Виїхала з окупації — і опинилася у центрі конфлікту в Косово. Історія журналістки Марини Животкової
Журналістка Марина Животкова виїхала з окупованої території Луганщини. Якийсь час була в Україні, а потім виїхала на Балкани — в Косово. У столиці країни Приштині отримала прихисток у резиденції для журналістів. Але в цей час в країні знову почали говорити про війну. Свої розпитали, чому так і як взагалі живуть українські медійники у цій країні.
Наступні дні і тижні можуть бути складними і проблемними для косоварів і косоварок, але мешканці почуваються захищеними
Я рятувалася від війни в Україні і знайшла прихисток у резиденції для журналістів у Косово за підтримки Європейського центру свободи преси і засобів масової інформації. Я і не думала, що знову буду стояти перед вибором: збирати речі і їхати далі у пошуках безпеки чи залишатися тут і продовжити працювати. Повертатися в Україну поки сенсу немає — моя рідна Луганщина в окупації. А у Косово я можу вчитися жити заново, працювати на перемогу України, залишаючись журналісткою.
Журналістський центр у Приштині
Замислитися про можливий новий переїзд змусила нещодавня ситуація на кордоні між Сербією і Косово. Наразі обстановка після загострення увійшла у стабільний стан. Воно виникло через заяву влади Косова — з 1 серпня вони хотіли не пускати на свою територію осіб із сербськими документами. Влада Косова назвала цей крок «взаємним», оскільки Сербія вже понад 11 років не визнає її документів.
Однак 30 і 31 липня серби, які живуть на півночі Косова, почали протести — звели барикади на в’їздах до своїх анклавів і виїздах з них, і перекрили будь-який рух. Президент Сербії Александр Вучич спершу заявив, що так Косово готує напад, та потім закликав усіх заспокоїтися, аби зберегти мир. Увечері 31 серпня уряд Косово погодився відкласти рішення на 30 днів. За умови, що серби приберуть усі барикади і відновлять повну свободу пересування. Тож наразі конфлікт не зник, а заморозився.
У цей період у соцмережах з’являлися повідомлення про перекидання косовського спецназу до кордону. У телеграм-каналах писали навіть про постріли і сирени тривоги, але офіційного цьому підтвердження не було.
Зустріч з першою Президенткою Косово Атифете Яхваге
Українські журналісти отримали повідомлення з проханням не вірити дезінформації і фейковим новинам, стежити за офіційними повідомленнями уряду. Також нас запевнили, що ситуація є контрольованою. Наразі жоден з українських журналістів не виявив бажання виїхати з країни — всі працюють у звичному режимі.
На час загострення ситуації на кордонах Республіки Косово наприкінці липня у Приштині не спостерігалося ні паніки, ні тривожності серед людей. На площі зібралися понад п’ять тисяч людей на фінал Міжнародного фестивалю опери. Люди гуляли площею, спілкувалися у кав’ярнях і час від часу переглядали повідомлення у новинних стрічках. Деякі при цьому говорили: «Ми вже проходили цей урок 23 роки тому і відтоді заплатили високу ціну за незалежність. Тепер ми перебуваємо під захистом миротворчих сил НАТО, тож боятися нема чого». А ще мене заспокоїли слова місцевої дівчини, яка сиділа у кав’ярні за сусіднім столиком: «Треба цінувати кожен день життя і кожну годину, тому я не пакую валізи, щоб тікати за кордон, а спокійно слухаю чудову оперну музику і смакую каву з молоком, бо це моя улюблена. Все владнається».
Звісно, кожен з косоварів, албанців, сербів чи представників інших національностей, які живуть у Косово, не вперше переживають загострення на кордоні із Сербією і вірять у дипломатичну силу свого уряду, які і до цього успішно вирішували усі гострі питання. тому цю ситуацію розцінюють, як таку, що виникає час від часу.
Марина разом з колегами на курсах албанської
Зрозуміло, що наступні дні і тижні можуть бути складними і проблемними для косоварів і косоварок. Але мешканці Республіки Косово почуваються захищеними, бо на території Косова розташовані війська Kosovo Force (KFOR, «Сили для Косова») – контингент НАТО. Їх до 50 тисяч, наразі це 3775 солдатів армії США й інших країн. Армія Косова офіційно називається «Сили безпеки» і у її рядах налічується до п’яти тисяч солдатів і офіцерів.
Окрім цього, у Косово зараз перебувають 40 українських військових. До речі, уряд країни допомагає Україні — у липні передали на потреби Збройних сил України 10 автівок.
Косовари 23 роки тому заплатили високу ціну за свою незалежність
Зараз життя у Приштині продовжується, як і раніше — за вікном гуркоче екскаватор і рівняє ділянку для нового будинку. Тут швидко будують — зносять старі квартали і зводять нові висотки. Мінарети, які колись височили, підпираючи небо, тепер у тіні висоток, однак від того не втратили своїх величі і краси. На вулицях багато гарно вбраних і усміхнених людей, які радіють життю. Взагалі, я ще ніде не бачила стільки людей, які вміють радіти дрібницям і цінувати кожну мить життя. От, наприклад, жінка у мусульманському традиційному одязі поважного віку вчить онука кататися на самокаті і її сміх радості за його маленькі успіхи, як дзвіночки, розливається навколо. А два юнака, мабуть, студенти, бо прямують до університетському парку, смакують морозивом і обливаються водою, як малі діти, і теж сміються.
Щоранку тебе всі запитують: “Чи добре тобі спалося?”, “Як почуваєшся?”, “Чи гарний в тебе настрій?”, і це так істотно, що ти теж усміхаєшся у відповідь і кажеш: “Mirё” (у перекладі — Все добре!).
У Косово вірять у перемогу українців. Ці 10 автівок передали для потреб Збройних сил України у липні
Однак 23 роки тому косовари пережили у часи війни за незалежність багато горя. «Нам не треба розповідати, як вам важко бути далеко від дому або що ви пережили в окупації, бо самі були в цій ролі багато років, коли були біженцями в Європі й так точно, як ви, втрачали дім і близьких. Україна переможе — ми разом переможемо!», — кажуть мешканці Косова, куди б я не прийшла — у магазин за хлібом, в перукарню, на зустріч з високопосадовцями. У цього народу своя історія — одна на всіх.
У Приштині багато чого нагадує про Україну — чорнобривці і фіалки на квітниках, кошики з геранню на балконах
Зранку я йду у продуктовий магазин, як і місцеві мешканці. Хоча супер-маркети тут працюють всю ніч і навіть є нічні ринки. А все через спеку — стовпчики термометрів тут піднімаються до 40 градусів. Від спеки рятують фонтани і маленькі фонтанчики з питною прохолодною водою. Вода тут схожа на ту, яку я пила вдома із джерел. Загалом тут багато чого нагадує про Батьківщину — чорнобривці і фіалки на квітниках, кошики з геранню на балконах. А коли гуляю у парку неподалік, де ростуть височенні сосни, відчуваю цей запах сосни, заплющую очі і мені здається, ніби я у Кремінній чи Святогірську, чи Троїцькому…
Власник овочевої лавки, що неподалік від будинку, де я живу, щоразу вітає мене однаково: “Україна, Miremengjes!” (у перекладі «Вітаю!»). Він завжди вибирає найкращі овочі й промовляє, щось на кшталт: “Хай твоя сім’я переживе війну”, “Миру тобі і твоїм рідним, що залишились в Україні!”. І ці слова роблять мій день. Потім іду пішки через парк, повз православний сербський храм, він не працює ще з років війни, тепер тут ростуть дерева в пам’ять про загиблих. Далі витвір сучасних архітекторів — бібліотека Приштини. Всі туристи обов’язково ходять до цієї унікальної будівлі, аби сфотографувати її. Далі — радіовежа. Потім католицький храм. І ось вже за рогом будівля, на другому поверсі якої Журналістська асоціація Косова, а з іншого крила — кав’ярня і магазини.
Бібліотека Приштини
Офіс відчиняється о 9:00. Тут працюють українські журналісти. Тут же відбуваються інтерв’ю, зустрічі, івенти. В офісі можна працювати до 16:00. Більшість українських журналістів — фрілансери і пишуть для декількох видань одразу, тому звикли працювати багато і довго. Після закриття офісу можна передислокуватися до кав’ярні — тут це переважно майданчики на відкритому повітрі, або ж працювати вдома.
Українські журналісти на рівні з місцевими ходять на всі заходи, фестивалі, брифінги політиків тощо. Ми в липні зустрічалися з представниками ООН, ОБСЄ, а також на прес-заходах Прем’єр-міністра Альбіна Курті, першої Президентки Косово Атифете Яхваге та інших цікавих зустрічах.
У липні у Приштині стартував 100-денний фестиваль Manifesta 14 — це спосіб налагодити діалог між громадськістю та культурним й мистецьким рухом в Європі. Він триватиме по жовтень. На відкритті цього фестивалю лунав Гімн України, який виконала місцева оперна діва Арта Джашарі. Коли ти стоїш у багатотисячному натовпі в іншій країні, за тисячі кілометрів від дому і чуєш на старті фестивалю в Косово не гімн цієї країни, а гімн своєї рідної країни — України, то сльози застилають очі і від хвилювання перехоплює дихання. Це один із прикладів того, як тут підтримують Україну.
Українці з оперною дівою Артою Джашарі
Як українські журналісти можуть отримати прихисток у Косово
Наразі на Балканах професійний прихисток знайшли дев’ятеро журналістів України. Потрапили ми у Приштину — столицю Косово за програмою прихистку. Її спільно запустили Асоціація журналістів Косово і Національна спілка журналістів України для 20 медійників. Тож наразі ще є 11 місць. І охочі журналісти можуть спробувати свої сили й податися на програму прихистку в Косово.
Українські журналісти і працівники ЗМІ можуть переїхати сюди на період від шести місяців з можливістю продовження терміну перебування, залежно від ситуації в Україні. Журналісти, які приїдуть до Косово, отримають статус захисту осіб за міжнародним законодавством. Щоб податися на програму, ви маєте жити в Україні станом на лютий 2022, мати дійсний паспорт громадянина України, працювати професійним журналістом не менше трьох років і володіти англійською, принаймні, на базовому рівні.
Журналісти з України на місцевому телебаченні
Кандидати, яких відберуть для участі у програмі, отримають 1000 євро на переїзд, щомісячну стипендію у розмірі 500 євро і додатково 300 євро на оренду житла. Ще українські журналісти і працівники засобів масових інформації зможуть працювати у офісі, отримають медичне страхування і матимуть можливість закінчити інтеграційні курси з вивчення мови. За потреби — отримати психологічну підтримку.
Ще у Республіці Косово нині є біженці з України — їх двоє. За даними представництва ОБСЄ, вони у безпеці. І тут готові й надалі надавати прихисток українцям. Для цього потрібно приїхати на територію країни і заявити представникам поліції, що ви бажаєте оформити статус біженця. Після цього вас привезуть до спеціального центру, де вам доведеться певний час пожити. Поки будуть готуватися документи вам підшукають житло і роботу, а ще ви зможете перевчитися на іншу спеціальність. Наразі у Косово попитом користуються лікарі, вчителі, інженери, будівельники і перекладачі. Біженцям тут надають житло, одяг, продуктові набори і грошову допомогу.
Свої в Telegram 
