Монологи

Шахтеры и те, кто никогда не был в забое, смотрят проект Радіо Свобода «Шахта 360». И комментируют

Свои.City
03.05.2019 16:45
Радіо Свобода в рамках проекта «Шахта 360» в режиме сферического видео показало реальную работу шахты Южнодонбасская-1 в Угледаре Донецкой области. Мы попросили посмотреть проект тех, кто работает в шахтах, и тех, кто никогда не был под землей, и спросили их о впечатлениях.

В «Шахте 360» любой пользователь может увидеть, как устроена территория предприятия, спуститься под землю и отправиться на обогательную фабрику. Управляя видео на YouTube, вы можете рассмотреть все, что происходит на отдельных участках: как шахтеры спускаются в клети, как работают в лаве. Технология сферического видео 360 дает вам возможность увидеть все близко и под любым градусом, услышать то, что слышат шахтеры.

 

«Cъемка 360-видео – это относительно новая технология. В мире уже давно такое снимают, в Украине – меньше. Мы одни из пионеров в Украине. Мы часто снимаем такие журналистские истории. Эта камера оснащена несколькими объективами, которые снимают видео во все стороны. Она ставится на штатив, и камера снимает все вокруг себя. В шахте было сложнее, потому что там очень мало света, использовались фонари. По месту, когда мы были в лаве, там шли на коленях и камеру волочили за собой», - рассказал в интервью Радио Донбасс.Реалии фотограф студии New Cave Media, участник проекта Никита Юренев.

Каждый фрагмент видео сопровождается коротким репортажным текстом. Тут же предлагают поговорить с шахтером - Виктором Трифоновым, который в 2016 году поджег себя в помещении Министерства энергетики. Тогда шахтеры «Селидовугля» объявляли голодовку с требованием погасить задолженность по зарплате, протесты продолжаются и сейчас. Разговор вышел непростым – о проблемах и будущем шахт на Донбассе.

«Рядовые шахтеры не очень хотели общаться под запись. Кажется, это общая проблема обычных людей, потому что «ой, я что-то не то скажу, лучше не нужно». А руководство шахты старалось всячески способствовать нашей работе. Они организовали нам один день работы на поверхности, мы там посмотрели все, что можно было. Во второй день мы спускались в шахту», - говорит журналист студии New Cave Mediа Станислав Козлюк.

Мы показали проект шахтерам и тем, кто никогда не был в шахте. Они поделились впечатлениями от увиденного.

Что говорят шахтеры

Игорь Шанин, работает на шахте имени Сургая в Угледаре:

- В шахте нет лифта – есть клеть. Глубину шахты обычно указывают с минусом – то есть минус 355 метров. Тросы не рипят, как пишут в тексте: если они рипят, значит что-то не в порядке. Скорее всего, звуки, которые слышали журналисты, это терлась клеть. Называть обогатительную фабрику заводом тоже некорректно.

В целом видео нормальное. Заморочились. Мне было интересно, хотя и привычно, потому что годами это вижу.

Вячеслав Ершов, обслуживает оборудование на шахтах в Донецкой области:

- Было странно читать «дзеленчить дзвоник» или «лупати скалу». В нашей реальности это «команда стоп» и «дробить породу». Журналист пишет, что они погасили лампы – это в шахте запрещено, хотя многие так и поступают. О «запахе метана», который они якобы почувствовали, тоже странно, ведь метан не имеет запаха: когда процент загазованности выше допустимого, просто выключается мозг. Сам проект показался мне поверхностным. Фотографии хорошие и качественные, не уверен, что действительно нужны реалистичные. На видео люди немного скованы.

Олег, 10 років шахтарського досвіду і 8 років на збагачувальній фабриці (Луганська і Дніпропетровська області):

- Атмосферу відео передає. Але є нюанси, через які реальні б шахтарі сміялися. Наприклад, зі слова ліфт. Ліфтів у шахті точно не знайдеш – є кліть. Те саме з тунелями – є штреки, а не тунелі, останні – в метро, а не в шахті. На відео працювали на комбайні КПД, а намалювали чомусь КСП-32. На електровозі не можна їздити категорично – за правилами техніки безпеки. Щодо запаху метану в шахті – то метан не має запаху, має сірковий газ. В лаві можна було б показати більше роботи. І в проходці не показали, як закріпляють арку.

Щодо розмови із шахтарем, скажу, що важка робота – не найстрашніше для гірників. Кожний, хто пішов працювати, сам зробив вибір і знає на що там очікувати. Вчасна зарплата, підвищення, техніка безпеки, вчасні закупівлі всього необхідного для роботи, щоб не було простоїв - оце робить роботу в шахті більш-менш веселішою.

Что думают те, кто никогда не был в лаве

Владимир Заруба, Попасная:

- Благодаря современным технологиям у журналистов получилось передать всю атмосферу работы угледобывающего предприятия. Как журналисту, мне ранее удавалось побывать лишь в нескольких производственных комплексах шахты, но только на поверхности, поэтому с огромным удовольствием «побывал» во всех точках виртуального маршрута. Технологии съемки 360 позволили «прочувствовать» атмосферу и представить весь объем производственного процесса.

Интервью и описание каждой точки маршрута дали еще больше знаний о нелегком труде шахтеров. Особенно невероятным было погружение в «подземный мир» предприятия. Восхищен коллегами, которые не побоялись спуститься на горизонт и передать свои впечатления и чувства тем, кто никогда там не бывал и вряд ли сможет попасть. Считаю, что данный проект лучший способ познакомить его аудиторию с угольной промышленностью.

Аліна Єштокіна, Волноваха:

- Коли дивилася, спогадами повернулися до навчання у Донецькому гірничо-економічному технікумі. Там в нас був повнорозмірний макет вугільної шахти, де ми, дівчата бухгалтери, теж повинні були ознайомитися з процесом видобування.  Ми мали змогу побувати в підземній виробці, побачити як влаштований забій, як все працює.

Але цей проект – це щось більше! Він надає можливість зазирнути глибше, в очі тих мужніх жінок і таких сміливих, сповнених внутрішньої сили чоловіків! Вони віддають шахті півжиття, а багато хто з них так і залишають там свої душі. Вражає, як реалістично камера відтворює дійство, неначе ти знаходишся там, поруч.

Дякую за можливість побачити «цей світ» ось так, крок за кроком, іноді витираючи сльози з очей, від майже живого спілкування з зануреними у свою тяжку працю гірниками, але все ще невтраченою посмішкою на обличчі!

Михайло Драпак, Донецьк-Львів:

Хоча я народився у Донецьку, шахти бачив лише із вікон міських тролейбусів. А вугілля торкався лише, коли мої бабуся та дід за 800 кілометрів від Донбасу запасалися ним на зиму. Але причетність до регіону, що розвинувся зокрема завдяки видобутку вугілля, додавала «пишання шахтами» до рис ідентичності. Час минув, ідентичність трансформувалася, але дослідження шахт далі катання на санчатах із териконів не просунулося.

Тому спецпроект «Радіо Свобода» «Шахта 360 градусів – очима гірника» не тільки цікавий, але важливий для мене. Він дозволяє не бути профаном у темах, пов’язаних із рідним містом. Живучи за 1000 кілометрів від Донбасу, постійно роз’їжджаючи у справах, я навряд чи колись організую собі візит до шахти. Та ще й домовлюся, щоби мене спустили всередину та розповіли про всі деталі роботи такого підприємства. А тут – все це вже зроблено. Лишилося тільки залипнути. Як я це роблю, коли бачу інтерактивні візуалізації великих даних.

 

До речі, про візуалізацію великих даних. Коли я дивлюся якісь таблиці чи карти, то інтуїтивно обираю сегмент інформації, що близький і цікавий мені. І сам уже себе веду цими даними. Коли мені представляють історію чи закритий об’єкт (який хочеться побачити весь) за допомогою різноформатної візуалізації, то я гублюся. І не знаю, з чого почати. Тоді подорож шахтою залишає у голові неструктуровану інформацію. А така – швидко вилітає звідти. Якщо частинка назви проекту «очима гірника», то класно було б поглянути на неї дійсно очима гірника: куди він заходить на початку зміни, де зупиняється, для чого.

Звісно, усе написане тут можна було б стерти, і залишити лише це: варто вивчити шахту ось так – дистанційно, у комфортних умовах, із широкими від зацікавлення очима –, щоби потім прочитати розмову із гірником. Лише пройшовши всі приміщення шахти, усвідомивши небезпеку та важкість цієї праці, можна вповні оцінити масштаб соціальної катастрофи: 488 мільйонів гривень заборгованості за зарплатами. За цими мільйонами – тисячі годин без світла, піт і страх за життя.