Тут розумієш, що твоє життя нічого не варте. Цивільні пригадують життя в бункерах "Азовсталі"
В Україні битва за “Азовсталь” вже стала легендою, хоча з часом з’являється все більше деталей боротьби українських військових та цивільних. The New York Times поговорили з людьми, яким вдалося евакуюватись з комбінату в квітні.
На початку березня Наталія Бабеуш пішки дійшла до “Азовсталі” зі своїм чоловіком, ховаючись від обстрілів, які були майже щохвилини. Вже на території комбінату, в якому працювала уся її родина і вона сама, жінка оселилася в бункері під цехом. Невдовзі “Азовсталь” почала заповнюватися цивільними, які не знали, що туди також прибувають українські солдати. У бункерах, які збереглися з часів Холодної війни, був великий запис їжі та води — цього мало вистачити для великої кількості людей на довгий час. Але невдовзі “Азовсталь” почала перетворюватись на жахливе місце.
Цивільним і військовим не вистачало продовольства, зброї та медикаментів для лікування десятків поранених військових. Солдати помирали навіть від легких поранень.
Наталія Бабеуш в евакуаціїФото: Reuters
Наталія була кухарем-волонтером і щодня піднімалася на землю, аби приготувати рідкий суп і посмажити тісто на імпровізованій плиті. Її “кухню” двічі підривали російські ракети.
“Ви чуєте реактивний літак, хапаєте свою сковорідку і біжите ховатися, підраховуючи, скільки бомб скинув літак. Коли воно летить у вас над головою і ви чуєте вибухи навколо, ви розумієте, що ваше життя просто нічого не варте”, — сказала Наталія.
Люди готують їжу на вулицях МаріуполяФото: AP News
Вже наприкінці квітня дітям і дорослим з бункерів давали кашу з консервованого м’яса, змішаного з водою. 14 дітей отримували дворазове харчування, якщо їм щастило — “млинці” з вівсяних пластівців і борошна.
Наставав відчай. Люди в бункерах тижнями не бачили природного світла і не дихали чистим повітрям. Вони стали дратівливими та жорстокими, постійно сварились.
“Деякі настільки відчайдушно прагнули втечі, що почали пити з пляшок з антисептиками, які залишились після пандемії”, — розповіла Анна Крилова, обіймаючи свою 14-річну доньку.
Інша мешканка бункера Анна Зайцева пішла до “Азовсталі” зі своїм чоловіком, мамою та немовлям. Коли вони з мамою розігрівали дитячу суміш, поряд з комбінатом впала бомба — мати впала і зламала руку, а в Анни був струс мозку.
Чоловік Зайцевої пішов до батальйону “Азов”, перейшовши в інший бункер. Разом з іншими солдатами він відвідав родину, щоб передати їжу та цукерки.
Анна Зайцева з другом після евакуаціїФото: The NY Times
“Я пообіцяла йому, що коли він повернеться, у нас буде маленька донька, тому що він завжди мріяв мати доньку”, — розповіла Анна. Тоді вони бачились востаннє.
26 квітня генсек ООН Антоніу Гутерріш прилетів до Москви з пропозицією відкрити гуманітарний коридор для мирних жителів Азовсталі. Та евакуація була жахливою. Бомбардування були настільки інтенсивними, що деякі цивільні відмовлялися виходити з комбінату, але перебувати на заводі було ще небезпечніше. Тож протягом наступних днів з “Азовсталі” евакуювали всіх.
Одразу після евакуації Наталія Бабеуш дізналася, що її батьки вижили в Маріуполі. Близькі шукали Наталію наприкінці березня, але знайшли лише її кішку Лізу.
“Вони думали, що ми померли. Слава Богу, що всі вижили. Навіть Ліза”, — сказала Бабеуш про своїх батьків.
Свої в Telegram 
