Долина нарцисів: як «Свои» допомогали прикрашати Сквер пам`яті у Слов`янську, де буде дуже чарівно
Хочете побачити об`єкт, який можна буде роздивитись навіть із космічного супутника? Тоді вам треба їхати до Слов`янська, а точніше на те місце, де в 2014-му році розташовувався блокпост № 1. В останні дни листопада мешканці міста висадили тут більше 4 тисяч цибулин нарцисів, доповнивши таким чином Сквер пам`яті, збудований громадою на честь загиблих українських війсковиків.
Кореспонденту Свои.city пощастило не тільки побувати на толоці, а й взяти в ній безпосередню участь.
Точка єднання біля Скверу пам`яті
До рибгоспівського ставка, біля якого облаштовано меморіал, ми їдемо автівкою з подружжям Маників – Тетяною та Леонідом. Вони відомі тим, що в часи окупації викрали з контрольованої бойовиками міської лікарні пораненого українського пілота.
«Після звільнення міста в Слов`янську утворилась достатньо велика спільнота патріотично налаштованих активістів. Пізніше ця спільнота почала потроху втрачати єдність – хтось знаходив свій напрямок громадської діяльності, хтось, переживши емоційний підйом, повернувся до звичного житття», - згадує Тетяна Манік.
Вона додає, що певні непорозуміння виникли на тлі президентських і місцевих виборів. Але Сквер пам`яті на Рибгоспі – це те місце, яке усіх поєднує, адже воно символізує спільну ціль – захист і розбудову незалежної України.
Прибувши на місце, бачимо декілька машин. Замість групи дорослих людей з інвентарем, неочікувано зустрічаємо гурт молоді, серед яких хлопці з телевізійною технікою. Виявляється, що це львівські медійники знимають для громадського проекту програму про дітей, які пережили окупацію. Молодь – місцева, з молодіжного крила громадської організації «Слов`янська Січ». Шість з половиною років тому більшість з них дійсно ще були малечею.
Фото: Свои.City
Щодо дорослих, то вони, як з`ясувалось, також тут, але вже спустилися до ярку за меморіалом, де намічено садити царциси. Привітавшись з молоддю, долучаємось до основної групи.
Локальна кавер-версія повстанської пісні
«Хто любить Україну й український народ,
Той стане до праці на перший блокпост.
Копаємо землю, саджаймо квітки,
Бо ми України найкращі сини».
Ці рядки, даючи сигнал до роботи, співає на мотив повстанської пісні «Лента за лентою» місцевий мешканець Ярослав Золотий. Його всі вважають справжнім стрижнем проекту з будівництва Скверу пам`яті.
Останні 6 років цим приспівом він розпочинає чергову толоку. Тільки слова щоразу змінюються у відповідності від характеру запланованої роботи. Виходить не завжди складно, але ніхто на це не зважає. Люди сміються і беруться працювати. Цього разу – створювати долину нарцисів.
Найвідповідальніший етап – розмітка ділянки. Цю роботу доручають найбільш кваліфікованим. Серед них Юрій Голуб, який з 2016 року започаткува «квіткарську» традицію, власноруч посадивши на схилах яру першу тисячу тюльпанів. Оцінивши красоту ідеї, минулої осені однодумці довели кількість тюльпанів до 5 тисяч і вже навесні цього року схили виглядали дійсно дивовижно.
Тепер у «підкові», що лежить поміж цими схилами, активісти садять жовті та білі нарциси. Жовті йдуть на тризуб в центрі композиції, білі – на обрамування. Тризуб вийщов розміром 4 х 9 метрів і його можна буде побачити навіть зі супутникової орбіти, тож відповідальність щодо розмітки – не просто фігура мови.
Колективна мотивація
Некваліфікованим репортерам «Своїх» довіряють іншу ділянку роботи – прикопувати на зиму кущі троянд, яких по території меморіалу декілька десятків. Втім, відчуття дотичності до корисної справи це не перебиває. Навпаки, дає можливість мандрувати об`єктом, знайомитися з учасниками толоки і розпитувати, як вони доєднались до проекту і чому вважають за потрібне це робити. Мотиви вар`юються в диапазоні від необхідності вшанувати загиблих захисників до потреби бути корисним своїй країні хоча б через таку форму громадської діяльності.
«Я, чесно, не пам`ятаю як я приєднався до цієї спільности. Хтось із знайомих запросив один раз допомогти, потім ще раз, а потім я втягнувся і почав приїжджати сюди сам», - ділиться власними роздумами слов`янець Леонід Іванченко.
Війна за Україну і битва за хрести
Найзапекліший бій на БП-1 відбувся 26 червня 2014 року, коли бойовики атакували його за підримки чотирьох танків. В пеклі, на яке перетворився блокпост під час ворожої атаки, загинули чотири війсковіх – Максим Добрянський, Андрій Коган, Ігор Ващук та Артур Гулик.
«Перші дерев`яні хрести на місці загибелі хлопців встановили їх бойові побратими, але дуже скоро їх хтось спалив. Хто саме – неясно, легше зрозуміти з яких міркувань», - розповідає Ярослав Золотий. – Місцевих патріотів, в тому числі і мене, це не влаштувало і ми встановили більш міцний дубовий хрест. Його негідники також намагались спалити, а коли не вийшло, то просто зрізали та забрали. Наступний хрест ми зробили вже металевим і міцно вбетонували його в прообраз майбутнього меморіалу».
В 2018-му році на місці металевої конструкції з`явились гранітні пам`ятники, а прилегла територія трансформувалась із захаращеною дикими рослинами ділянки на впорядковану зону - з квітами, декоративними рослинами, флагштоками, бруківкою і іншими елементами благоустрою. В цьому ж році - на чергову річницю трагічного бою - відбулось урочисте відкриття меморіального об`єкту, на якому були присутні родичі та побратими загиблих. Подія була вкрай емоційною.
Самоорганізація без організації
Цікаво, що громадську організацію під проект Скверу пам`яті ініциатори його будівництва не створювали, бо вважали це зайвим – мовляв, хто з нами, той і без статуту долучиться коштами чи працею.
На тризуб в центрі композиції пішло більше тисяча цибулин нарцисів. Загалом учасники толоки висадили більше 4 тисяч цибулин.
Единим офіційним майданчиком проекту була і залишається група в Фейсбуці «Неоголошена війна. Блокпост1». Через неї оголошували про потреби і закликали на толоки. На заклики відгукувались з різних регіонів – від Заходу до Сходу та від Півдня до Півночі, тож сказати скільки загалом людей взяли участь в проекті неможливо. Варто зазначити, що практичн всі будівельні та ландшафтні роботи волонтери виконували власноруч.
«Я дуже вдячний кожному, хто долучився до будівництва меморіалу: тим, хто надсилав кошти чи матеріали, тим, хто брав безпосередню участь в благоустрої та будівництві, та тим, хто підтримумував нас добрим словом чи побажанням. Чесно кажучи, мені самому не віриться, що ми змогли таке створити», - зізнається Ярослав Золотий.
Печена картопля і подальші плани
За роботою та розмовами непомітно проминає майже три години. Долина нарцисів вже існує, троянди на зиму прокопані (за оцінкою більш досвічених квіткарів – цілком вправно). Отже всі молодці! Сквером пам`яті лине запах печеної картоплі, яку щойно приготували на розпаленому поруч багатті.
Після праці на свіжому повітрі запечена в багатті картопля смакує як найвитонченіша страва.
Під час імпровізованого фуршету розмова заходить про подальщі перспективи. Головна тема – утримання об`єкту в належному стані, адже, як показала практика, це також потребує великих витрат – і фінансових, і трудових. Влітку, наприклад, рослини треба поливати. І хоча поруч є ставок, набирати з нього воду вручну і розносити її по всій території меморіалу – довго і виснажливо. Місяць тому на зібрані кошти вдалось почати облаштування зрошувальної системи, та цю роботу треба навесні закінчити і бажано встигнути до літньої спеки.
Озвучуються і інщі ідеї щодо подальшого благоустрою. Рушій проекту Ярослав Золотий всіх уважно слухає і, без сумніву, вже складає в голові текст нової кавер-версії відомої повстанської пісні.
Свої в Telegram 
