Я шукав в окопах на сході артефакти часів Другої світової. Ця війна теж залишає німий слід в землі
Ігорю Макарчуку 24 роки, він аспірант історичного факультету Житомирського державного університету, вивчає історію та археологію. До 24 лютого Ігор писав докторську дисертацію про антибільшовистський повстанський рух на Житомирщині, але в перші ж дні після вторгнення мобілізувався. І в окопах на сході шукав історичні знахідки періоду Другої світової війни.
Опинився із Джавеліном під Нью-Йорком
Буквально через день після повномасштабного вторгнення я вирішив, що йду в Збройні Сили України. Взяв рюкзак й мобілізувався. Далі мене відправили на східний напрямок. Поки проходили навчання, були в різних містах, весь час навчались чомусь новому. Я вчився воювати з тим самим Джавеліном в руках (це мобільний протитанковий комплекс).
Перші позиції, на які я прибув, були вже дуже облаштовані, ще з 2014-го року. Ми знаходилися від 800 до 1100 метрів до позицій ворога під Нью-Йорком на Донеччині.
Далі Харківський напрямок, там якраз таки і починається історія моїх археологічних відкриттів. На межі з Донецькою та Харківською областю, під селом Довгеньке, ми почали окопуватись.
Окопи — це дуже важлива річ, бо в умовах обстрілів — це твоя безпека. Копали всі, і різні люди почали знаходити якісь речі. Маючи досвід в археологічних експедиціях на Житомирщині та Харківщині, я зрозумів, що це знахідки з Другої світової війни. Ми опинилися в правильному місці, скажемо так, в тому, де проходили бої ще 80 років тому.
Зазвичай окопування відбувається на певних висотах для того, щоб мати змогу контролювати місцевість. Тому військові, що 80 років тому, що зараз, намагаються знаходити найбільш відповідне місце: і в плані маскування, і в плані контролю можливих напрямків руху ворога.
Харківщина в роки Другої світової війни стала ареною активних бойових дій, тому що в 41-му році німці наступали, а в 42-му році радянська армія контрнаступала. В районі села Довгеньке в той період велися активні бої, тому було цілком логічно, що на цьому місці будуть траплятися різні знахідки.
До того ж моє хобі — це військово-історична реконструкція, дотичність до історії в предметному плані. Військово-історична реконструкція дає можливість фактично доторкнутись до історії, відтворити однострій, спорядження елементів і взагалі все: від звичайного ґудзика до макета зброї або спорядження німецької, радянської армій, армії УНР, УПА тощо.
Я відразу сказав побратимам: «Хлопці, тут скоріш за все йшли бойові дії під час Другої світової, тому звертайте увагу на металеві предмети задля своєї безпеки, бо можете натрапити на снаряди або мінометні міни чи гранати».
На щастя, нічого такого не було, переважно зустрічалися гільзи різних калібрів, ґудзики, уламки лопат чи багнетів, уламки зброї. Було дуже багато металевих уламків, інколи зустрічалися елементи уніформи — найунікальніша річ. На німецькій уніформі були такі кітельні крюки, основним завданням яких було, щоб військовий міг носити на собі купу спорядження і воно не сповзало.
Ця війна теж залишає за собою такий німий слід: гільзи, нерозірвані боєприпаси та купа іншого металобрухту, який буде в землі для майбутніх археологів. Якщо так подумати, ледве не кожні 100 років на українській території проходили якісь війни, баталії, битви.
Отримав поранення — але зміг вивезти свої знахідки
Радянські ґудзики одразу легко впізнати по символіці: зірка або серп і молот.
На німецьких ґудзиках ніякої символіки немає, ніяких там хрестів чи символів третього рейху. Вони мали певну специфічну форму, і по цій формі їх якраз і можна було впізнати. А також велика різниця в матеріалі: німецькі ґудзики, порівняно з радянськими, доволі якісні. В принципі, в німців ставлення до спорядження доволі прискіпливе, тому навіть їхні ґудзики виготовлялися з якісних сплавів алюмінію чи якихось таких сплавів, які дають можливість речам лежати в землі і не розкладатися.
На деяких з них навіть присутні елементи німецької фарби — це зеленувато-сірий колір. Радянські ґудзики, в основному, виготовлялися з металів, з яких могла зберегтися лише пластинка ґудзика, а інший елемент кріплення — розкладався.
Через те, що я займаюся військово-історичною реконструкцією елементи уніформи доводилося не просто відтворювати, а була нагода навіть носити її на собі. Для німців характерна певна педантичність і відданість якимось традиціям. У них матеріали чи якісь елементи могли бути незмінними ледве не з Першої світової війни. Плюс вони дуже багато уваги приділяють деталям, для їх уніформи характерна зручність. Наприклад наявність достатньої кількості кишень, відповідні матеріали, які дають можливість краще переносити холод тощо.
Радянська уніформа має свою специфіку: вона більш спрощена і більше, як мені здається, спрямована на масовість, великі об’єми виробництва, тому що велика армія і великі втрати вимагали дуже швидкого відновлення запасів.
Ще до госпіталізації в мене з’явилася думка про те, що деякі з цих знахідок надалі було б гарно передати в музей або зробити якусь історичну цікаву експозицію, тому я поклав це в герметичний пакет і залишив в кишені.
Історія дуже важлива, а такі знахідки — це німі свідки тих подій, особливо символічно навіть в умовах війни приділяти цьому увагу, цінувати і усвідомлювати, що навіть в таких складних умовах, коли гинуть люди, не варто забувати про історію і про наше минуле.
Бо війна йде в тому числі на інформаційному і ідеологічному фронті. Наш ворог про своє минуле не забуває, і намагається зробити так, щоб привласнити собі і наше. Ми маємо подавати приклад того, що нам небайдужа наша історія.
Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа — сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні».
Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.
Свої в Telegram 
