Про таку техніку могли лише мріяти. Боєць "Азова" згадує звільнення Маріуполя і трансформацію міста
Сотні людей вийшли на центральні вулиці Маріуполя, аби відзначити сьому річницю визволення міста від проросійських бойовиків. Вже традиційно відбулася урочиста хода воїнів, котрі боронили Маріуполь та військовослужбовців. До них доєдналися місцеві громадські активісти та пересічні громадяни. Тим часом на Театральній площі виставили військову техніку.
Один з визволителів Маріуполя, лейтенант полку “Азов” Андрій Харьков поділився своїми спогадами про події 2014 року та враженнями від того, як змінився Маріуполь. Свои обговорили з ним, чому такої військової техніки бракувало у 2014 році. Далі – пряма мова.
Ми нічого не знали про війну
Перші сигнали того, що в країні може бути війна, розпочалися на Майдані. Тоді я не стояв осторонь і був в Києві. Згодом моє припущення підтвердилося: Маріуполь захопили проросійські найманці. Сам я з Запоріжжя, але розумів, що не можу спокійно жити, коли на українську землю прийшли окупанти.
Саме в цей період утворювалися добробати. Тож я приєднався до тоді ще добровольчого підрозділу, нині – полку “Азов”. Думаю, всі розуміли, що у нас мінімальна військова підготовка. Було лише півтора місяця, щоб опанувати основи загальновійськової тактики, стрільби, тактики ведення бойових дій в місті. Все було швидко і поверхово.
Коли ми прибули в Маріуполь, я навіть не уявляв, на що чекати. Я був тоді помічником гранатометника: мав підносити йому снаряди та прикривати його. Не скажу, що було страшно. Ми нічого не знали про війну, і ніхто не був готовим до бойових дій ні морально, ні фізично. Єдине, що нам допомагало, – це обов’язок перед народом і Україною. Ми розуміли, що мусимо захистити Маріуполь.
Маріуполь, попри все, українське місто
Так і сталося. Над містом знов замайорів синьо-жовтий прапор. Але, зізнаюся, відчуття було двояке. Я пишався перемогою, радів, що у нас все вийшло. А втім, мене дуже засмучували місцеві. Ми відчували негатив. Деякі жестами вказували, куди нам йти, ображали, вкрай експресивно висловлювалися.
Я розумів, що людям просто запудрили мізки. Коли ми повернулися в пункт тимчасової дислокації в Бердянськ, нас зустрічали з українськими прапорами, знаменами, лозунгами. Тоді відчувалося, що там не було сепаратистського руху. Там було більше проукраїнськи налаштованих людей.
Не хочу когось образити, сказавши, що в Маріуполі всі до нас негативно ставилися. Були ті ж самі футбольні фанати, які ходили з українськими стягами. Були й ті, хто допомагав нам в операції. Волонтери та активісти зробили вагомий внесок у визволення міста Марії.
Парад військової техніки 2021 у Маріуполі зібрав чимало мешканців міста
Але все якось швидко змінилося. Після “Широкінської операції” (завдяки якій лінію фронту посунули від Маріуполя, 10 лютого 2015 року загинуло одинадцять українських воїнів – Свои) нас зустрічало чимало цивільних людей. Дехто був у вишиванках, а хтось з українською символікою. Лише тоді я зрозумів, що Маріуполь є все-таки українським містом.
З моменту визволення минуло сім років. І я з гордістю кажу, місто дуже змінилося! У 2014 році тут відчувалися “русский дух” та “русский мир”, що нав’язували політику війни, хаосу та руїни А зараз, під жовто-блакитним стягом, місто процвітає.
Основну техніку отримали після 2015-го
Наразі активні бойові дії закінчилися. Так заведено говорити. Але насправді війна досі триває. Наші солдати стоять на передовій, виконують задачі за призначенням. На цій війні загинуло багато людей, серед них – мої друзі та знайомі. Тож наш обов’язок – завершити цю справу. І я вірю, що моя служба триватиме, поки ми не повернемо свої території та не позбавимося окупантів.
І зараз у нас для цього є набагато більше можливостей. Відтепер ми маємо нову техніку. Деякі моделі були представлені на параді.
Зауважу, техніку ми стали отримувати лише тоді, коли потрапили до складу Національної гвардії. До цього ми називалися батальйоном особливого призначення Патрульної поліції. Основні автомобілі придбали після 2015 року.
БТР-4, броньована бойова машина Kozak, бронеавтомобіль Spartan, БТР-3, бронемашина Shrek – ті машини, про які сім років тому ми могли лише мріяти. До речі, Shrek у нас новатор. Його нам придбали лише цього року.
На Spartan ми брали участь у “Широкінській операції”. По ґрунтовій дорозі він не дуже прохідний, а ось для міської місцевості те, що треба! Особливо це відчулося у Широкіному. В цьому автомобілі є бойовий модуль “Сармат”, озброєний важким кулеметом та протитанковою ракетною установкою “Стугна”. Саме вона дозволяє оператору не висовуватися, а працювати зсередини кабіни. І це якраз захищає від ворожої кулі. Броня в нього значно краща, ніж в БРДМ-2 (броньована розвідувально-дозорна машина – Свои). Ця броня витримує уламки та кулі.
БТР-4 (бронетранспортер – Свои) має 37-міліметрову пушку та АГС – автоматичний гранатомет на станку. Також є можливість становлення ракети “Стугни”. Дуже важливо, що для десанту тепер є більш зручне місце, ніж на старих моделях.
Реформа в цьому напрямку пішла і триває далі. Це неабияк відчувається.
Свої в Telegram 
