Як живуть місцеві мешканці у Майорську. Репортаж з селища біля КПВВ
З 2014 року життя у селищі Майорському, що між Бахмутом і Горлівкою, повністю змінилося. Але обстріли не стали перешкодою для життя тут. У репортажі Антикризового медіа-центру життя мирних мешканців на лінії розмежування.
Нині Майорськ - це КПВВ і межа. Межа між миром та війною. Чим же живуть тут люди, коли не чутко пострілів.
Боні у цьому дворі за головного, кілька разів собака чудом вцілів під час обстрілів розказує Тамара Степанівна. Жаліє його, але сама жінка скаржитися на життя не звикла, бо має войовий характер.
"Хай там що, але все одно я курчат тримала, і собаку тримала. Шкода із цим розлучитися. І на городі так само працювала, то помідори, то картоплю чи огірки саджаєш", - говорить жителька Майорську Тамара Федорова.
Працюючи в землі жінка відпочиває думкою. Пані Тамара приїхала до Майорську з Росії, довго звикала, але згодом прикипіла до селища серцем.
"Селище було молоде. Тут будувався канал Північний канал Донбасу. Ми приїхали, то вже одна насосна була побудована. А вже при нас дві насосні будували. Ми там пропрацювали із чоловіком 45 років", - розповідає Тамара Федорова.
Тамара Федорова у себе вдома / Антикризовий медіа-центр
А ось Валентина Євсюкова робила спробу залишити буремний Майорськ, та якийсь час жила у Білорусі. Але повернулася.
"Благо у це дерево влучило, а другий (снаряд - ред.) туди за паркан полетів. Тут у домі мати його жила. Приїхали її доглядати. Потім поїхали, а потім знов приїхали. А перед смертю попросила пообіцяти, що я не покину дім. І ось це сидимо", - розповідає жителька Майорську Валентина Євсюкова.
Валентина Євсюкова на своєму подвір'ї / Антикризовий медіа-центр
Валентина Володимирівна показує фото свого подвір’я влітку. Кругом квіти, усе цвіте і радує око. Цього сезону вона ще більше приділятиме уваги улюбленій справі. Благодійні організації надали родині десяти метрову теплицю. А до неї ще й насіння та систему для крапельного зрощення.
Сад, город на лінії зіткнення допомагає місцевим жителям відганяти тяжкі думки про війну.
"Щоб тільки не стріляли. Не лякали вже. Втомилися усі. Руки опускаються. Отак начебто усе, але потім коли все починається усе таке собі. Знов себе береш у руки, працюєш", - додає Валентина Євсюкова.
"Дуже тяжко до цього звикнути. Останнім часом, коли обстріли, я не ховаюся. Лежу на ліжку, обличчям до стінки і молюся господу, щоб все було добре", - каже Тамара Федорова.
Такі буденні у звичайному житті справи, як то ремонт побутової техніки, чи заготівля до зими для людей у при фронті стає справжнім випробуванням. Бо сервісні служби звідси поїхали. Це сьогодні волонтери забезпечили Тамару Степанівну котлом і потурбувалися про вугілля кожному у селищі. А кілька зим поспіль у жінки вдома була температура плюс два, жінка й досі має звичку тотально економити на теплі.
"Вони нам допомагають. Ремонтують, привозять щось. Мені вони відремонтували машинку пральну, в Бахмут її возили, порохотяг відремонтували", - розповідає жінка.
Сьогодні працівники благодійної місії взяли на себе ще й оформлення субсидій. Їх волонтери допомагають місцевим, що живуть біля межі із лінією зіткнення. Зібрати та відправити документи на адресну допомогу. Адже мобільні офіси припинили їх обслуговувати, а доїхати до Світлодарська вони просто не можуть.
Свої в Telegram 
