271 день в оточенні у Торецьку. Станіслав Костишин виживав без їжі і ховався від дронів біля трупів
Півтора місяця родина не знала, живий чи ні
Завданням Станіслава та його побратимів було зайняти будинок на позиції й утримувати оборонну лінію. Спочатку оборону тримали дев'ять постів по три людини, але російські військові почали знищувати їх один за одним. Тоді бійці ще не розуміли, що потрапили в оточення.
"Ми самі не знали. Ми по рації чули, що там позиція була знищена і що робили з постами. Хтось пробував виходити й "спалився". По ним наводили дрони. Хтось сидів у будинку чи підвалі, то їх закидали гранатами — так засипало, що вони не змогли вилізти. Думки були, що скоро й ми там будемо, але якось пронесло... Я потім багато знаходив наших хлопців — десь був череп, нога чи рука", — пригадує військовий.
Наприкінці травня росіяни почали закидати гранатами будинок, де перебував Станіслав. Групі довелося тікати — за ними ще стежили з дрона побратими. Але коли бійці добігли до іншого будинку, який теж атакували, дрон втратив їх з поля зору. Через це Станіслава місяць вважали зниклим безвісти.
Згодом до нового місця перебування прилетів дрон з гучномовцем — їх знайшов командир роти. Військові почули три слова: перші два — назви позицій, а третє розібрати не змогли. Не зрозумівши маршрут, вирішили залишитись на місці.
Випадково Станіслав з побратимом натрапив на інших двох бійців, які теж були в оточенні. У них був радіозв'язок — так вдалося сконтактувати з командуванням.
Бійців об'єднали в одну групу, але росіяни знову їх знайшли й почали обстрілювати будинок дронами. За наказом командування група розділилась. Двоє військових відійшли на 200 метрів, але один з них, коли пішов по харчі, не повернувся.
Тиждень без їжі, шість днів без води
Найбільшою підтримкою для Станіслава були рідні. Зв'язок з ними був регулярним — військові передавали повідомлення по рації, їх надсилали близьким голосовими. Відповіді — так само.
Провізію в оточення постачали великими дронами, але через погоду та ворожий вогонь це не завжди вдавалося. Через нестачу їжі та води Станіслав схуд, був зневоднений, іноді втрачав свідомість.
"Пакетик "3 в 1" — це їжа на добу. Або п'ять грамів цукру — закинув у рот, слина з'явилась і це як цукерка. Тиждень без їжі і шість днів без води — це такий антирекорд наш. Спочатку голод відчували, а потім вже організм адаптувався".
Військові шукали їжу у будинках, які вціліли. Знаходили закрутки — компоти та варення. Багато продуктів були прострочені. Зокрема, ікра, термін придатності якої минув три роки тому, — але її з'їли. Голод змушував виходити й шукати харчі в рюкзаках загиблих військових. Влітку їли яблука та черешні з дерев.
"Навколо гинуть люди, ти їм ніяк не можеш допомогти. Дуже багато людей переживали — батьки, рідні, товариші, побратими. Може тими молитвами нас і урятували".
Через стрес та умови здоров'я Станіслава погіршилось. Страждали спина, ноги, нирки, легені та печінка.
Станіслав з побратимами міг перебувати в будинку, а за 30-40 метрів в іншому — російські військові. Командування тиждень намагалося дати наказ про відхід, але гарна погода не дозволяла.
"Було таке що проходили повз нас, але їх дрон вів, то нам вогонь вести не можна було, бо "спалилися б". Вони там уже спокійно ходили — на наші дрони вони вже не зважали. Вони дві доби за нами спостерігали, але ми не виходили з підвалу. А потім дрон розбив вхід до підвалу, й ще через кілька хвилин по нас почали стріляти з автоматів. Другий дрон залетів всередину, але, на щастя, не вибухнув. Ми почали рухатися на вихід".
Вихід з оточення
Вихід з позиції тривав півтора місяця — шлях становив 16 кілометрів від Торецька до Костянтинівки. Раніше бійцям скинули з дрона карту та телефон. Помічаючи над собою дрони, бійці ховалися, де знаходили накриття, а іноді доводилося лягати біля трупів і чекати, поки дрони пролетять.
Під час виходу з оточення Станіслав зустрів 30-річчя — 22 листопада. Побратим знайшов рюкзак російського військового з шоколадками, кавою, газовим балоном, тушонкою та сигаретами.
"Ми з Торецька вийшли й орієнтовно п'ять кілометрів пройшли. Далі вже погода не дозволяла, ми в одній посадці засіли на місяць. Потім був дощик — три кілометри пройшли, потім ще тиждень у посадці сиділи. Потім туман почався, ми вийшли — тоді, напевно, вісім кілометрів пройшли".
Перше, що зробив Станіслав, коли вийшов з оточення — зателефонував рідним. Під час розмови дізнався, що помер батько. Він також був військовим, але звільнився через онкологію.
"Потім зустріли хлопців своїх — радості повні штани. Особливо у них, бо ми вийшли звідти. Нам дуже мало шансів давали, що ми вийдемо, але ми виявились живучими".
Свої в Telegram 
