробити, щоб їй допомогти – зробив: розповів цю історію публічно, щоб усі розуміли, що вона не мала жодного стосунку до якихось шпигунських дій».
Якщо її обміняють, Денис обіцяє зустріти її одним із перших і допомогти знайти себе на волі.
Коли його запитують, чи вважає він себе улюбленцем долі, він відповідає: «Ні. Я думаю, що просто ще не встиг зробити те, для чого я запланований у цьому світі, розумієте? Виграти війну нам треба. Хоча б так. А все інше вже буде».
Свої в Telegram 
