Війна за 800 метрів і місяці без зарплати: чим шахти Донбасу вразили журналістів із Польщі
Міхал Потоцький, редактор видання Dziennik Gazeta Prawna («Щоденник – Юридична газета»), разом із колегою Кароліною Бацою-Поґожельською з жовтня 2017 року досліджує тему контрабанди вугілля з окупованих територій Донбасу, зокрема через Білорусь і Польщу. За цей час вони опублікували понад 40 матеріалів, деякі герої їхніх публікації потрапили до санкційних списків США.
«На цю тему важливо говорити, бо вугілля з окупованого Донбасу допомагає фінансувати війну. А ця війна являє загрозу і для польської національної безпеки», – пояснює вибір теми Міхал.
Зрештою польське видавництво запропонувало Міхалу та Кароліні написати книжку-репортаж про контрабанду вугілля на сході України. Книга має з’явитися восени цього року чи на початку наступного, а зараз журналісти збирають матеріал. Так, у червні вони відвідали державні та приватні шахти у Донецькій та Луганській областях. Враженнями від побаченого Міхал Потоцький поділився зі Свои.City.
Маршрут
Наша поїздка почалась ще на західному Донбасі, у Дніпропетровській області. Там ми були на шахті в Павлограді, яка належить компанії ДТЕК Ріната Ахметова. На цій шахті ми спускалися вниз, щоб побачити, як працюють українські шахтарі, і порівняти це з умовами на польських шахтах.
Донецька область
Потім ми поїхали на схід: були у Слов’янську і Дружківці Донецької області, поїхали до Луганської області, де відвідали державні шахти – «Гірську» і «Золоте».
«Люди місяць жили на шахті, бо повертатись додому було небезпечно»
Шахта «Золоте» розташовується практично на лінії розмежування. У 800 метрах від цієї шахти знаходяться позиції росіян, коли ми там були, чули обстріл, шахтарі постійно працюють у великому напруженні.
Там нам не дозволили спуститися вниз, але ми змогли порівняти умови з польськими шахтами, і вони набагато відрізняються. На шахті «Золоте» люди місяцями не отримують зарплату, хоча працюють практично в зоні війни. На територію шахти потрапляли артилерійські снаряди. А працівникам навіть тоді затримували зарплату.
Шахта «Золоте»
Співробітники розповідали нам із Кароліною, як у 2014 чи 2015 році внаслідок великого обстрілу бойовики знищили лінію електропередач, на шахті 27 годин не було електрики. А якщо таке відбувається, там неможливо працювати. Шахтарям треба було якнайшвидше відновити електропостачання. Вони робили це під обстрілом, жили на шахті цілий місяць, бо повертатись додому було небезпечно. Тоді з 1 500 працівників «Золотого» залишилось тільки 18, потім їх стало трохи більше.
Все-таки шахтарям вдалось врятувати своє місце праці і, відповідно, своє містечко, бо в Золотому немає нічого, крім цієї шахти. Тоді я усвідомив, що це ще один фронт українсько-російської війни.
«Часом важко зрозуміти, від чого руїни»
На державних шахтах видно, що багато років не було інвестицій в обладнання тощо. Часом навіть важко зрозуміти – руїни, які ми бачимо, є наслідком війни, чи це тому, що з 1990-х нічого не зроблено.
Умови на державних шахтах дуже тяжкі, зарплати дуже низькі і взагалі не виплачуються місяцями. Немає грошей на обладнання, немає інвестицій – відповідно, ефективність праці дуже низька. Прибуток цих шахт теж низький, а це означає, що немає грошей на інвестиції. Таке замкнене коло, яке важко розірвати без державної підтримки, а цієї підтримки не вистачає.
Умови праці на шахті ДТЕК набагато кращі, порівняно з державними, але Ахметов у 1990-х і 2000-х приватизував найкращі українські шахти. У державній власності залишились ті, в яких показники ефективності були не найкращими.
«Копанки біля Лисичанська – це великий бізнес з хорошою технікою»
Ми потрапили на одну копанку біля Лисичанська. Там є великий кар’єр, десь 300 метрів завдовжки, де дуже близько від рівня землі залягає пласт вугілля. Це вугілля не дуже якісне, але воно є, його легко видобувати.
На цьому місці ми були рік тому, тоді якраз робота цієї копанки була зупинена. Туди приїхала поліція, вони арештували техніку, і нічого там не відбувалося. Проти цих людей мала бути порушена кримінальна справа, держава мала гарантувати, що цей нелегальний видобуток припиниться.
Коли ми приїхали через десять місяців, цей кар’єр набагато виріс. Там тепер також стоїть поліція, також заарештована техніка, але з того часу багато вугілля було видобуто нелегально. Держава має великі складнощі з тим, щоб вберегти свої надра від розкрадання людьми, які мають настільки сильний «дах», що можуть продовжувати таку діяльність, незалежно від поліції. Така синусоїда: поліція приїжджає, коли піднімається кіпіш у ЗМІ чи серед активістів, вони зупиняють роботу, арештовують техніку, але коли інтерес до цього спадає, усе відновлюється.
Нам розповідали, що проблема копанок біля Лисичанська – це проблема великих індустріальних нелегальних підземних проектів. Тобто, коли є кар’єри, техніка. Це не так, як було наприкінці 1990-х – початку 2000-х, коли просто копали дірки в землі і робили малі нелегальні шахти. Це великий бізнес з дуже хорошою технікою.
«У Донецькій області дороги набагато кращі, ніж у Луганській»
Донецька і Луганська області відрізняються дуже сильно. У Донецькій області дороги набагато кращі, напевно, там є великі інвестиції в цю сферу. Ми були в Слов’янську, і там – життя, багато приватних ініціатив, відкриваються нові кафе. До того я був там у 2014 році, одразу після звільнення цього міста від «ДНР», і помітна велика різниця.
Золоте
А в Луганській області руїни, які ми бачили рік тому в Сєвєродонецьку і Лисичанську, залишаються. І багато цих руїн – не від війни, а є результатом незрозумілого способу управління цими регіонами в останні 20-30 років.
Ті, хто рятують шахти від затоплення, отримують найменше
Щоб підтримати працю на державних шахтах, потрібні інвестиції, трохи інша модель управління. Наприклад, головне завдання шахти «Золоте», що знаходиться практично на лінії розмежування, – навіть не добувати вугілля, а качати воду, яка набігає із затоплених шахт на окупованих територіях.
Не секрет, що на окупованих територіях видобувають тільки антрацит, бо це найдорожчий сорт вугілля. Шахти, які видобувають вугілля газової групи, затоплюються, бо в окупаційної влади немає грошей на підтримку цієї праці. А шахти внизу сполучені коридорами, тож якщо затоплена одна, вода йде до інших, які знаходяться біля неї.
Шахта «Золоте», найближча до лінії розмежування, є свого роду бар’єром для цієї води. Там потрібні якісні автомати для відкачування цієї води, і там шахтарі займаються якраз цим. Якщо це припинити, то вода заллє й інші шахти на підконтрольній Україні території – «Карбоніт» і «Гірську».
Шахта «Гірська»
Проте система зарплат шахтарів прив’язана до того, скільки вугілля продає дана шахта. Тобто, якщо шахтарі «Золотого» не займаються видобутком вугілля, у них зарплати найменші серед усіх колег у регіоні. Хоча, можливо, їхнє завдання найважливіше, бо без них ці шахти затопить вода.
«Багато шахтарів виїжджають, зокрема, до Польщі і Росії»
Очевидно, що шахтарі на Донбасі усвідомлюють, що умови у них дуже погані. Багато людей відмовляються від праці, шукають можливість, наприклад, перейти на приватну шахту, де зарплату хоча б не затримують, де вона більша. Багато людей виїжджають. Є українські шахтарі, які працюють у Польщі, хоча більшість із них – з шахт Львівсько-Волинського вугільного басейну. Частина їде на російські шахти – до Кузбасу тощо.
Такий депресивний стан впливає на те, що найбільш активна частина населення просто покидає ці містечка. Особливо молодь, яка не бачить перспектив у тому, щоб жити там. Це одна з великих проблем, особливо в Луганській області.
Вам буде цікаво:
«Собрать тормозок – целое искусство»: что едят под землей шахтеры Донбасса
Восточная экзотика: чем запомнилось путешествие в Славянск группе туристов 70+ из Польши
Шахтеры и те, кто никогда не был в забое, смотрят проект Радіо Свобода «Шахта 360». И комментируют
«Угольный генерал» в изгнании. Первое интервью гендиректора ГП «Артемуголь» за пять лет
Свої в Telegram 
